П'ять медитацій на "Плач Єремії"[2]
Ловлячи, ловлять мене, немов птаха,
мої вороги безпричинно, життя моє
в яму замкнули вони, і каміннями
кинули в мене…
"Плач Єремії", 3,52—53
І. Постать голосу
Зловленого, немов птаха, його не ув'язнили разом із Василем Стусом, подружжям Калинців та багатьма іншими поетами й дисидентами. Якби це сталося в січні 1972 року, то сьогодні, може, ми мали би том-другий його листів із табору та заслання. Хоч це було би по-своєму добрим наслідком тієї "історії" тридцятилітньої давнини. Як-не-як, у листах зберігається багато явних і прихованих свідчень — від живої інтонації, що безпосередньо репрезентує характер, до філософських за своєю природою спроб узагальнення досвіду. Зберігаються концепції, оцінки, упередження, коштовні деталі й факти повсякдення — насущна пожива філософа літератури, яким кожен із нас час до часу стає. Це доводять надзвичайно цінні листи Василя Стуса. Можна тільки погодитись із твердженням Михайлини Коцюбинської, котра у своїй розвідці, присвяченій листові як художньому феномену, пише: "Листи як неповторні творчі прояви потребують вільної уваги, нових підходів, нового інструментарію аналізу, заслуговують на окрему жанрову "нішу" в мистецькому доробку людства. Не лише як матеріал для характеристики автора, епохи, духовного середовища, а як самостійне художнє явище особливого роду, як специфічний мистецький феномен".
Якраз листів, де могли би "заховатися" творчі концепції й саморефлексії, істотно бракує при дослідженні постаті Грицька Чубая та його поезії. З його епістолярною спадщиною справи й сьогодні, через двадцять років по смерті, аж занадто не блискучі. Листи розкидані по адресатах і, наскільки відомо, ніхто й не пробував зібрати та видати їх. Нема біографії поета. Ніхто не записує спогадів про нього, численних літературних мітів і містифікацій, пов'язаних з ім'ям Чубая. Жодний дослідник не їздив до Літературного інституту в Москві, щоб розшукати творчі й контрольні роботи, припустімо, із зарубіжної літератури, у яких, не виключено, поет міг висловлювати оригінальні судження. З огляду на загальний вільнодумний дух, поширений у тому інституті навіть у 70-х роках, можна припустити, що Чубай дозволяв собі висловлювати тут думки, які остерігся би артикулювати на Україні. Адже Літінститут був єдиною — і останньою — нішею його самореалізації. Як приклад, можна вказати на контрольні роботи іншого студента цього інституту, Миколи Рябчука; одне з тих "домашніх завдань" по зарубіжній літературі згодом було опубліковане як цікава проблемна стаття (див.: Рябчук М. Вогненна ріка… Арка. — 1993, № І-ІІ. — С. 34–39). Нема бодай хронології важливіших дат Чубаєвого життя (коли він народився, коли вступив до Літінституту тощо). Є лише "П'ятикнижжя" — вартісне, поза всім іншим, ще й тим, що його упорядкував сам автор, керуючись певним принципом добору, — та спогади невеличкого грона найближчих друзів, прекрасно видані львівською "Кальварією". Якраз вихід цієї неординарної книги віршів та спогадів і став слушною нагодою для подальших медитацій.
І все ж, листи Грицька Чубая не менш цікаві за його вірші. Недаремно ж і через багато років Микола Рябчук висловлює жаль не так за власними знищеними рукописами, як за Грицьковими епістолами: "Рукописів мені, власне, не шкода, але шкода листування, де були, зокрема, й надзвичайно цікаві листи від Чубая" (див.: Бунт покоління: Розмови з українськими інтелектуалами записали й прокоментували Боґуміла Бердиховська та Оля Гнатюк / Пер. із пол. — К.: Дух і літера, 2004. — С. 251). Ось один із них, послуговуючись виразом Михайлини Коцюбинської — "лист-вірш, хоч і не класичної віршованої форми". Він зберігся в архіві Володимира Кашки, однокурсника Чубая по Літінституту в 1979–1981 роках (семінар Анатолія Жигуліна). Дата відсутня, але, судячи з усього, лист написаний восени 1980 року, на зворотному боці буклета-путівника львівського Музею народної архітектури і побуту (сектори "Лемківщина" та "Гуцульщина").
"Пане Кашка!
Це Вас турбує тов. Чубай.
Звідомляю Вашу світлість,
що я ще живий. Правда, без —
робітний. (Гадаю, що тимча —
сово). Тобі вітання від
Миколи Р'яб-ка [Рябчука. — К. М.]. Він
десь їде (чи вже поїхав)
до Москви на семінар
маладых крітіков.
Але я не об тім. Там
"Вітрила-81" буде готувать
Вас. Герасим'юк — твій
давній приятель ще з КДУ.
(Об тім він сам мені
говорив кілька днів тому
у мене в хаті).
Отож: зладнай ходову
добірку з фото 6x8
(на глянц. папері) з біогра —
фією і шли йому
на "Молодь" з поміткою
"Особисто".
На сім — кончаю.
Жду вісточки від
Вас із сонцесяйного
вузлостанційного Бахмача!
Будем сподіватись, що
і в наших воротях
собака всереться, чи,
як кажуть білоруси,
загляне соньца і в наша
вяконца!
Грицько".
От, маємо образок із тогочасного літературного побуту: до Львова приїздить київський гість, молодий, але талановитий і вже відомий (на відміну від Чубая та Кашки) поет, упорядник поетичного альманаху. Грицько вболіває за свого однокурсника, у якого (через нагляд за ним КГБ) нічого не друкувалось, і вказує на реальну можливість публікації, адже гість — свій. Герасим'юк завітав до Чубая. До кого ж іще й заходити, як не до найвидатнішого поета цього міста? Нових віршів у Грицька наразі нема (їх нема ось уже п'ять років), але це не біда, позаяк із того, що є і упорядковане в "П'ятикнижжі", майже нічого не друкувалося, принаймні на Україні. А тут якраз з'явився шанс — і Чубай поспішає поділитися ним із товаришем, тобто з паном Кашкою (саме по собі цілком крамольне звертання на той час).
Що саме публікувалося в Грицька — уточнить аж через 19 років канадський літературознавець Марко Роберт Стех (у статті, присвяченій пам'яті Данила Струка): "Струк базував захоплену характеристику Чубая (якого назвав "наймодернішим і найцікавішим" поетом цієї нової хвилі) на основі трьох коротких віршів, друкованих у "Жовтні", та ще кількох "захалявно" вивезених з України й уміщених у журналі "Сучасність". На той час інформаційна блокада між Україною та Заходом була настільки сильною, що після несподіваної смерті Чубая, коли в діаспорі затихли й так слабенькі й дуже туманні чутки про нього, в багатьох читачів виникли сумніви не лише щодо авторства "контрабандних" віршів (багато хто підозрював, що прізвищем Чубая помилково підписано вірші Ігоря Калинця), але й щодо самого факту існування такого поета й людини" (див.: Стех М. Р. Туга за Евтерпою // Критика. — 1999. — № 10. — С. 30).