Клара добре знала, що це стосується до неї, бо вулиця Пушкіна, число 5 — це моя адреса. Однак, добре засвоєна обережність підказала їй мовчати, бож вона знала, що її співжиття зі мною було незаконне і що ніхто про це нічого не знав. — Ось бачите, це те, що я їй кажу, — сказав вилощений пан, коли ніхто з кравчих не відізвався, і пішов геть. Клара потім довідалася, що строгий жіночий голос у телефоні змусив його переглянути список працівниць і чверть години намагався переконати його, що серед них повинна бути одна, яка мешкає на вулиці Пушкіна, число 5.
Тінь пані Затурецької зависла над нашим ідилічним закутком.
— Але як вона спромоглася винюхати, де ти працюєш? Адже тут у цій халупі ніхто не знає про тебе! — кричав я.
Так, я справді був переконаний, що ніхто не знав про нас. Я жив як дивак, який думає, що живе неспостережений за високою стіною, не усвідомлюючи маленького деталю, а саме, що стіна зроблена з прозорого скла.
Я підкупив двірника, щоб він не говорив, що Клара живе зі мною, я присилував Клару до найобтяжливішої непоказности й прихованости, а тимчасом цілий будинок знав про неї. Досить було їй одного разу ввійти в необережну розмову з жінкою з другого поверху — і вони всі довідалися, де Клара працює.
Не підозріваючи цього, ми жили викриті уже досить давно. Приховане від наших переслідувачів лишалося лише Кларине прізвище і та дрібна обставина, що вона жила зі мною без прописки. Це були два останні і єдині сховища, за допомогою яких ми покищо уникали пані Затурецької, яка повела проти нас свій наступ так послідовно й методично, що мене пройняв переляк.
Я збагнув, що опинився в скруті; що кінь моєї поразки був осідланий.
8
Це було в п'ятницю. А коли Клара прийшла з роботи в суботу, вона знову тремтіла. Ось що сталося:
Пані Затурецька вирушила зі своїм чоловіком до підприємства, куди вона дзвонила перед тим. Вона спершу зажадала, щоб управитель дозволив їй і її чоловікові відвідати робітню, щоб побачити обличчя кравчих. Таке домагання, правда, здивувало товариша управителя, але пані Затурецька виглядала так, що було неможливо відмовити. Вона сказала щось невиразне про образу, про зруйноване життя і про суд. Пан Затурецький стояв за нею насуплений і мовчазний.
Їх увели в робітню. Кравчихи байдуже попідводили голови, а Клара впізнала чоловічка; вона зблідла і з помітною непомітністю почала швидко працювати над своїм шитвом.
— Ну, ось! — гукнув управитель з іронічною ввічливістю до застиглої пари. Пані Затурецька побачила, що їй треба проявити ініціятиву і звеліла чоловікові: — Дивись добре! — Пан Затурецький прибрав сердитого вигляду й розглядався навколо.
— Чи є вона тут серед них? — прошепотіла пані Затурецька.
Навіть в окулярах пан Затурецький не міг добре роздивитися у великій робітні, яку й так не легко було оглянути з уваги на переповнення її всяким лахміттям і сукнями, що звисали з горизонтальних вішаків, з метушливими кравчихами, які не сиділи акуратно з обличчями, поверненими до дверей, а були в різних позах; вони вертілися, вставали й сідали, мимовільно відвертаючи обличчя. Тому пан Затурецький мусів приступати ближче й намагатися не пропустити нікого.
Коли жінки зрозуміли, що вони є об'єктами чийогось розглядання, до того ж когось такого осоружно непривабливого, вони відчули щось на зразок образи, серед них почулися насмішки і бурчання. Одна з них, здорова молода дівчина, зухвало випалила:
— Він шукає по всій Празі ту потвору, що зробила його вагітним!
На подружжя покотився голосний, грубий сміх жінок; вони стояли понурі, але вперті, з якимсь чудернацьким виразом самоповаги.
— Пані добродійко, — знову гукнула язиката дівка до пані Затурецької, — ви кепсько дивитеся за своїм синочком! Я б ніколи не випускала такого гарного хлопчика з дому.
— Дивися ще, — шепотіла пані Затурецька чоловікові, а він понуро й боязко йшов уперед крок за кроком, ніби стежкою ганьби й побиття, але й рішуче — не пропускаючи ні одного обличчя.
Увесь час управитель посміхався безсторонньо; він знав своїх жінок і знав, що не можна було робити з ними що завгодно; претендуючи однак, що не чує їхнього галасу, він спитав пана Затурецького: — Скажіть мені, будь ласка, як мала б виглядати та жінка?
Пан Затурецький повернувся до управителя й сказав повільно і серйозно:
— Була гарна... Була дуже гарна...
Тимчасом Клара пригнулася в кутку, відокремлюючись від усіх розвеселених жінок своєю схвильованістю, своєю схиленою головою, і своєю гарячковою працею. О, як кепсько розігрувала вона свою непомітність і незначущість. А пан Затурецький був уже зовсім недалеко від неї; за хвилину він дивитиметься їй в обличчя.
— Цього не досить, якщо ви пам'ятаєте тільки те, що вона була гарна, — сказав чемний управитель панові Затурецькому. — Є багато гарних жінок. Була вона низька чи висока?
— Висока, — сказав пан Затурецький.
— Була вона чорнява чи білява?
Пан Затурецький подумав хвилинку й сказав: — Вона була білява.
Ця частина події могла б служити за притчу про силу краси. Коли пан Затурецький бачив Клару перший раз у моїй кімнаті, він був такий засліплений, що справді він її не бачив. Краса створила перед нею свого роду прозорий екран. Екран світла, за яким вона ховалася, мов за вуалем.
Бо Клара ні висока, ні білява. Лише внутрішня велич краси надала їй в очах пана Затурецького враження великого фізичного розміру. І сяйво, що його випромінює краса, надало її волоссю вигляду золота.
І тому, коли чоловічок врешті підійшов до кутка, де Клара, в рудому спецодягу, згорбилася над сорочкою, він не впізнав її. Бо він її ніколи не бачив.
9
Коли Клара скінчила недоладну і ледве зрозумілу розповідь про цю подію, я сказав: — Бачиш, нам щастить.
Але, між схлипуваннями, Клара заперечила: — Що це за щастя? Якщо вони не знайшли мене сьогодні, то знайдуть завтра.
— Хотів би знати, як?
— Вони прийдуть за мною сюди, до тебе.
— Я не впущу сюди нікого.
— А що, коли пришлють поліцію? А що, коли тебе випитають про мене? Казала, що заскаржить мене до суду за образу чоловіка.
— Ну, що ти, я оберну все на жарт. Врешті, це був лише жарт і розвага.