– Дякую вам, ви дуже нам допомогли.
– Нічого особливого, – потис його руку Дронго, – якщо можливо, дайте мені кого-небудь із ваших співробітників. Я хочу оглянути нижній закритий басейн.
– Ви щось там залишили? – запитав здивований менеджер.
– Ні, – тихо відповів Дронго, – просто я маю доручення комісара.
– Тоді звісно, – розуміюче кивнув менеджер. – Мехмед, ходи сюди! Проведи нашого гостя, куди він захоче. І візьми ключі від нижніх приміщень.
Удвох з молодим співробітником готеля Дронго спустився до масажної зали і ще нижче, де закінчувалися сходи. Там знаходилася невелика крамниця спортивного і купального одягу. Мехмед відчинив двері, і вони, пройшовши через роздягальню, увійшли до закритого басейну. Дронго роздивився. Все навколо було тихо. Він пройшов далі.
– А з сауни можна потрапити сюди, в роздягальню? – запитав він.
– Ні. Із сауни можна через дитячу залу гральних автоматів або кафетерій піднятися нагору, до холлу, – люб'язно пояснив службовець.
– А з бара, котрий знаходиться за відкритим басейном? – уточнив Дронго. – З нього можна куди-небудь пройти?
– Так, звісно, – здивувався його непоінформованості Мехмед, – можна піднятися по головній доріжці нагору, до готелю.
– Це я знаю, – кивнув Дронго, – а ще є яка-небудь дорога до готелю? Який-небудь інший шлях?
– Думаю, немає. Через головну доріжку все одно треба пройти. Он, якраз мимо тих двох будиночків, – вказав робітник в сторону вілли самого Дронго. – Хоча ні, стривайте, – пожвавішав він, – можна спуститися донизу і пройти через французький ресторан, по задній доріжці. Поряд з французьким рестораном є сходи, що ведуть нагору до готелю і до задньої бокової доріжки, позаду цих будиночків.
– Скільки треба часу, щоб пройти до готелю таким чином? – запитав Дронго.
– Хвилин п'ять-шість, може, трохи менше або більше, – пояснив робітник.
– Дякую, Мехмед, – Дронго вклав молодому чоловікові в руку десятидоларову купюру, – ви мені дуже допомогли.
Він повернувся і пішов до виходу. Піднявшись на рівень вище, туди, де була масажна зала, він вийшов через відкриті двері на головну доріжку і повільно покрокував до своєї вілли. Треба було обдумати все, що сталося. Вже підходячи до свого будиночку, він відчув неладне. Так і є.
Він завжди щільно закривав занавіски на вікнах, а зараз помітив, що за його відсутності їх явно хтось торкав. Немовби хтось сторонній спостерігав звідти за головною доріжкою.
Він підійшов до дверей, вставив ключа, обережно відкрив замок. В домі стояла тиша. Він прочинив двері. В домі виразно був хтось сторонній. Дронго відчув ледве вловимий запах сигарет. Для некурящого Дронго це було абсолютно очевидно.
Останнім часом у багатьох фешенебельних готелях стали вводити спеціальні номери і цілі поверхи для некурящих. І присутність в таких номерах курящої людини була неможлива, оскільки це відразу відчували сусіди.
Дронго запалив світло в коридорі і гучно запитав:
– Хто тут є, виходьте! Я все одно знаю, що у мене гість.
За дверима спальні пролунали чиїсь кроки.
Глава 7
Виходьте! – гучно повторив Дронго, вже почувши кроки.
Двері повільно прочинилися, і на порозі застигла чиясь фігура. Це була Інна.
– Вибачте, – стиха сказала вона, – я навмисно сховалася тут, щоб поговорити з вами, коли ви повернетесь.
– Ходіть до вітальні, – запросив Дронго, – і не треба так побиватися. Тут вас не вкусять. Чорт забирай, я мав би здогадатися! Адже вам ніде лишатися, вірно? У свої апартаменти повернутися ви не хочете, а в чужі не можете.
Молода жінка пройшла до вітальні. Дронго приніс їй теплий плед, помагаючи розміститися на дивані.
– Ваші друзі не будуть про вас непокоїтися? – запитав він, підходячи до телефону.
– Які вони мені друзі! – відмахнулась молода жінка.
Дронго підняв трубку телефона.
– Принесіть, будь ласка, мені на віллу чай на кілька людей, – попросив він, – і сухе печиво.
– Чому ви не вважаєте їх своїми друзями? – запитав Дронго, всідаючись навпроти.
– Які вони друзі? – повторила жінка. – Насправді я з цією компанією познайомилась тільки недавно. Віктор побачив мене на показі весняної колекції і вирішив, що має познайомитися.
– А ви як вирішили? – запитав Дронго.
– Хіба хтось запитує про моє рішення? – гірко всміхнулася жінка. – Просто мене йому представили. Спочатку він мені подобався. Ви ж його бачили, він зовні дуже красивий, для мене ж він став просто кумиром. Розкидав грошима, дарував дорогі подарунки. Словом, все, як зазвичай. Я, навіть, трохи в нього закохалась. А коли розгледіла, що він із себе являє, було пізно. Всі говорили, що він лайно, а я не вірила. Мені все здавалося, що зумію його перевиховати, чи що. Надто пізно я в ньому розібралася, і взагалі у всій цій компанії. А потім мені було все одно.
– Я не зовсім розумію вас, – зазначив Дронго, – що означають ваші слова про те, що ви в них не розібралися?
– Ви бачили обличчя обох братів? – запитала молода жінка. – Вони ж були справжніми божевільними. Якісь параноїки. Для них гроші заміняли все. Вони не визнавали в житті нічого, окрім грошей. Ніяких стосунків. Думаєте, мені було дуже приємно весь час бути з Віктором? А недавно він захопився наркотиками. Це було жахливо, жахливо! У нього почали з'являтися якісь дикі сексуальні фантазії, він став вимагати все нових відчуттів. І я мусила це терпіти...
Вона зненацька істерично заридала.
У двері постукали, і Дронго пішов відкривати. Молодий чоловік приніс великий піднос з чайником і порцеляновим посудом. Поставивши піднос на столик і отримавши чайові, він швидко віддалився.
– Заспокойтеся, – попросив Дронго, – давайте краще вип'ємо чаю.
Він розлив чай по чашечках і подав одну з них молодій жінці.
– Це ви розповіли комісару про мою зустріч з Юрком біля вашого дому? – запитала крізь сльози гостя. – Я ж зрозуміла, що ви могли почути нашу розмову біля вашої вілли.
– Так. Вибачте, я мимоволі опинився свідком цієї розмови.
– Та ні, пусте. Все гаразд. Якби не ви, комісар би вирішив, що це я вбила Віктора, і мене напевне забрали б до в'язниці. Я ніколи б не змогла розповісти про Юрка.
– Чому? – зацікавився Дронго. – Я не зовсім розумію характер ваших взаємин.