А по п'ятнадцять діб суворого хто відсидів — уже ті в землі сирій.
Поки в бараці живеш — молися з радости і не попадайся.
— Ану, виходь, рахую до трьох! — старший по бараку кричить.
— Хто до трьох не вийде — нумери запишу і громадянинові наглядачеві передам!
Старший по бараку — от іще сволота страшна. От і скажи, замикають йото разом таки з нами в бараці на всю ніч, а поводиться начальством, не боїться нікого. Навпаки, його всі бояться. Кого наглядач продасть, кого сам у морду стукне. Інвалідом вважається, тому що палець у нього один одірваний у бійці, а мордою — урка. Ур— ка він і є, стаття кримінальна, але між іншими статтями начепили йому п'ятдесят вісім — чотирнадцять, тому і в цей табір потрапив.
Легка справа, зараз на папірець запише, наглядачеві передасть — от тобі і карцер на дві доби з виводом. То повільно сунули до дверей, а тут так густо, густо пішли, та з верхніх койок стрибають, як ведмеді, і сунуть усі у двері вузькі.
Шухов, тримаючи в руці уже скручену, давно бажану цигарку, зручно сплигнув, усунув ноги у повстяники і вже хотів іти, та пошкодував Цезаря. Не заробити ще од Цезаря хотів, а пошкодував його від душі: десь багато він про себе думає, Цезар, а не розуміє в житті нічогісінько: посилку одержавши, не воловодитися треба було над нею, а до перевірки нести скоріше в камеру збереження. З'їсти
— відкласти можна. А тепер — що ж Цезареві з посилкою робити? З собою усю торбище на перевірку виносити — сміх! — на п'ятсот горлянок сміх буде. Лишити тут — чого доброго, вхоплять, хто з перевірки перший у барак ускочить. (В Усть-Іжмі ще лютіші закони були: там, з роботи повертаючись, блатні випередять, поки задні увійдуть, а вже тумбочки їх вичищені).
Бачить Шухов — закрутився Цезар1, сюди-туди, та пізно. Пхає ковбасу і сало собі за пазуху — бодай з ними на перевірку вийти, хоч їх урятувати.
Пошкодував Шухов і навчив:
— Сиди,, Цезаре Марковичу, до останнього, притулися туди, в пітьмі, і до останнього сиди. Аж коли наглядач з днювальним буде койки обходити, у всі діри заглядати, тоді виходь. Хворий, мовляв! А я вийду перший і вскочу перший. Отак...
І побіг.
Спершу протискався Шухов навально (цигарку скручену оберігаючи, одначе в кулаці). У коридорі ж, спільному для двох половин бараку, і в сінях ніхто вже перед ним не пхався, звірохитре плем'я, а обліпили стіни у два ряди зліва, і в два справа — і тільки прохід посередині на одну людину лишили порожній: проходь на мороз, хто дурніший, а ми; й тут побудемо. І так цілий день на морозі, та ще тепер зайвих десять хвилин мерзнути? Дурнів, мовляв, нема. Здохни ти сьогодні, а я завтра!
Іншим разом і Шухов так само тиснеться до стіни. А зараз виходить кроком широким та ще й скалиться:
— Чого злякалися, придурки? Сибірського морозу не бачили? Виходь на вовче сонечко грітися! Дай, прикурити, дядю!
Прикурив у сінях і вийшов на ґанок. "Вовче сонечко" — так у Шухова у краю місяць жартома називають.
Високо місяць виліз! Ще стільки — і на самому версі буде! Небо біле, аж з пазеленню, зірки яскраві та рідкі. Сніг білий блищить, баракові стіни теж білі — і ліхтарі мало впливають.
Он біля того бараку натовп чорний густішає — виходять шикуватися. І он біля другого. І од бараку до бараку не так розмова гуде, як сніг рипить.
З приступців зійшовши, стало лицем до дверей п'ять осіб, і ще за ними троє. До тих трьох у другу п'ятку і Шухов пришику— вався. Хлібця пожував, та й з цигаркою в зубах стояти тут можна. Добрий тютюн, не обдурив лотиш — і дерунок, і духмяний.
Потрошку ще з дверей тягнуться, позаду Шухова уже п'яток дві-три. Тепер хто вийшов, цих злість бере: чого ті гади тиснуться в коридорі, не виходять. Мерзни за них.
Ніхто з зеків ніколи в очі годинника не бачить, та й нащо він, годинник? Зеку треба тільки знати — чи скоро підйом? До розводу скільки? до обіду? до відбою?
А все ж кажуть,, що перевірка вечірня буває о дев'ятій. Тільки не кінчається вона о дев'ятій ніколи. Ковбасять перевірку удругий та в третій раз. Раніше десятої не заснеш. А о п'ятій годині, кажуть, підйом. Нема й дива, що молдованин сьогодні перед зняттям заснув. Де зек угріється, там і спить відразу. За тиждень набереться цього сну недоспаного;, так що як у неділю не пересмикнуть — сплять покотом бараками цілими.
Ех, та й повалили ж! повалили зеки з ґанку! це старший по бараку з наглядачем їх у зади шугають! Так їх, звірів!
— Що? — кричать їм перші ряди. — Комбінуєте, гади? На гівні сметану збираєте? Давно вийшли б — давно б і порахували.
Вивалив увесь барак надвір. Чотириста чоловіка в бараці — це вісімдесят п'яток. Вишикувалися всі хвостом, спершу по п'ять чітко, а там гамузом,
— Розберися там, ззаду! — старший по бараку реве з приступців.
Хоч би хрін, не розбираються чорти!
Вийшов із дверей Цезар, скулився — з п он том хворий, за ним днювальних двоє з тієї половини бараку, двоє з цієї і ще кульгавий один. У першу п'ятку вони і стали, так що Шухов у третій опинився. А Цезаря у хвіст погнали.
І наглядач вийшов на ґанок.
— Роз-зберись по п'ять! — хвосту кричить, горлянка у нього велика.
— Роз-зберись по п'ять! — старший по бараку реве, горлянка ще більша.
Не розбираються, хоч би хрін.
Зірвався старший по бараку з ґанку, та туди,, та матом, та в спини!
Але — дивиться: кого. Тільки смирних лупцює.
Розібралися. Повернувся. І разом з наглядачем:
— Перша! Друга! Третя!..
Яку назвуть п'ятку — з усіх ніг, у барак. На сьогодні з начальничком розрахувалися!
Розрахувалися б, якби без другої перевірки. Дармоїди ці, лоби широкі, гірше кожного пастуха рахують: той і неписьменний, а отару гонить, на ході знає, чи всі телята. А цих і напомповують, а все без толку. Минулої зими у цьому таборі сушарень взагалі не було, взуття на ніч у всіх у бараці лишалося — так другу, і третю, і четверту перевірку на вулицю вигонили. Уже не одягалися, а так, у ковдри загорнені виходили. З цього року сушарні побудували, не на всіх, але за чергою через два дні на третій кожній бригаді випадає повстяники сушити. Так тепер повторні рази почали рахувати в бараках: з однієї половини у другу перегонять.
Шухов ускочив хоч і не першим, але з першого очей не зводячи. Добіг до Цезаревої койки, сів. Зірвав з себе повстяники, зліз на вагонку біля печі і звідти повстяники свої на піч поставив. Тут — хто раніше захопить. І — назад. До Цезаревої койки. Сидить, ноги підобравши, одним оком дивиться, щоб Цезарів мішок у толо— вах не смикнули, другим, — щоб повстяники його не зіпхнули, хто піч штурмує.