— Дякую, батьку,— відказав я. — Я теж так вважаю.
— Вона, здається ... кохає тебе.
Ми були в лісі, оточені безлистими деревами.
— Я теж ... начебто кохаю її,— помовчавши, мовив я.
Батько зважував кожне слово. Він не був готовий до того, що я буду щирий. Після цілих років мого недоброзичливого ставлення він, певно, чекав, що будь-якої миті я ухилюся од відвертої розмови, але помалу зрозумів, що я цього не зроблю, і обережно запитав:
— Це серйозно?
Якийсь час ми йшли мовчки. Нарешті, глянувши на нього, я стиха відповів:
— Аби ж то я знав.
Хоча моя відповідь видавалася майже загадковою, батько відчув, що я відверто висловив те, що було на душі.
— Є ... перешкода? — запитав він.
Я глянув на нього і мовчки кивнув головою.
— Здається, я розумію,— сказав він.
Що він розуміє? Я ж нічого йому не казав.
— Олівере, те, що ти ще й досі горюєш,— ненормально. — Його проникливість захопила мене зненацька. А може, він просто вгадав, що його заувага може ... схвилювати мене?
— Ні, річ не в Дженні,— мовив я. — Я хочу сказати, що готовий до... — Для чого я це кажу йому?
Він не наполягав. Він чекав на закінчення моєї думки. За кілька хвилин батько лагідно запитав:
— Отже, є перешкода?
— Так, її сім'я,— відповів я.
— О,— сказав він. — Є якісь ... сумніви?
— З мого боку,— відповів я. — її батько... —Так?
— ... був Волтер Біннендейл.
— Розумію,— кинув він.
Цими словами ми закінчили найщирішу в нашому житті розмову.
— Я їм сподобалася?
— Я б сказав, що ти їх зачарувала.
Ми досягли штату Массачусетс. Темно. Не видно жодного рухомого предмета, жодної живої істоти.
— Ти задоволений?
Я не відповів. Марсі чекала на похвалу, але я скупчив увагу на порожній дорозі.
— Що сталося, Олівере? — запитала вона нарешті.
— Ти їм лестила.
Вона, здавалося, була здивована, що це мене дратувало.
— Що ж тут поганого?
— Але на 'кий біс? — дозволив я собі трохи показати характер. Пауза.
— Бо я хочу вийти за тебе заміж.
На щастя, машину вела Марсі. Я був приголомшений її щирістю. Вона ніколи так відверто не висловлювалась.
— Тоді спробуй зачарувати мене! — сказав я.
Якусь часину тишу порушували тільки посвист вітру та музика. Потім вона запитала:
— Між нами і досі взаємини на рівні залицяння? Я сказала б, що ми вже давненько пройшли цю стадію.
— Хм,— промимрив я невиразно, бо мав острах, що мою мовчанку вона розцінить як згоду з її словами.
— Гаразд, а де ми зараз є, Олівере? — запитала вона.
— На відстані близько трьох годин від Нью-Йорка,— відповів я.
***
— А що саме я зробила?
Після Стербриджа ми зупинилися в "Го. Джо." випити кави.
Я хотів відповісти: "Не надто багато", але не втратив ще здатності тримати вогненебезпечні слова під контролем. Я був зворушений її матримоніальним оголошенням і не був готовий до розумної відповіді.
— Отже, що я зробила таке, що тебе розгнівило? — знову запитала Марсі. Мені кортіло відповісти: "Те, чого ти не зробила".
— Забудьмо, Марсі. Ми обоє потомилися.
— Олівере, ти на мене гніваєшся. Чому не скажеш за що? Цього разу вона мала рацію.
— Гаразд,— почав я, креслячи пальцем кола на столі. — Ми провели перед Різдвом два тижні нарізно. Хоча ми й були заклопотані справами, я увесь цей час мріяв бути з тобою...
— Олівере...
— Я не маю на увазі лише в ліжку. Я маю на увазі, що я жадав твого товариства. Нас двоє...
— О, облиш,— сказала вона. — В Іпсуїчі було таке різдвяне божевілля.
— Я говорю не лише про дні свята. Я маю на увазі увесь час.
Вона дивилася на мене. Я не підвищив свого голосу, але в ньому чулися нотки гніву.
— Отже, ми повертаємося до моїх поїздок протягом кількох минулих тижнів.
— Ні. Я маю на увазі наступні десять тисяч тижнів.
— Олівере,— сказала вона,— я вважала, що нас примушує працювати ще й належне ставлення до своїх обов'язків.
Вона має рацію. Але лише в теорії.
— Спробуй думати про "обов'язки", коли ти один о третій годині ранку.
Я сподівався почути ущипливе зауваження, але помилився.
— Мені доводиться, досить часто,— сказала вона лагідно, торкнувшись моєї руки.
— Правда? І що ж, приємно відчувати лише готельні подушки?
— Бридко,— відповіла вона.
Ми завжди підходили до краю, але ніколи не сварилися. Хіба зараз не її черга запропонувати змінити гру?
— І як ти борешся з такими ночами? — запитав я.
— Я кажу собі, що не маю вибору.
— Ти в цьому певна?
Я відчував наближення сварки, своєрідного двобою укладів життя.
— Чого ти хочеш від жінки, Олівере? — чемненько запитала Марсі.
— Кохання,— відповів я.
— Іншими словами, тобі потрібне слабке створіння?
— Я б не заперечував проти того, щоб провести ще кілька вечорів у тому самому номері.
Я не мав охоти дискутувати, як і дозволяти їй бодай якось торкатися мого одруження. Дженні, чорт бери, теж працювала.
— Я гадала, що ми щаслива пара.
— Так, коли ми разом. Але, Марсі, те, чим ти поповнюєш наші стосунки по телефону, не є повноцінним товаром.
Іронію моїх комерційних метафор не було оцінено.
— Ти вважаєш, що один із нас мусить іти за другим назирці й бути йому за няньку?
— Я був би нею, якби був тобі потрібен.
— Боже мій! Я щойно навпростець сказала, що хочу вийти за тебе заміж!
Вона виглядала стомленою й обуреною. Момент для розмови був явно не слушний.
— Може, підемо? — запропонував я.
Я заплатив. Ми вийшли й рушили до машини.
— Олівере,— озвалася Марсі.
— Що, Марсі?
— А чи не може бути такого, що тебе засмучують спогади про минуле? Я маю на увазі те, що твої батьки не вистрибували з радощів, коли ти привіз додому Дженні, а я їм сподобалася?
— Ні,— сказав я. І закопав її зауваження на додаткову глибину в ще один мільйон сажнів.
***
Марсі, треба віддати їй належне, виявилася бійцем.
Усі дні після нашого різдвяно-новорічного перепочинку я відчував її мовчазну підготовку до нової кампанії. Ворогом, звісно, був її власний інстинкт не довіряти слову.
І мій.
У всякому разі, вона якомога довше залишалася вдома й намагалася керувати фірмою по телефону. Дуже нелегка справа після різдвяного божевілля. Але Марсі її робила. Вона боролася за майбутнє. І ми проводили вечори разом. А іноді, хоч як це дивно, і другу половину дня.
Великий сюрприз вона піднесла мені напередодні Нового року. Ми збиралися на вечірку до Сімпсонів. Коли я голився, Марсі підійшла до мене й прикрасила собою відбиття у дзеркалі.