Дронго.
Той знизав плечами.
– Викликайте криміналістів і експертів, – розпорядився комісар, – і нехай приїдуть лікарі.
– Погляньте, комісар, – вказав Дронго, – поряд з убитим лежить пістолет.
Комісар обернувся.
– Обережно! – крикнув він помічнику, який схилився. – Щоб ніхто до нього не торкався, допоки не приїдуть наші криміналісти. На ньому можуть бути відбитки пальців.
У коридорі біля входу вже товпилося кілька людей.
– А де хазяї номера? Приведіть їх! – закричав комісар, втрачаючи всяке терпіння. Він уявив собі, що скажуть йому, коли сюди знову приїде представник російського консульства і, навіть, застогнав від злості.
Дронго вийшов на балкон оглянути тіло. Підійшов до поручнів, нахилився і поглянув донизу.
До апартаментів зайшли Олег і Кіра.
– Де ви були? – накинувся на них комісар. – Тільки не говоріть, що нічого не чули.
– Ми чули, – спокійно відповів Олег, – але ми обідали. Сиділи в ресторані, коли це сталося. За п'ять хвилин до пострілу до нас прийшов Юрій і попросив ключі від нашого номера, сказав, що хоче забрати свою камеру, котра лежала у нас.
– Де камера? – запитав комісар.
– Лежить у спальні.
Олег пішов було туди, але комісар гукнув його:
– Стривайте, я сам усе перевірю!
Він пішов до спальні і незабаром дійсно повернувся з камерою.
– В мить убивства ви були в ресторані? – знову уточнив він.
– Там з нами було людей з п'ятдесят, – холодно зазначив Молчанов, – я ж не буду вас дурити.
Комісар відвернувся від них і вийшов на балкон, від злості у нього тряслися руки. Дронго вийшов слідом і став поруч.
– Знову спонтанне вбивство? – комісар допитливо зиркнув на нього, запалюючи сигарету.
– Ні. Перше теж не було спонтанним. Убивця діє по дуже чіткому плану. Нам треба з'ясувати, як сюди потрапив цей пістолет. І куди подівся вбивця.
– В якому сенсі? – комісар зиркнув на нього з цікавістю, він зрозумів, що Дронго вже щось надумав.
– Ми бігли по коридору близько хвилини. А після пострілу і нашої появи на поверсі минуло значно менше часу. Тож куди подівся вбивця? – запитав Дронго. – Виходить, що він забіг у сусідній номер, щоб з нами не зустрітися. Однак, тоді вбивцю мала б бачити покоївка, котру ми зустріли у коридорі, коли поспішали сюди.
– Вірно, – комісар повернувся і зайшов до кімнати, – там, у коридорі, була покоївка. Терміново покличте її сюди, – наказав він помічнику.
Той, бачачи стан шефа, кинувся виконувати наказ. За хвилину налякана до краю жінка постала в апартаментах.
– Ти стояла в коридорі, коли пролунав постріл? – запитав комісар.
– Так, ефенді, – привіталася жінка. – я тільки вийшла з другого номера, як почула постріл.
– Хто-небудь пробігав повз тебе? Ти кого-небудь бачила?
– Ні, комісаре-ефенді, нікого. В коридорі нікого не було.
Дронго поглянув на нього.
– Цього не може бути! – закричав комісар, віджбурнувши недопалену сигарету. – Там напевне хто-небудь пробігав!
– Ні-ні, – злякано і жалібно відповіла жінка, – там нікого не було. Нікого.
Збагнувши, що від неї більше нічого не доб'єшся, комісар дозволив їй піти. Після чого гепнувся на диван.
– Будь проклятий цей курорт і цей готель! – зі злістю проговорив він. – Будь все прокляте!
Дронго сів поруч. Йому було сумно і соромно. Виходило, що вбивця просто знущається над ними.
– Покличте знову цю парочку, яка проживає тут, – наказав комісар. – Хоча ні, покличте тільки чоловіка.
Молчанов знову з'явився перед комісаром.
– Звідки пістолет? – впалим голосом запитав комісар.
– Він мав свій пістолет, – відповів Молчанов, – законно оформлений і дозволений. У літаку він здавав його пілотам, а коли прибували на місце, знову отримував. Юрій завжди їздив з пістолетом. Віктор наполягав, щоб у кого-небудь завжди була зброя.
– Чому ви нам нічого не сказали про пістолет? – комісар почав закипати від люті.
– Тому, що ви нічого не запитували, – відповів Молчанов, знову поправляючи свої окуляри. – Ми усі знали, що у Юрія був пістолет, і тому...
– Ідіть! – перебив його комісар. – Хоча ні, зберіть всю вашу групу у сусідньому номері, я хочу з вами поговорити.
Молчанов вийшов, а комісар замовк, втупившись невидющим поглядом перед собою.
– Убивця серед них, – переконано сказав він. – Один із них – убивця, він все це придумав. Я знайду його за всяку ціну!
– Як убивця міг щезнути – запитав Дронго. – Це для мене загадка. Я оглянув балкон. Навіть скалолаз не ризикне спуститися звідси на другий поверх. Крім того, з тераси ресторана цей балкон прекрасно видно. І того, хто перелізав би після пострілу побачили б усі.
Комісар зиркнув на нього.
– Вам теж подобається наді мною знущатися? Мабуть, убивця просто вивітрився?
– Так не буває, – усміхнувся Дронго. – Боюсь, що він виявився розумнішим і хитрішим, ніж ми думали. Він нас обманув. Ходімо на балкон, я вам покажу.
Комісар важко піднявся і пішов за Дронго.
– Погляньте, як лежить убитий, – вказав Дронго, – в нього явно стріляли не тут. Його вбили в кімнаті, а потім притягли сюди.
– Чому ви так вирішили?
– Подивіться на його рану. Кров уже трохи засохла. Постріл, котрий ми чули, не міг його вбити. Це був постріл у повітря.
– А він помер з переляку, – їдко промовив комісар, – у нього розірвалося серце, авжеж?
– Ні, його вбили в іншому місці, – наполегливо вів далі Дронго, – а потім принесли сюди. Подивіться, як стікала кров. Немовби він падав декілька секунд. Вона застигла у нього на боці. Думаю, нам треба оглянути весь номер ще раз.
Комісар не став заперечувати. Вони повернулися в кімнати і все уважно оглянули, особливо ковролін.
– Тут нічого нема, – досадливо поморщився комісар. – Його напевне убили на балконі. Просто потім перевернули.
Дронго підійшов до постелі. Двоспальне ліжко було акуратно застелене.
– Подивіться, – показав він комісару.
– На що подивитися? – не второпав Фікрет Явуз.
– Постіль прибрана. Адже покоївки тут ще не було.
– Тільки не говоріть, що цього бізнесмена убила наша покоївка, – буркотливо завважив комісар.
Замість відповіді Дронго різко відкинув покривало разом з ковдрою і простирадлом. На матраці чітко проступала невелика пляма. Але її не було на простирадлі.
– Ось бачите, – показав Дронго на пляму. – Його вбили, коли він лежав на ліжку. До того ж лежав досить у дивній позі, ніби збираючись знайти щось під ліжком. Його застрелили, коли двері балкона були зачинені, і ми нічого не чули. А потім, загорнувши в інше простирадло, відтягли на балкон, де й покинули.