Відвидів також Леська і сам пан учитель і перед родичами єго сказав, що таку відвагу, яку показав Лесько, опише до газет — цілий світ буде знати, якого відважного сина мають Стешини...
— Йой! — дивується мати.— І ви то, пане професор, пустите в газети? — питається дальше, не довіряючи.— Коли б тілько то не пошкодило Леськові...
— То єму тілько помогти може,— відповідає учитель рішуче.
Та думка пана учителя, безперечно мудрішого від війта, хоч війт служив у войску, усуває всю Леськову журбу о мундур. І під час, коли мати частує професора, чим хата багата, Лесько тішиться надією, що єму ніщо злого не станеться. Впрочім вирятування жидівочки не вважає нічим незвичайним і думає про се далеко менше, ніж про наслідки спалення мундуру... що так багато грошей мусив коштувати...
Однак не помилився Лесько, що пан капрал Демський, побачивши єго обв'язану голову і руки, наговорить єму цілий мішок войскових чемностей. Коли на третій день свят вечером брат привіз Леська власними кіньми аж до ка-сарні і Лесько, попрощавшися з ним, тихцем, з великим страхом отворив двері комнати, перший побачив єго Демський мимо значного сумерку в комнаті, піднявся з крісла і глянув спідлоба на свого підданого. Лесько, одітий ще в плащ, оповістив свій поворот з урльопу голосом придавленим, трохи не плакучим. Демський відповів глумливо:
— Ну, я бачу, Офермо, що тобі добре святкувалося. Не вертаєш цілий. Хто ж то тебе так гарно угостив? Певно, за дівчину воював?
— Ні, пане капрал, я не воював з ніким. При огні попарився, рятував дитину з пожару.
— Ага! рятував дитину з пожару!
Глумливі слова Демського мов ножем крають Леськове серце.
На щастя, спаленого мундуру під плащем в сумерку не видко, отже Демський про се й не згадує. Лесько, на хвилю потішений, відходить до ліжка, розбирається з великим трудом попареними руками, складає знівечений мун-дур гладко на полиці, одягає мовчки щоденну одежу, закусуючи притім зуби з болю, а вкінці сідає коло ліжка на скриньці і думає.
Година може восьма. В кімнаті темно. Всі товариші, користаючи зі свят, проходжуються по місті. Пана фельдфебеля нема також в касарні. Демський вийшов уже на місто, приказавши "капралові від дня" записати Стешина до рапорту і до книги хорих. Що то з того всього буде? Як ту показувати сей мундур? Лесько надумується, кому найперше показати єго. Демський не замітив ще нічого, навіть недостачі багнета. Чи ждати до завтра?
Вертає з міста приятель Стешина. З превеликим жалем оповідає Лесько свою пригоду: так і так, вирятував дитину, сам троха попікся, але то все байка, коли б не той проклятий мундур. Що робити? Приятель радить не говорити нічого Демському про мундур, тілько аж перед самим рапортом капітанові показати єго відразу і оповісти, що правда. Капітан, хоч безнастанно кричить, чоловік не такий занадто лихий, може, нічого злого не вдіє.
Зближається дев'ята година; вояки вертають з міста, трубачі трублять на чотири труби голосне retraite '; гамір в касарні триває ще з годину, вкінці всі замовкають і сплять.
Опівночі вертає Демський. Каже інфантеристові, що мав службу вночі, принести з коритаря світло до "цугу", оглядає, чи всі черевики сплячих вояків стоять рядом у ніг ліжок і чи накриті чистими онучками. Одна пара черевиків не подобається єму, копає єї ногою, черевики летять під
1 Відбій (іт.).
десяте ліжко. Чути, як Стешин стогне у сні; крізь затиснені губи Демського вилітає слово "оферма"; але пан капрал, сонний по випитім у місті пиві, не має тепер охоти займатися леда інфантеристом, тілько каже тому, що світло приніс, стягнути собі черевики і панталони, розбирається, кидається на застелене уже прислужними підданими ліжко і за хвилю хропе разом з іншими. Raport, marsch!
Година пі в до шостої рано. Компанія стоїть готова до виходу на вправи. Рапорт уставлений окремо. Стешин без пояса і багнета являється як мародер. Руки і голову має обв'язані. Товариші з компанії, дізнавшись про єго пригоду, жалують єго. Фельдфебель гнівно питається: де Стешин? і чому не віддає мундуру до магазину; називає єго притім "мудьом".
Стешин не знає, як має відповісти, але в тій хвилі над-їзджає капітан. Господи! що то буде? У Стешина серце ниє зі страху.
Капітан злазить з коня. Стає перед уставленими до рапорту вояками... Перший, другий обнімають службу; третій іде на варту; четвертий жалується, що єму — не знати, в який спосіб — щезла зовсім нова сорочка; п'ятий Стешин:
— Пане капітане, мельдую послушно, що я вернувся з урльопу.
— А тобі що сталося?! — питається здивований капітан і оглядає Стешина від ніг до голови.
— Я рятував дитину з огню і попарився.
— Що? — питається капітан і крутить головою з недовір'ям.
Стешин повторяє, оповідає подробиці, як було.
— Не може бути! — каже капітан.— Ти? І правду ти кажеш?
— Ціле село посвідчить!
Капітан надумується хвилину, потім питається.
— Сильно попарився ти?
— Досить.
— Ну, то йди передовсім до "мародвізити", а коли вернемо з екзерцирки, оповіш мені все докладно.
Стешин дивується, що капітан такий спокійний. Отже, набирається відваги і, коли капітан має вже звертатися до слідуючого вояка в ряді, починає наново:
— Прошу пана капітана.
— Що такого?
— Спалився мені новий мундур; я єго зараз покажу.
Обертається на зап'ятках вліво, біжить до "цугу", хапає мундур, шапку і чеоевики, стає наново в ряді і показує все капітанові. Фельдфебель червоніє, не може спокійно встояти. Демський отвирає широко очі. Капітан бере в руку вафенрок, оглядає, пробує силу зітлілого сукна, роздирає мундур без натуги. Оглядає шапку і, очевидно, дивується випаленим дірам від вогню. Черевики попукали, багнета нема.
— І правду ти кажеш? — питається ще раз.
— Чого ж би я мав брехати! — відповідає Стешин голосом певним.
— Вже-то ми дізнаємося, чи те все правда! — каже капітан, полагоджує рапорти і відходить з компанією на вправи.
Стешин вдоволений і капітаном, і собою. Не сподівався, що те все скінчиться так добре. Троха лише засмутив єго лікар полковий. Оглядаючи попарені місця, скривився так, що Стешин по такій міні не надіявся нічого доброго. Лікар спитався, хто єму перев'язував рани; сам обмив їх, оглянув, перев'язав і казав остатися в комнаті хорих.