Сідаючи вечеряти і трохи засоромлена врочистістю тарілки й прибора, одягла пеньюар; однак, у процесі насичення, розгорнула його поли, потім скинула, намагаючись украсти свій запах.
Нарешті, вона взялася досліджувати свою шафу, обнюхуючи білизну, яку вже одягала, порівнюючи її з тією, якої ще не одягала, знову повертаючись до попередньої… Вона щось таки вчувала, але це було практично ніщо, якась невловима, зникаюча субстанція, що одразу щезала, тільки-но їй здавалося, що вона її піймала.
Вона вирішила спати оголеною. Таким чином, прокинувшись, вона зможе відчути свій запах у простирадлах. Одначе, зайнята цілу годину тим, що, перевертаючись із боку на бік, мацала та обстежувала свої форми, дійшла, зрештою, висновку, що голизна її бентежить, одягла піжаму і провалилась у непам'ять.
Наступного дня вона мовчки зайшла в кімнату і, не промовивши ні звуку, підійшла до ліжка.
Минуло півхвилини, і він усміхнувся. А за хвилину прожебонів із ноткою тривоги:
— Стефані?
Їй хотілося б, аби гра тривала довше, але шприц покотився по металевій таці, виявивши її присутність.
— Так.
Він полегшено посміхнувся.
— Ви тут?
— Уже хвилину. Не хотіла вас будити.
— Я не спав. Тепер я розумію, чому невпинно про вас думаю.
Вони гомоніли, доки Стефані перевіряла стан хворого. Вона зважилася на ще один експеримент. Помітивши, що він усміхається, коли вона проходить за ним із витягнутими руками, підійшла ближче, ледь не торкаючись грудьми його обличчя. Перемога! Задоволення розлилося рисами його обличчя. Вона переконалася, що він не обманює: вона справді виділяє запах, який так чарує Карла.
Задля розваги вона почала торкатись його ще більше. В якийсь момент її волосся пестливо війнуло по його щоці. Що подумали б її колеги, побачивши, що вона нахиляється так низько? Неважливо! Вона тішилася спогляданням радості, що осявала цю дивовижну голову.
Під кінець, коли, підставивши своє декольте йому під ніздрі, вона повідомила, що піде опікуватись іншими пацієнтами, він промимрив, немов втрачаючи свідомість:
— Яке щастя, коли за тобою доглядає така жінка…
— Ви перебільшуєте, я аж ніяк не належу до дівчат, про яких мріють, мені до них далеко!
— Дівчина мрії — зовсім не та, якою дівчина мріє стати, а та, яку бачить хлопець.
У суботу й неділю вона була вихідна. Їй так бракувало Карла. Вона пережила різні стани. З одного боку, далі ходила оголеною по квартирі, намагаючись приручити ту незвідану доти характеристику: пахуче тіло. З іншого боку, вона багато плакала, бо відважна експедиція до китайської крамниці шовкового вишитого вбрання розбила її мрію та повернула до реальності: їй нічого не личило, вона була потворна й товста.
Тож аби уникнути чужих поглядів, вона зачинилась у своєму помешканні, харчувалася лише консервами і вела діалог тільки з телевізором. І чому чоловіки не такі рафіновані, як Карл? Чому це суспільство надалі віддає перевагу органу зору на шкоду іншим? В іншому світі, у світі нюху вона є чудовою. В іншому світі вона володіє здатністю чарувати. У певній кімнаті, що їй відома, вона є "такою вродливою жінкою". Вона чекала понеділка, як визволення.
"Ти бодай усвідомлюєш, що торочиш, бідолашна моя Стефані? Ти — ласий шматочок лише для сліпого паралітика! Це — повний крах!"
Тріумф заступало пригнічення.
Так і провела вона два дні, переходячи від нарікання до екстазу, від жалю до ентузіазму. Тож коли в неділю ввечері їй зателефонували з лікарні й попросили прийти завтра трохи раніше, вона одразу погодилась.
Рано-вранці працівники змінювали в кафетерії один одного за горнятком капучино, для одних — останнім, для інших — першим, денна зміна заступала нічну. Був якийсь момент непевності в сіро-блакитному, немов у застиглій тиші, міжчасів'ї у цих будівлях, потім відбувалася трансформація: якась часина, щоби ковтнути гіркий напій та обмінятися кількома словами, — і ось уже розвидніло, рипіння візочків, стукіт дверей, рипіння черевиків, ходіння туди-сюди на поверхах, гул пилососів на сходових клітках, на першому поверсі працівники прочиняють віконця приймальних покоїв. У коридорах панує інший ритм, хворі прокидаються, їм міряють температуру, роздають піґулки, чується дзенькіт горнят і тарілочок.
О сьомій тридцять бадьора, тріумфальна Стефані, наче свіжий вітер, влетіла в кімнату Карла.
— Доброго дня, — привіталася вона.
— Як? Ви вже на роботі, Стефані? — здивувався чоловік із перев'язаними очима.
— Так. Одна з моїх колег захворіла, знаю-знаю: те, що медсестра чи лікар мають проблеми зі здоров'ям, дивує. Тож я виконуватиму її обов'язки.
— А я свої: я гратиму хворого. Ця роль мені, схоже, пасує.
— Навіть дуже добре.
— На жаль…
— Маю на увазі, що ви ніколи не скаржитесь.
— А що це дало б?
Ранковий туман іще чіплявся за шибки.
Стефані записала температуру, замінила крапельницю, уточнила дещо в дозуванні та зробила укол. Потім висунула голову за двері й покликала санітарку.
— Мадам Ґомес, допоможіть мені впоратись із туалетом хворого!
За її спиною різко пролунало заперечення Карла:
— Ви не зможете це мені накинути!
— Ви про що?
— Про мій туалет!
Стефані підійшла до нього, нічого не розуміючи.
— Чому ж ні?
Його лице скривилось у гримасі, він покрутив головою праворуч-ліворуч, наче шукав допомоги.
— Мені… Мені ця думка не подобається!
— Не хвилюйтесь, я призвичаєна.
Оскільки до палати зайшла мадам Ґомес, він нічого не сказав. Вирішивши, що він заспокоївся, Стефані взяла рукавичку і пляшечку з рідким милом.
Відгорнувши ковдру, мадам Ґомес розкрила Карла, і Стефані заполонили емоції. Вона вважала його вродливим. Абсолютно вродливим. Ніщо в цьому тілі не було відразливим. Її хвилювало геть усе.
Хоча він лежав непорушно і був пораненим, хворим він не виглядав.
Вона відвела очі. І вперше подумала, що не має права дивитися на голизну чоловіка без його згоди; вона відступила, рухи мадам Ґомес, що роздягали Карла, ковдра, рвучко відкинута байдужою рукою, видались їй грубими.
З чого почати?
Хоча вона знала всі рухи напам'ять, бо виконувала їх сотні разів, присутність Карла викликала в неї острах. Вона ж бо торкатиметься його стегон, торсу, живота, плечей. Зазвичай вона мила пацієнта так, немов би протирала клейонку; з ним усе було інакше, він її хвилював. Якби не лікарня, вона ніколи не бачила б його голим. Навіть якщо він наділяє її чудесним запахом, він не вибрав би її в коханки, хіба не так?