Не доходячи до брами, справа і зліва за кошарою, стали два вах— тири;, брама в три чоловіки заввишки одчинилася повільно, і почулася команда:
— Роз-зберися по п'ять! ("Відійди від брами" тут зайве: кожна брама завжди всередину зони відкривається, щоб як зеки й натовпом із середини на неї наваляться, не могли висадити). Перша! Друга! Третя !..
От саме на цьому вечірньому перерахункові, через таборову браму повертаючися, зек за весь день найбільш обвітрений, вимерзлий, виголоджений — і ополоник гарячого рідкого вечірнього борщу для нього зараз, як дощ у сушу, — разом втягне він його чисто весь. Цей ополоник для нього зараз дорожчий волі, дорожчий усього життя минулого і всього майбутнього життя.
Входячи крізь таборову браму, зеки, як воїни з походу, — дзвінкі, ковані, розмашисті — роз-дайсь!
Придуркові від штабного бараку дивитися на вал зеків, що входять — страшно.
От саме з цього перерахунку, вперше з того часу, як у півсьомої ранку дано дзвінок на розвід, зек робиться вільною людиною. Пройшли велику браму зони, пройшли малу браму передзонника, по лінійці ще поміж двома драбинами пройшли — і тепер, розсипалися хто куди.
Хто куди, а бригадирів нарядчик ловить:
— Бригадири! В ППЧ!
Шухов кинувся повз БУР, між бараками — і в посилочну. А Цезар пішов, себе не принижуючи, розмірено, у другий бік, де навколо стовпа, як у мурашнику, а на стовпі була прибита диктова дощечка і на ній олівцем хемічним написані всі, кому сьогодні посилка.
На папері в таборі пишуть менше, а більше — на дикті. Воно якось твердіше, певніше — на дошці. На ній і вертухаї і нарядчики рахунок головам ведуть. А завтра зшкреби — і знову пиши. Ощадність.
Хто в зоні лишається, ще й так шісткують: прочитають на дощечці, кому посилка, зустрічають його тут, на лінійці, відразу й нумер кажуть. Багато не багато, а цигарочку й такому дадуть.
Добіг Шухов до посилочної — при бараці прибудова, а до тієї прибудови ще тамбур приліпили. Тамбур зовні без дверей, вільно холод ходить, — а в ньому все ж ніби обжито, усе ж під дахом.
У тамбурі черга уздовж стіни загнулася. Зайняв Шухов. Чоловіка п'ятнадцять попереду, це більше години;, якраз до відбою. А вже хто з тецівської колони пішов на списки! дивитися, ті за Шуховим будуть. І мехзаводські всі. їм за посилкою чи не в другий раз приходити, завтра зранку.
Стоять у черзі з торбинками, мішечками. Там, за дверима (сам Шухов у цьому таборі ще ні разу не одержував, але з розмов), відкривають скриньку посилочну сокиркою, наглядач усе своїми руками виймає, переглядає. Що розріже, що переломить, що промацає, пересипле. Як рідина яка, у банках скляних або бляшаних, відкриють і виливають тобі, хоч руки підставляй, хоч рушник туткою. А банок не віддають,, чогось бояться. Як щось з пирогів, з солодощів щось вигадливіше чи ковбаса, рибка, наглядач і відкусить. (А задерись спробуй — зараз причепиться, що заборонене, а що не належить — і не видасть. З наглядача починаючи, хто посилку одержує, мусить давати, давати й давати). А коли посилку скінчать шмоняти, знову ж і скриньки посилкової не віддають, а змітай собі все в торбинку, хоч у полу бушлатну — і забирайся, наступний. Так запаморочать іншого, що й забуде, що на лаві. За цим не повертайся. Нема.
Тут у черзі почув Шухов і новину: неділі знову не буде на цьому тижні, знову зажилюють неділю. Так він і чекав, і всі чекали так: як п'ять неділь на місяць,, то три дають, а дві на роботу гонять. Так він і чекав, а почув — повернуло всю душу, перекривило: недільки ж кровної кому не шкода? Ну, та правильно в черзі кажуть: вихідний і в зоні притоптати вміють, щонебудь вигадають — або лазню прибудовувати, або стіну городити, щоб проходу не було, або розчистку двору. А то зміну матраців, витрушування, та блощиць морити на ва— гонках. Або перевірку особи за картками почнуть. Або інвертариза— цію: виходь з усіма речами надвір, сиди півдня.
Найбільше їм, мабуть, допікає, коли зек спить після сніданку.
Лишалося все перед Шуховим чоловіка з десять, і ззаду сім чоловіка набігло — і тут у проломі дверей, нагинаючись, з'явився Цезар у своїй хутряній новій шапці, присланій з волі. (Теж от і шапка. Комусь Цезар підмазав, і дозволили йому носити чисту нову міську шапку. А з інших навіть розтріпані фронтові поздирали і дали таборові, свинячого хутра).
Пояснив йому Шухов, хто за ким, і, не чекаючи, що Цезар сам про вечерю згадає, спитав:
— А вечерю вам принести?
Спитав, чи принести вечерю, а собі думає: "Та невже ж ти скнарою будеш? Вечері мені не подаруєш? Таж на вечерю каші нема, баланда одна порожня !.."
— Ні, ні, — усміхнувся Цезар, — вечерю сам їж, Іване Денисовичу!
Тільки цього Шухов і чекав! Тепер1 то він, як птах вільний, випурхнув з-під тамбурового даху — і по зоні, і по зоні!
Снують зеки у всі кінці! Якось начальник табору ще такий наказ видав: ніяким ув'язненим поодинці зоною не ходити. А куди можна — вести всю бригаду одним строєм. А куди1 всій бригаді відразу зовсім не треба — скажімо, в санчастину чи: в убиральню, —о то збивати групи по чотири-п'ять осіб, і старшого з них призначити, і щоб вів своїх строєм туди, і там чекав, і назад — теж строєм.
Дуже начальник табору наполягав на цьому наказі. Ніхто перечити йому не смів. Наглядачі хапали одинаків, і в БУР тягали — а поломився наказ. Потиху, як багато голосних наказів ламається. Скажімо, викликають же самі людину до опера — так не посилати з ним команди! Чи тобі за продуктами своїми в каптьорку треба,, а: я з тобою пощо піду? А той у КВЧ захотів, газети читати, та хто ж з ним піде? А тому повстяники латати, а тому в сушарню, а тому з бараку в барак просто (із бараку ж у барак найсуворіше заборонено!) — як їх стримати?
Наказом тим хотів начальник ще останню свободу відняти, але і в нього не вийшло!, череватого.
І ще наказ був начальника табору суворий: бригадам у їдальню ходити строєм по два. Далі наказ був: дійшовши до їдальні, бриґаг— дам на ґанок не сходити, а перешиковуватися по п'ять і стояти, поки днювальний по їдальні їх не впустить.
Днювальним по їдальні цупко тримався Кульгавий. Кульгавість свою в інвалідність провів, а жилавий, стерво. Завів собі ціпок березовий і з ґанку цим ціпком плішує, хто не за його командою лізе. А не кожного. Кмітливий Кульгавий і в пітьмі з спини пізнає — того не вдарить, хто йому самому в морду дасть. Прибитих б'є. Шухова раз плішонув.