— Шкода, що ви мені раніше цього всього не розповіли, — невдоволено сказав містер Стовер. — Ви загубили стільки часу. Ну, нічого, ми постараємось надолужити загублене. Петро постарається зробити якнайкраще, я вже бачу з виразу його обличчя, яке враження на нього справила історія вашого брата. Зрештою, йому це повинно бути відомо дуже добре. Він цих мерзотників знав краще, ніж ми. Отже, Мері, ви можете приступити до викладу самої книги.
І Стовер одхилився на спинку свого королівського фотелю й заклав ногу на ногу. Петро дивився на написане і чекав продовження. А Мабель з придушеним задоволенням поглядала на свою секретарку — браво, Мерінько!
— Мені здається, — почала Мері, — що найкраще було б викласти тези брата, як він їх сам намітив. А потім їх розвивати й ілюструвати оцими документами.
Тут є фотографії, зроблені іншими каторжниками і передані йому в момент утечі. Про тортури й катування людей у СССР тепер уже всім відомо, але деякі фото такі... страшні, що, може, це для декого буде новим. Отже, може, ми почнемо з тез?
І Мері запитливо повернула голову до містера Стовера.
— Згода, згода... — ухвалив містер Стовер, — почнемо з тез.
Мері взяла згори дрібно списаний аркушик паперу, кілька секунд читала його, тоді почала:
— Перша теза така: "Як виник ленінізм-сталінізм, чи, як він неправильно називається, "комунізм". Чи він є явищем закономірним, історично необхідним, яке конче випливає з розвитку суспільства, як це є, наприклад, з демократизмом або з соціялізмом? Чи була большевицька революція 1917 р. історичною конечністю? Як усі інші революції людства? Ні, ленінізм і його революція ніякою такою конечністю не були. Це явище випадкове, ненормальне, як буває ненормальним, неконечним явищем в організмі людини гарячка. Большевизм, або російський (російський, а не науково відомий!) комунізм... (тут Мері аж палець піднесла застережливим жестом)... такий комунізм — це стан гарячки в організмі людства. З наукового погляду це надзвичайно цікавий випадок масового патологічного стану Людей. Прдібним явищем був ще фашизм, а надто гітлеризм. Це не соціяльно-політична революція, а краще сказати психо-патологічна на со-ціяльно-політичному ґрунті".
Петро тихо торкнувся своєю ногою ноги Мабель. Мабель труснула головою і рішуче сказала:
— Глибоко незгодна! Це таке твердження, що...
— Почекай, Мабель, почекай, — спинив її містер Стовер, — ти будеш потім заперечувати, тепер дай Мері викласти тези.
Мабель обурено знизала плечима й кинула:
— Таке твердження!
— Я всі твердження мого брата постараюсь арґу-менгувати... — тихо сказала Мері й подивилась у папір, що лежав перед нею. — От, коли хочете, перший аргумент суто логічного характеру. Брат пише: "Ленінізм усі комуністи, а за ними й усі неуки вважають за продовження марксизму, за рідного сина його. Це умисна або неумисна помилка. Так, Маркс проповідував революцію, але зовсім не большевицьку. Маркс учив, що соціялізм має витворитись із високорозвине-ного капіталізму. А в Росії, коли Ленін підняв большевицьку, немовби соціялістичну революцію, не то що розвиненого, а майже ніякого капіталізму не було. Вся Росія була на дев'яносто п'ять відсотків аграрною, мужицькою країною".
Мері на кілька секунд нахилилась над нотатками і зараз же почала знову: "Друге. Маркс учив, що при со-ціялістичній революції має бути "диктатура проле-таріяту" для придушення спротиву капіталістичної кляси. Але ця диктатура мала б бути диктатурою величезної більшости населення над величезною меншістю..."
— Чому так? — скрикнула Мабель. — Активна меншість раз у раз...
— Вибачте, місіс Стовер, тоді, за Маркса, не було цієї так званої активної меншости. Брат якраз із приводу неї пише: "Вона народилась тільки в останні десятиріччя після Першої світової війни. Маркс не міг припустити, щоб якась купка озброєних людей могла захопити владу над десятками мільйонів людей. Це такий дикий, неймовірний абсурд, що нікому тоді в голову не могло ще прийти. А тим паче — Марксові з його залізною логікою і суворим науковим реалізмом. Коли б йому тоді хтось сказав, що в такій країні, як Росія, де на 150 мільйонів населення було всього чотири чи п'ять мільйонів фабричного робітництва, і то забитого, малограмотного, майже без ніяких професійних чи політичних організацій, що в такій країні якісь люди хотіли б підняти соціялістичну революцію, він би зареготав і назвав тих людей цілковитими божевільними або політичними шарлатанами. Та ще коли б він знав, що самих прихильників соціялістичної революції, себто членів большевицької партії було тоді в Росії всього тисяч тридцять, як вони самі те кажуть тепер. Та й ці члени не всі хотіли її..."
— Ну, Мері, вибачте мені, але ви говорите речі цілком... фантастичні. Щоб ота купка людей могла зробити проти волі 150 мільйонів соціялістичну революцію?! Ну, ми будемо, значить, писати не серйозну книгу, а казку з тисячі однієї ночі.
— Цю казку говоримо не ми, а комуністи, Мабель.
— Але ж революція все-таки сталася?
— Сталась, тільки не соціялістична.
— А яким же чином вона перевернулась на соціялістичну? Яким чином большевики зробили її своєю? І як те могло статися, коли, як ви кажете, навіть серед цих тридцятьох тисяч їхньої партії не всі були її прихильниками? Хто ж її зробив?
— Ленін.
— Як, сам один?!
— Майже сам один.
— Ну, знаєте, Мері, я схиляюсь перед вашим поетичним талантом, але... це цілковита фантастика.
Мері була готова і до цього зауваження.
— Мій брат майже так само називає цю подію. Він ось що каже: "З наукового погляду це так само надзвичайно цікаве явище. Воно сильно підтримує позиції тих учених, які надають особливо велику вагу ролі особистості в історії. Так, большевизм і всю большеви-цьку революцію зробила особистість Леніна. Але ця особистість зробила ту революцію не своєю геніяльніс-тю, а своєю, так би мовити, хоробливістю, своєю гарячковістю, "гарячкою нетерпіння".
Всі здивовано глянули на Мері, а Мабель аж скрикнула:
— 0, Мері, це вже така необ'єктивність, що ніяково вас слухати. Весь світ, навіть противники Леніна визнають, що він був геніяльною людиною.