Петро сів і пильно, чудно, мовчки почав дивитись на Кіндрата.
— Що, Паню? — аж трохи зніяковів і знову затурбувався той.
— Сталін цього не запропонує, — тихо, понуро сказав Петро.
— Чому?
— Тому що... тому, що тоді Сталінові кінець.
— Та що ти кажеш! Чого? Кінець соціялізмові? Петро покрутив головою.
— Ні, соціялізмові якраз не кінець, а... навпаки, це, може, сприяло б йому. Ні, Сталінові, диктатурі був би кінець. У цьому мала б бути та поступка, про яку той депутат казав. Ба й справді, Грицю, коли роззброєння, вічний мир і колектократія, себто влада колективу, то влада диктатури вже непотрібна. Тоді влада повинна бути вибрана. А чи вибрали б тоді Сталіна — невідомо.
Кіндрат підбадьорився.
— Е, коли так, то це ще не страшно! Сталіна обов'язково вибрали б. Адже тепер його раз у раз на всі сто відсотків одноголосно вибирають.
Петро не зразу відповів. Нарешті, не дивлячись на Кіндрата і трохи притишивши голос, немовби хтось тут його міг підслухати, він сказав:
— Так, тепер, це правда, на всі сто відсотків. — І раптом увесь аж скрикнув: — Е, братухо, що ми будемо тут з тобою ховатись один від одного! Я не знаю, що думав собі Кішкін, посилаючи нас сюди. Що ми діти чи остаточні дурні, що не зможемо нічого ні бачити, ні зрівнювати, ні розуміти? Чи він навмисне нас послав, щоб переконатись, як будуть бачити і розуміти люди, не зовсім дурні? Не знаю. Але знаю тепер те, що недобре у нас діється, Грицю, недобре. І так недобре, що іноді... розбив би собі голову об стіну. А ти — "виберуть Сталіна". Коли колектократія, то значить свобода цілковита, а надто критики, оцінки. А яка б тоді була оцінка Сталіна? Ти знаєш?
Але Кіндрат немовби не чув Петра, коли той говорив, він злякано дивився на нього і, немов тікаючи від його слів, поспішно заговорив:
— Та то хто його там знає. Я тільки знаю таке: коли б Сталін зробив отаку пропозицію народам, коли б він поклав початок знищенню війни і сам добровільно пішов нако... колек...
— Колектократію.
— .. .на колектократію, на передачу трудящим фабрик і заводів, то хіба оті трудящі не носили б його на руках, не вибрали б його вільними голосами? Хто б проти нього агітував?
Петро зробив невиразний жест шиєю й губами, ви-тягши їх наперед, як це роблять французи.
— Хто знав... Та хоч би й вибрали, то тої влади, що тепер, у нього вже не було б. Це був би не Сталін, а, скажемо, президент. Сьогодні вибрали, а завтра скинули. Та ще, як зробив би щось не так, то й засудили б. А хіба ж Сталін після такої влади, яку має тепер, згодився б на президентську владу? А, крім того, він же не сам, з ним же політбюро партії, центральний комітет, міністри. Ну, хай Сталіна виберуть. А інших? Напевно, ні. Невдоволення в народі велике, ти ж знаєш, що ми будемо з тобою тут ховатись. Хто винен був? Ну, хай не Сталін, так, значить, винні інші, Берія, Маленков, Молотов та всякі там міністри. Значить, їх одста-вити? А вони хіба на те згодяться? Вони, мовляв, робили революцію, будували соціялізм, а їх поженуть?
— Але коли це для того самого соціялізму, для добра всіх народів, то вони повинні згодитися! — скрикнув Кіндрат. — Ти ж сам сказав: коли для загальної справи, то не смій своєму темнякові дозволяти бути згори!
— Е, я сказав. А вони скажуть, що це якраз для загальної справи, для добра всіх народів вони повинні мати владу. А оця, мовляв, колектократія, роззброєння, мир, це не для добра. І треба, значить, це відкинути.
— Це не для добра народів? Ну, тоді я вже не знаю, що є добро.
Кіндрат замовк і почав закурювати, пильно вовту-зячися з цигаркою. А Петро теж мовчав і дивився у вікно, за яким уже сіявся присмерк.
— Ну, а ти як думаєш, Паню? — нарешті сердито спитав Кіндрат.
— Не знаю... — втомлено сказав Петро. — Коли думати просто, чесно, то, здається, добра ідея. Але як саме там вирішить політбюро, хто ж про це може що знати?
— А воно вже знає про неї? Ці соціялісти не говорили з нашими?
— Не знаю, Грицю. Нічого більше того, що сказав цей депутат, не знаю.
— Але ти зараз пошлеш рапорт товаришу Кішкіну про цю розмову? Це ж страшенно важне.
— Та, розуміється, пошлю. Ще б пак! — задумливо посміхнувся Петро. — От тільки питання: в якому тоні писати? У всякому, хоч би й суто діловому рапорті раз у раз проглядає тон того, хто рапорт робить. Людина — не машина. А який тон нам узяти: прихильний чи неприхильний?
— Та розуміється, прихильний! — скрикнув Кіндрат. — Коли Стовер, капіталіст, поставився неприхильно, значить, усі, хто проти і капіталізму, повинні поставитись прихильно. Ясно і просто!
— Ну, не так воно ясно і просто, — все з тією самою хмурою задумою буркнув Петро.
— Але як же ти можеш інакше написати? Нейтрально, як машина, не можна. Прихильно — не можна. Значить, неприхильно, як Стовер? Оце так штука! Розуміється, пиши прихильно. А то за неприхильність пришиють нам ще й буржуазний ухил, контрреволюційність. Заразились, мовляв, там та й відкидаємо таку соціялістичну ідею. Ні, Паню, смали прихильно.
Петро довго сидів не відповідаючи. Нарешті з понурою рішучістю сказав:
— Ну, що ж, буду писати прихильно. Побачимо.
І тут же, немов знайшовши, на кому зірвати свій гнів, схопився і вибухнув до Кіндрата:
— Але Стовер! Стовер! Оце така його нова заповідь! Оце така боротьба проти війни! Ну, добре, я ж тобі покажу! Тобі то я вже можу сказати, що я думаю!
І Петро почав швидко, напружено думаючи, ходити по кімнаті.
— А що ж ти йому покажеш, Паню? — не діждавшись продовження, запитав Кіндрат.
Петро, не зупиняючись і не перестаючи думати, сказав:
— Щось. Приходь завтра вранці. Треба буде піти до "Народньої Демократії". Завтра довідаєшся, чого саме. А тепер викидайся — я маю нагальну справу.
Кіндрат, з похмурою цікавістю поглядаючи на Петра, попрощався і вийшов. А Петро зараз же сів до столу й почав гарячково писати.
А в цей час Жан Рульо робив свій рапорт своєму політбюрові: Жакові та Матільді. Всі сиділи в їдальні за столом, і перед кожним стояла склянка з вином. Жан розповідав з трошки побільшеним гумором, яким він, на всякий випадок, підсолоджував гірке розчарування. Жак слухав мовчки, майже непорушно, з легесеньким усміхом на тонких устах і тільки пихкав дрібненькими клубочками диму з люльки. А Матільда з серйозною заклопотаністю і обуренням час од часу знизувала плечима.