— Оце й усе?
— Ні. Між ними щось трапилось. Вона вам не розповідала?
— Говори.
— Тим краще. Оскільки його вже нема…
Вона озирнулась навколо і заговорила тихше, боючись, щоб не почув метрдотель.
— Одного дня він покликав її до себе в кабінет і почав удавати, що в нього є якісь наміри щодо неї. Він обмацав її, а потім наказав: "Роздягнись!"
— І вона послухалась? — здивувався Мегре.
— Він казав, що так. Але він навіть не повів її до спальні, а стояв біля вікна і чекав, поки вона роздягнеться.
Коли на ній нічого не залишилось, він запитав: "Ти ще, дівчина?"
— І що вона відповіла?
— Нічого. Вона почервоніла. А він ще трохи почекав, а потім каже: "А, ти не дівчина! Тоді годі! Одягайся!" Мене теж не раз ображали, але спочатку я не повірила в цю історію. Я людина темна, неосвічена. Чоловіки знають, що зі мною вони можуть собі все дозволити. Але що з такою, як ця Луїза… Коли він не брехав, то після того, як вона одяглась, він показав їй на стілець і почав диктувати листа…
— В тебе є коханець? — раптом запитав Мегре.
Вона заперечливо похитала головою, але в той же час глянула на бармена.
— Це він?
— Ні.
— Ти в нього закохана?
— Не те, щоб закохана…
— Він тобі подобається?
— Не знаю. Що я для нього?
Замовивши каву, він запитав Мартіну:
— Ти без солодкого? '
— Сьогодні без. Я так втомилась, що піду краще посплю. Я більше вам не потрібна?
— Ні. Йди, я розрахуюсь. Без мого дозволу з готелю не виходь.
— Навіть щоб попоїсти?
— Лише щоб попоїсти.
Коли Мегре повернувся на бульвар Курсель, він застав інспектора за роботою. Хлопці вже встигли пообідати поблизу в якомусь нормандському ресторанчику.
На нього чекало кілька новин, але не дуже важливих. Було підтверджено, що Роже Гайярден вчинив самогубство і що револьвер не підсунуто після смерті. Його коханка впізнала в ньому ту саму зброю, що зберігалася в квартирі на вулиці Франсуа Першого.
В лабораторії встановили, що пістолетом, знайденим в Фюмалевій спальні, ніхто не користувався принаймні протягом кількох місяців, а можливо, й років.
Люка повернувся разом з месьє Жозефом з вулиці Рамбюто і розповів, що там панує безладдя.
— Ніхто не знає, в якому стані зараз справи, щоб навести хоч абиякий лад. Раніше всім керував сам Фюмаль, не відкриваючи нікому своїх планів. До контори він навідувався, коли його менш за все чекали, і службовці жили в постійному страху. Навіть месьє Жозеф багато чого не знає, і до того ж юридично він ніхто. Його не бояться, хоч ненавидять не менш, ніж самого хазяїна.
Вечірні газети підтверджували це. Майже на всіх красувався великий заголовок: "Вбито "м'ясного короля". "Людина, мало відома широкій громадськості, — писали вони, — Фюмаль, одначе, відіграв неабияку роль у житті Франції…"
Далі друкувався список заснованих ним товариств, трестів, об'єднань та філій — справжня м'ясна імперія.
В газетах нагадувалось про те, чого не знав Мегре: ця імперія мало не впала п'ять років тому, коли якийсь податковий інспектор надумав сунути носа в справи Фюмаля. Скандалу було уникнуто, але в добре поінформованих колах казали, що це обійшлось Фюмалю більш як у мільярд.
Як йому пощастило уникнути широкого розголосу? Газети про це нічого не повідомляли, але давали зрозуміти поміж рядками, що колишній м'ясник із Сен-Фіакра користувався високою протекцією.
"Чи не підійме завісу його смерть?" — запитувала одна газета. Дехто нагорі справді панікував — "урядові" телефони в Сюрте надривались від невпинних дзвінків. Сам міністр внутрішніх справ весь час запитував, чи вже виявили вбивцю.
Газети поки що не знали лише того факту, що напередодні сам Фюмаль звернувся до поліції з проханням захистити його.
Чи зробив комісар усе, що було в його владі?
Він послав інспектора стежити за особняком на бульварі Курсель, але в таких випадках це звичайна річ. Крім того, він сам відвідав особняк і доручив Ляпуентові з наступного дня супроводжувати Фюмаля, куди б той не пішов. Розслідування тривало б, якби…
Але хоч він не припустився професійної помилки, Мегре був невдоволений собою. Як він міг піддатись своїй давній антипатії до Фюмаля, коли його посада вимагає від нього цілковитої об'єктивності? Чи, може, його роздратувало те, що цей колишній м'ясник з'явився після міністрового дзвінка? Раніше міністр не втручався в такі справи…
Коли до поліції з'явилась секретарка Луїза Бурже, він ні на мить не посумнився в правдивості її слів. Він був також переконаний, що історія, яку розповіла йому Мартіна, була невигадана. Фердінанд Фюмаль був із тих, кому образити жінку — що раз плюнуть. Не дивно, що секретарка так ненавиділа його і залишалась на службі, сподіваючись зібрати якнайбільше грошей, вийти заміж за Фелікса і купити готель у Ж'єні.
Чи вдовольнилась вона тим, що заробляла у Фюмаля? Адже, коли б вона захотіла, то серед Фюмалевих конкурентів знайшлось би чимало охочих доплачувати їй за різні послуги.
М'ясник казав своїй утриманці:
— Мої слуги та службовці тільки й дивляться, щоб украсти…
Чи не мав він рації? Досі Мегре не зустрів жодної людини, яка б хоч трохи симпатизувала Фюмалю. Всі залишалися в нього на службі проти волі.
Зі свого боку Фюмаль не зробив нічого такого, за що його слід було б любити. Навпаки, можна подумати, що він відчував якусь таємну насолоду, викликаючи загальну ненависть до себе. Він бачив її не один день, не один місяць, і навіть не один рік і вже міг звикнути до неї. Чому ж раптом учора він прибіг до поліції шукати захисту? Що його злякало? На якого біса йому потрібно писати анонімні листи до самого себе? А може, секретарка бреше? Тоді хто їх автор?
Може, в нього раптом з'явився ворог, який був небезпечніший за інших? Чи, може, просто хтось захотів раз назавжди відкараскатись від нього?
Все можливо. Мегре ретельно дослідив не тільки самі листи, а й зразки рукопису Фюмаля та Луїзи Бурже. Він навіть звернувся про допомогу до одного з найкращих паризьких спеціалістів.
Мегре підійшов до телефону в кабінеті Фюмаля і подзвонив у лабораторію.
— Моерс? Вже є результати?
Перед ним постала затемнена лабораторія і принишклі експерти, які вп'ялись очима в екран з чорними карлючками літер.