13. Будильник. Чим довше перебуваєш у в'язниці, тим усе відшліфованішими стають твої звички, перетворюючись із роками у звичаї, а згодом і в обов'язковий ритуал. Харчування об одній і тій самій порі, прогулянки з чітко окресленими маршрутом та тривалістю, постійне і вузьке коло занять, регламентований сон. Коли ти опиняєшся на так званій свободі, то деякі з тих звичок і ритуалів забираєш із собою, гадаючи, що вони складають певну вартість; недаремно їх запроваджували з такою жорстокою впертістю. Знову проминають літа, і ти з сумним подивом, може, навіть з легкою досадою, зауважуєш, що позбувся переважної більшості невольничих звичок. Будишся, коли заманеться, голишся вряди-годи або й узагалі заростаєш кількатижневою щетиною, і навіть міцний чай та тютюн перестають приносити втіху. Таке враження, що ти — будильник з ослаблою пружиною; відчуваючи трем легкого жаху, ти приходиш до небуденного відкриття: жоден будильник не потребує самостійного накручування; більше того, якби він навіть захотів завести себе, то це виявилося б для нього неможливим. Отак його створено. Треба когось іншого. Треба влади. І ти хапаєшся за голову.
14. Безвість. Колись ми болісно очікували на звістку. Щось неймовірно важливе, щось кардинально необхідне для подальшого життя мали сповістити нам невідомі гінці незнаного короля, перевтомлені далекою дорогою і безліччю небезпек та перепон, які чигали на ній. Ми б налили їм вина, дали повечеряти і перебратися в сухе. Проте, як і завжди в подібних випадках, ніхто не з'являвся. Ми опанували сякі-такі ремесла, щоб заробляти собі на хліб; багато хто завів сім'ю і збудував для неї житло; дехто помер або збожеволів, деякі просто опустилися, переважно через надуживання алкоголю. Перші почали засуджувати останніх — і навпаки. Але стривайте, браття, чи варто це робити? Адже звістки — не було? Не було. Гінці не приходили? Ні. Часом з'являлися прояви, що видавали себе за гінців, але ми швидко навчилися упізнавати таких і проганяти їх із ганьбою. Однак жодного справжнього гінця ми так і не дочекалися. Отож, нічого не сталося? Нічогісінько. Тоді давайте радіти. Якби нам принесли звістку, наказ, доручення тощо, а ми не вислухали їх, або, вислухавши, відмовилися виконувати доручене, тоді б ми могли звинувачувати одне одного і самих себе досхочу; тоді б ми стали переступниками або навіть злочинцями. Але й сього дня, і до смерті ми будемо готові зустріти вісників і здійснити все, що від нас залежатиме, для сповнення волі того невідомого короля, який їх пошле. Хоча, правда й те, що чим ближче до старості, тим глибше ми переконуємося: найкраща звістка — це відсутність будь-яких звісток. Можливо, ті гінці загинули в дорозі. Можливо, вони заблукали або знехтували своїм завданням. Подібні обставини не залежать від нашої волі. І ми будемо жити далі, так, як жили досі, так, як житиметься, — адже більше нічого не сталося, браття, нічогісінько.
15. Кіно і Платон. Пригадуючи кінофільм або розповідаючи про нього комусь іншому — щó ми бачимо в цей час внутрішнім зором або, ліпше сказати, очима пам'яті? Ряд картин, не обов'язково розміщений у тому самому порядку, в якому він постав перед нами при перегляді. Се можна порівняти з колодою карт: режисер пропонує нам колоду, в якій карти розташовуються у зростаючій послідовності, від шістки до туза, тобто у відповідності з режисеровими уявленнями про цілісність. У нашій пам'яті ці карти перетасовуються і розташовуються, відтак, у довільному порядку, а деякі з них губляться, падаючи на підлогу. Вслід за дамою іде шістка, а за нею валет або дев'ятка. Жодного тобі уявлення про ієрархію! І все ж цей очевидний безлад також тримається на певному стрижні. Наша розповідь — бліде, нечітке, багато в чому неточне, але все ж відтворення первісної послідовності картин, забарвлене індивідуальними трактуваннями і розгадками режисерового задуму. Переглядаючи фільм удруге, через певний проміжок часу, ми дивуємося, зустрічаючи знайому сцену зовсім не на тому місці, де вона, на нашу думку, мусила б бути. І досить неохоче з цим погоджуємося. Подібні метаморфози відбуваються і з нашими снами, і зі спогадами назагал, які, подібно до кінофільма, є зразками згущеного часу. Відмовляючись від нашої свідомої участі, пам'ять робить неперервний і необоротний час дискретним і повторювальним. Можна припустити, що існують стійкі форми подібної роботи, та що саме їх мав на увазі Платон, розповідаючи про архетипи.
16. Нічний осінній рок. Слухаючи старі рок-групи, такі, скажімо, як "The Doors", "Led Zeppelin" або "Pink Floyd", раптом ловиш себе на думці, що се вже глибока історія. Отож, наша юність, просякнута їхньою музикою, — теж історія і ми непомітно для себе зістарілися? Адже багатьох із тих, хто грав сю музику або слухав її разом з нами, уже немає серед живих. Але ж ся музика, навіть запиляна на мільйонах адаптерів, залишається для нас новою і живою, майже тотожною тій, якою ми почули її уперше. Чим, у такому разі, є історія — отим "майже"? Ледь помітні спотворення улюблених ходів і фраз, щось на кшталт зморшок, які торкнулися коханого обличчя; деякі речі перестали подобатися взагалі, деякі викликають сміх і бажання спародіювати їх, ще інші, до яких ми давніше залишалися індиферентними або ледь "теплими", тепер стали найулюбленішими — поруч із тими, які й не переставали ними бути. Отже, історія — се не радикальна переміна або, точніше, заміна одних речей іншими; се певна передислокація, подібна до перестановки шахових фігур у одній і тій самій партії, при чому деякі постаті зникають, а нові не можуть з'явитися аж до кінця от сеї гри. Історія закінчується разом з нами. І як би не набив оскому цей образ, але ми продовжуємо жити при світлі погаслих зірок і орієнтуватися по них. Сьогоднішня творчість Маккартнея або Гаррісона нічим не поступається, а в дечому й перевершує їхні осягнення пори "The Beatles". Але се вже інша історія і світло їхнє — іншого кольору. Мимоволі з'являється одна не зовсім або ж цілком християнська думка: для того, щоб воскрес Христос, конче необхідний Іуда; для того, щоб ми всі могли грітися біля неспотвореного історією Леннонового світла, треба було спотвореного розуму Чепмена. Завдяки смерті істнує вічність життя.