— Адже злодії звичайно бувають обдерті,— сказала панна Цап, хоч зроду не бачила злодіїв. [589]
Філле й Рулле дуже втішилися. Філле заявив, що він з самого початку помітив, яка вона розумна і незвичайна дама. Він, мовляв, радий, що має нагоду познайомитися з нею. Він навіть удався до дядька Юліуса по підтримку:
— Правда ж, яка вона ласкава? Ви теж такої думки? Дядько Юліус, певне, досі про це не мав ніякої думки, але тепер мусив погодитися, і панна Цап соромливо опустила очі й спаленіла.
— Аякже, така ласкава, як гримуча змія,— пробурмотів Карлсон.
Він сидів поряд з Малим і їв карамельки, аж за вухами лящало. Та ось торбинка спорожніла, Карлсон підвівся й почав підстрибувати по кімнаті. Він підстрибував, немов граючись, проте весь час наближався до стільців, де сиділи Філле й Рулле, і врешті опинився в них поза спиною.
— Хотілося б ще не раз здибати таку ласкаву жінку,— провадив своєї Філле.
Панна Цап ще дужче почервоніла і знов опустила очі.
— Це все добре, ласкаві жінки й таке інше,— нетерпляче сказав дядько Юліус,— але я хотів би знати, де дівся мій годинник і гаманець?
Філле й Рулле ніби зовсім його не почули. Філле до того ж так захопився панною Цап, що більше ні на кого не зважав.
— Правда ж, Рулле, яка вона приємна? — стиха сказав він, але так, щоб панна Цап чула.— Прегарні очі... делікатний, чарівний носик, такий, що на нього за всякої години можна здатися, еге ж, Рулле?
Раптом панна Цап підскочила на стільці й витріщила очі.
— Що? Що ви сказали? Філле мало не збився з мови.
— Та я тільки сказав...— почав він, але панна Цап не дала йому докінчити. [590]
— Ага, наскільки я розумію, ви Філіп,— мовила вона й усміхнулась.
"Майже так само моторошно, як матінка",^— подумав Малий. Філле здивувався:
— Звідки ви знаєте? Ви чули про мене від когось?
Панна Цап сердито кивнула.
— Ще б пак не чула! О господи, певне, що чула! Тоді це, мабуть, Рудольф? — вона показала на Рулле.
— Так, але звідки ви знаєте? Може, в нас є спільні знайомі? — запитав Філле.
Він зрадів, і в очах його засвітилася надія. Панна Цап так само сердито кивнула:
— Я думаю! Либонь, ви знаєте панну Фріду Цап із Фрейгатан? Вона ж бо має носа, що на нього за всякої години можна здатися, як і на мій, правда ж?
— Хоч ваш не такий, як делікатна картоплина, а скидається на гузкуватий огірок,— сказав Карлсон.
Мабуть, Філле все-таки не цікавився носами, бо вже не радів. Натомість здавалося, що він хотів би якнайшвидше втекти. І Рулле теж. Та ззаду стояв Карлсон. І раптом пролунав постріл, аж Філле й Рулле з ляку посхоплювалися з стільців.
— Не стріляйте! — закричав Філле, бо відчув, як Карлсон притулив йому до спини пальця, і подумав, що то пістолет.
— Ану витрушуйте гаманця й годинника! — звелів Карлсон.— А то я стрілятиму!
Філле й Рулле нервово пошукали в кишенях, і справді, гаманець і годинник упали дядькові Юліусові на коліна. [591]
— Нате! — сказав Філле.
Тоді обидва блискавкою метнулися до дверей. їх не було кому спинити.
Але панна Цап кинулась за ними, вибігла в передпокій, у сіни, навіть на сходи, і гукнула їм навздогінці:
— Фріда дізнається про все! О господи, як вона зрадіє! Вона сердито стрибнула ще на два східці нижче, ніби
намірялася й далі бігти за ними, а тоді знов гукнула:
— Щоб ноги вашої не було на Фрейгатан, бо дійде до крові! Чуєте?.. До кр-р-рові!
Карлсон відслоняє дядькові Юліусові казковий світ
Після ночі з Філле й Рулле Карлсон запишався ще дужче, ніж звичайно. Щоранку, залітаючи до Малого, він будив його вигуком:
— Ось найкращий у світі Карлсон!
Найперше він видобував персикову кісточку — поглянути, скільки вона виросла, а тоді взяв собі за звичку летіти до дзеркала, що висіло над шафкою Малого. Дзеркало було невелике, та Карлсон літав то в один бік, то в другий, щоб якнайбільше побачити себе. Бо весь він у ньому не вміщався.
Літаючи, він чи то наспівував, чи то приказував щось, і Малий дочув, що то була похвальна пісня Карлсонові, яку він сам же таки й склав:
— Найкращий у світі Карлсон... гм-гм-гм... вартий десять тисяч крон... лякає злодіїв пістолетом... яке дзеркало тут погане... в ньому видно лиш частину... найкращого в світі Карлсона... але те, що видно,— дуже гарне... гм-гм-гм... до міри затовсте, еге-еге... і найкраще в усьому.
Малий був з ним згоден. Він теж вважав, що Карлсон найкращий в усьому. І диво дивне: навіть дядько Юліус [592] був у захваті від Карлсона. Адже це він урятував йому гаманця й годинника. Такого дядько Юліус не міг забути першого ж дня. Зате панна Цап була така сама лиха до Карлсона, але він на неї не зважав. Аби тільки йому вчасно давали їсти, а їсти йому давали.
— Якщо мені не дають їсти, то я не граюся,— казав він задля годиться.
Панна Цап була б рада-радісінька, щоб Карлсон не грався, та дарма, бо його підтримували Малий і дядько Юліус. Вона щоразу бурчала, коли Карлсон приходив і сідав до столу саме тоді, як вони лаштувалися їсти, але нічого не могла вдіяти, і Карлсон сідав собі далі.
Після тієї ночі з Філле й Рулле він вважав, що так і належиться. Адже героєві, що приборкав навіть найлютішого хатнього цапа, ні в чому не можна відмовляти.
Карлсон, мабуть, трохи втомився — не так легко цілу ніч досліджувати хропіння, скрадатися, рачкувати і стріляти,— бо аж ген пополудні прилетів до кімнати Малого й почав принюхуватися, чи з кухні не пахне, бува, чимось смачним.
Малий також спав довго і в кілька заходів, поклавши Бімбо до себе в ліжко,— бо хіба ж виспишся, як ночами доводиться ловити злодіїв! Він прокинувся щойно перед тим, як залетів Карлсон. А збудили його якісь незвичайні страхітливі звуки з кухні. То пайша Цап співала на весь голос. Малий ще не чув, щоб вона коли співала, і то був такий спів, що він палко бажав, аби вона швидше замовкла. З якоїсь причини панна Цап була саме нині в надзвичайно доброму гуморі. Вона перед полуднем навідалася до Фріди на Фрейгатан — може, це її так підбадьорило?
Бо вона співала, аж гуло:
— Ох, Фрідо, так буде краще для тебе...
Але як саме буде краще для Фріди, ніхто не дізнався, бо Карлсон помчав до кухні й гукнув: [593]
— Цитьте! Цитьте! А то люди подумають, що я вас лушпаню, як ви так галасуватимете!