– У неї шок, – схопилася зі свого місця Свєта. – Хутко холодної води! Мерщій, хлопці!
Юлію перенесли до спальні, і обидві жінки, Інна і Свєта стали метушитися навколо неї.
– Ні, – торочив Молчанов, – цього не може бути. Ні, – затято говорив він, – вона не могла вбити Віктора.
Дронго підійшов до комісара. Сів поряд. Закрив очі.
– Тепер я готовий відповісти на ваші запитання, комісаре, – сказав, звертаючись до Фікрета Явуза.
– Що ви їм сказали? – запитав комісар. – Вона, схоже, знепритомніла.
– Я розповів їм, як були продумані і здійснені обидва злочини, – відповів Дронго.
– Ви хочете сказати, три злочини, – уточнив комісар.
– Я сказав правильно, – вперто заперечив Дронго, – саме два вбивства було вчинено на вашому курорті. Третє було самогубство. Або нещасний випадок, це дивлячись по тому, як ви захочете його зобразити.
– Я нічого не хочу зображати, – нервово смикнувся комісар, – мені потрібна тільки істина.
Дронго став неквапливо розповідати вдруге, відповідаючи на запитання комісара. Коли він завершив, комісар знову дістав сигарету, постукав нею по руці і, подумавши трохи, все таки підніс до рота.
– Ви хороший спеціаліст, – сказав він захоплено. – І добре, що нагодилися в такий момент на нашому курорті.
– Дякую, – неголосно і невесело відповів Дронго. – Я, щиро кажучи думав, що тут трохи відпочину. Але нічого не вийшло.
– Ви дуже мені допомогли, – з почуттям сказав комісар. – Якщо хочете, я попрошу відправити в вашу країну нашу офіційну подяку.
– Не хочу, – відмовився Дронго. – І загалом, чим менше про мене будуть говорити, тим краще. Розслідування вели ви, комісаре, і вся заслуга належить цілком вам одному.
Комісар підозріло поглянув на нього.
– Здається, я починаю розуміти, чому ви не хочете нашого листа, – замислено сказав він. – Ви дуже забавний чоловік. Я не знаю, як вас звати і чи відповідає ваше ім'я тому, котре значиться у вашому паспорті. Але, в кожному разі, я дякую Аллаху, що він послав мені вас.
У вітальню зайшли кілька чоловік. Це були представники слідчої бригади зі Стамбула.
– Що тут відбулося? – запитав один із них. – Нам веліли терміново приїхати в Сіліврі. Кажуть, у вас купа вбитих, з'явилися непізнані терористи.
– Вже все гаразд, панове, – сказав, важко піднімаючись зі свого місця, Фікрет Явуз. – Ми самі розібралися з цими злочинами. Це було дуже складно, але нам вдалося вичислити вбивцю і знайти розгадку цих тяжких злочинів.
– Ви вже завершили розслідування? – здивовано запитав один з приїхавших.
– І, навіть, знайшли вбивцю, – сказав комісар. – Дякуємо, панове, за вашу готовність подати допомогу нашому маленькому містечку. Але, як бачите, нам вдалося впоратися без вашої допомоги. Можете повертатися до Стамбула, розслідування завершено.
– Але нам подзвонили з Анкари, – спробував відстояти свої позиції все той же настійний поліцейський чиновник.
– Вони помилились, – переможно сказав комісар, – вони просто помилились.
У кімнату почали проникати журналісти. Поліцейські намагалися їх затримати. Комісар покачав головою. Добре, що вони встигли все розслідувати до того, як про це дізналися допитливі кореспонденти.
– Скажіть, чим закінчилося розслідування убивств на курорті Сіліврі? – вигукнув один із журналістів.
– Ми змогли знайти вбивцю, – відповів комісар. – На мою думку, це найголовніше.
Він оглянувся на Дронго, та його вже поряд не було. Дронго вже спустився донизу, щоб непомітно вийти. На головній доріжці стояв Молчанов. Він підійшов до Дронго.
– Думаєте, що все скінчено? – запитав він Дронго. – Вважаєте себе переможцем?
– Ні, – щиро відповів Дронго, – зовсім не вважаю.
Два дні по тому всі члени російської групи стояли в стамбулському аеропорту імені Кемаля Ататюрка. В залі царювала звична метушня. Усі кудись поспішали, штовхалися, спізнювалися. Тут також знаходилися і Дронго з комісаром.
– Дякую вам за все ще раз, – сказав комісар, з почуттям потискаючи йому руку.
Першою прикордонний контроль проходила Інна. Вона взяла свій паспорт і, обернувшись, помахала Дронго, запрошуючи його слідувати за ними.
– Не варто мені так дякувати, комісаре, – сумно відповів Дронго, – я просто хотів вам допомогти.
Другою проходила Юлія. Вона обернулась і, поглянувши на Дронго, пройшла далі.
– Але ви провели таке розслідування, – не вгамовувався комісар.
Третім проходив Олег Молчанов. Молодий чоловік був замислений і сумний. Отримавши паспорт, він, ні на кого не дивлячись, взяв документи, поклав їх до кишені і ступив за стойку прикордонників.
– Це був щасливий випадок, – відповів Дронго, – просто мені повезло.
Свєта, яка проходила четвертою, все ще почувалася слабкою, і її підтримував Рауф. Він протягнув зразу два паспорти і почекав, доки прикордонник поверне документи. Відтак, вони пройшли далі.
– До побачення, комісаре, – сказав Дронго на прощання. – Я думаю, тепер ви заслужили право на найвищу пенсію у вашій країні.
– А чому ви летите в Москву? – запитав раптом комісар. – У вас був білет зовсім в інше місто.
– Просто мені захотілося провести цих хлопців і дівчат до Москви. Хіба мало, що може статися в польоті? – пожартував Дронго, направляючись до стойки прикордонника.
Комісар вкотре подумав, що це дивний чоловік.
Фікрет Явуз не знав, що зараз відбудеться у літаку, інакше б назавжди втратив спокій. Він просто пройшов до своєї машини і поїхав у сторону Сіліврі.
А Дронго, піднявшись у літак, у салоні бізнес-класу стикнувся з Олегом.
– Ви не мали рації, – переконано сказав Молчанов. – Ви все одно помилились.
Дронго з цікавістю поглянув на нього.
– Як ви здогадались?
– Я відразу не второпав, був ошелешений вашими словами. І потім, – квапливо сказав Молчанов, – Кіра не могла вбити Віктора. Вона взагалі нікого не могла вбити. Вона не переносила виду крові.
– Це не аргумент.
– Але вона не могла вдарити Віктора так, як ви говорили. Вона була лівшою. Ви ж бачили, вона завжди носила годинника на правій руці.
– Я знаю, – спокійно зазначив Дронго, – я прекрасно знаю, що не вона вдарила Віктора ножем, і не вона стріляла в Юрія. Вона дійсно була лівшою. Я бачив, що вона носила годинника на правій руці і впевнено користувалася лівою.