– Ви працюєте в фірмі, котру очолював убитий?
– Ні, просто я подруга його компаньйона. А хіба хтось сказав, що я працювала в його фірмі? – занепокоїлася вона, ніби комісар запитав щось непристойне.
– Заспокойтеся, – порадив Дронго, – він просто ставить запитання. Відповідайте чіткіше і повно на конкретні запитання, і не ставте своїх.
Жінка кивнула, трохи заспокоївшись.
– Багато свідків показали, що у вашій групі весь час спалахували сварки і суперечки. Що ви на це скажете?
– Різне бувало. Часом траплялися і сварки, – відповіла Свєта. – А чому ви запитуєте?
– Вчора ввечері, за вечерею, відбулася неприємна розмова поміж убитим і вашим другом, Рауфом. Що ви можете сказати сприводу цього?
– Вони просто посперечалися, – знизала плечами жінка, – з ким такого не буває? Просто посперечалися через свої справи. І Рауф відразу пішов, щоб не сваритися далі.
– Вони і раніше сперечалися таким образом?
– Іноді сперечалися. Проте, врешті-решт, завжди знаходили спільну мову, – додала Свєта.
– Куди ви пішли після вечері?
Комісар запитував, помічник записував, а Дронго добросовісно перекладав. Російський дипломат в допит поки що не втручався, тактично вирішивши дати комісару можливість спокійно працювати.
– Ми пішли купатися, – відповіла жінка.
– Ви можете назвати, хто саме був з вами?
– Звісно, там були Юрій Кошелев, наш Олег і дівчата – Юля і Кіра. Нас було п'ятеро.
– І ви весь час купалися у басейні, нікуди не відходили? – уточнив комісар.
– Так, – невпевнено кивнула Свєта, – весь час були там.
– Може ви кудись відходили від басейна, поки інші купалися? – запитав комісар.
– Ні, – вже твердіше сказала Свєта, – я нікуди не відходила.
– Ваш друг Юрій Кошелев показав учора, що, поки інші купалися, ви пройшли до бару, де випили дві чашки кави. Після чого він пішов, покинувши вас одну, – прочитав комісар показання брата вбитого.
– Так, вірно, – згадала жінка, – ми були в барі. Але пили не каву, а мартіні. Все одно я сказала правду. Ми не відходили від басейна, бар міститься поряд з ним.
Дронго згадав про інформацію бармена, але промовчав, вирішивши, що не варто зараз викривати її у брехні. Це могло сплутати всі його плани і завадити нормальному ходу допита.
– І ви весь час сиділи в барі? – знову уточнив комісар. – Бармен зможе це підтвердити?
– Мабуть, зможе, – знизала плечами жінка, – я ж там була. Ми, навіть, пройшли туди в купальних костюмах і потім, коли трохи обсохли, вдяглися. Він мав би мене запам'ятати. У нього такі великі пишні вуса
– Коли ви почули крик покоївки, ви все ще були в барі? – запитав комісар.
– По-моєму, так, але точно не пам'ятаю.
– Які взаємини були у вашого друга Рауфа з убитим?
– Ділові, нормальні. Вони ж були компаньйонами. А те, що сперечалися, це нічого не важить. Зараз усі сперечаються і лаються. По-другому бізнес зробити не можна, – розсудливо завершила жінка.
– А як до вбитого ставилися особисто ви? – несподівано запитав комісар, і Дронго переклав, з цікавістю чекаючи відповіді.
Вона раптом перемінилася в обличчі, зблідла і сказала з викликом:
– Я його не дуже любила. Але це моя особиста справа.
– Тепер не особиста, – заперечив комісар, вислухавши переклад. – Хай вона роз'яснить нам, чому вона його не любила, – попросив він Дронго.
– Він був жорстокий і нахабний, – пояснила Світлана, – тому я його і не любила.
– У нього були суперечки чи сварки з його дівчиною? – запитав комісар, і Дронго замість останнього слова назвав ім'я Інни, помітивши на собі здивований погляд російського дипломата.
– По-моєму, ще ні. Взагалі-то, вони були вже на межі. Інна весь час цікавилася, чому ми так погано ставимося до Віктора. Я думаю, що через деякий час вона б пішла від нього. Вона надто горда жінка. Але до цього часу ніяких скандалів не було.
Поки Дронго перекладав, вона трохи подумала і, раптом, додала:
– Якщо вони гадають, що Віктора вбив Рауф чи Інна, то помиляються. Вони ніколи б на таке не пішли. Це просто нерозумно так думати.
– А хто б пішов? – не став перекладати її фразу Дронго і поставив своє питання.
Вона розгубилася.
– Не знаю... я просто не знаю.
Як і всяка білявка, вона швидко червоніла. Тепер легкий рум'янець залив її щоки.
– А Юрій міг убити свого брата? – поставив питання Дронго, не дожидаючись запитання комісара.
– Юрій?.. – явно злякалася жінка.
Самойлов скочив з місця.
– Хто тут допитує? – турецькою закричав він, щоб зрозумів і комісар. – Що тут відбувається? Яке право має цей чоловік ставити питання від себе?
– Він мені допомагає, – твердо сказав комісар, – і, по нашій домовленості, може ставити будь-які запитання. Якщо вас щось не влаштовує, ви можете скаржитися, пане дипломате. Усі запитання він ставить від мого імені.
Під його поглядом Самойлов сів, а Дронго, отримавши підбадьорливий кивок комісара, поставив наступне запитання:
– Які взаємини були між братами?
– Не дуже хороші, – чесно зізналася Свєта.
– Ви не відповіли на моє перше запитання. Як ви вважаєте, чи міг Юрій вбити свого брата?
– Я не знаю, – збентежилася жінка, – не знаю.
– А другі члени вашої групи? Наприклад, Кіра?
– Ні, – зразу сказала Свєта, – нізащо. Її нудить при виді крові. Вона б – ніколи.
– А ви? – зненацька запитав Дронго, і настала тиша.
Комісар зрозумів, що його помічник поставив якесь каверзне запитання, на котре жінка не знає відповіді. А Самойлов переводив погляд з жінки на чоловіків і не розумів, чому вона мовчить.
І раптом жінка заридала. Гучно заридала, і дипломат знову підхопився на ноги.
– Припиніть знущатися! – вже російською закричав він.
Дронго коротко виклав суть своїх запитань комісару і додав, розуміється, турецькою, так що Свєта не могла його зрозуміти:
– Вона не весь час була в барі. Я говорив сьогодні з барменом, який працював учора. Вона вийшла звідти і пройшла до французького ресторану.
– Але ви цього не бачили, – резонно зазначив комісар.
– Ні. Видно, в цей момент я стояв у спальні і слухав бесіду брата покійного й Інни, до котрої він приставав. Мабуть, тоді вона і пройшла до французького ресторану.
Жінка дістала з сумочки хустку, і Дронго, почекавши поки вона витре сльози, поставив наступне запитання: