— Говорить Мегре. Доктор Поль уже з'явився? Що?.. Досі працює? Спитайте, чи він знайшов кулю… Стривайте… Якщо знайшов, перевірте, що це за куля — з револьвера чи з автоматичного пістолета…
Якийсь час з трубки долинав невиразний гомін.
— Алло… Комісар?.. Здається, це куля з автоматичного пістолета… Вона застряла в…
Яке йому діло до того, де застряла куля, що вбила Фюмаля?
Якщо тільки у Роже Гайярдена, крім револьвера, не було при собі автоматичного пістолета, "м'ясний король" загинув не від його руки.
Коли Мегре з'явився у вестибюлі особняка на бульварі Курсель, його одразу обступили журналісти. Щоб відкараскатись од них, він розповів про знахідку біля мосту Пюто.
Інспектори й досі допитували слуг. Лише Торансу було нічого робити. Він нетерпляче чекав комісара і, як тільки той піднявся, зразу потяг його в куток.
— Патроне, я дещо знайшов там, нагорі, — тихо промовив він.
— Зброя?
— Ні. Може, пройдете зі мною?
Вони піднялись на третій поверх і зайшли до великого салону з кріслами і старим піаніно.
— Куди ти мене ведеш? До спальні пані Фюмаль?
Торанс таємниче захитав головою.
— В неї величезні покої, — прошепотів він. — Ось побачите.
Він уже, очевидно, встиг як слід ознайомитись з будинком і впевнено вів комісара через порожні кімнати.
— Я їй ще нічого не казав, — мовив він, показавши на двері спальні пані Фюмаль, яка й досі не виходила. — Краще буде, коли ви самі побалакаєте з нею. Сюди…
Вони проминули ще дві кімнати, котрими, мабуть, давно ніхто не користувався, потім вийшли в довгий коридор, в кінці якого Торанс відчинив двері до маленької кімнатки з єдиним вікном, що виходило на подвір'я. Кімнатка ця нічим не відрізнялась від тих, у яких жили покоївки: в ній стояв оббитий червоним репсом диван, круглий стіл, два стільці і дешева шафа.
З гордо сяючими очима інспектор показав пальцем на попільницю, в якій лежало" два недокурки.
— Понюхайте, патроне. Не знаю, що скаже Моерс, але я певний, що ці сигарети викурено зовсім недавно. Певне, вчора. Можливо, навіть сьогодні вранці. Коли я ввійшов, тут ще пахло тютюновим димом.
— Ти в шафу заглядав?
— Там лише дві ковдри. А зараз станьте на стілець. Обережно, він хитається.
З багаторічного досвіду Мегре знав, що більшість людей, які хочуть сховати якусь річ, завжди ставлять її на шафу. Тому він здивувався, побачивши поверх густого шару пороху коробку з бритвою, пакетик лез і тюбик з кремом для гоління.
— Ну, що ви про це скажете?
— Ти про це не говорив слугам?
— Я вирішив краще почекати вас.
— Ходімо до салону.
За хвилину Мегре вже стукав у двері спальні. Ніхто не відповів, але, відчинивши двері, він зустрівся поглядом з пані Фюмаль.
— Що вам іще потрібно? Дайте мені нарешті заснути.
Вона мала такий же вигляд, що й уранці, і важко було сказати, п'яна вона чи ні.
— Пробачте, що я вас турбую, але я мушу виконувати свій обов'язок. Прошу вас відповісти на кілька запитань.
Насупивши брови, вона вичікувально дивилась на нього, немов намагаючись збагнути, куди він гне.
— Якщо не помиляюсь, всі слуги сплять у кімнатах над гаражем.
— Так. А що?
— Ви курите?
Вона завагалась.
— Ні.
— Ви завжди спите в цій кімнаті?
— Що ви маєте на увазі?
— Гадаю, що ваш чоловік останнім часом не ночував у ваших покоях?
Було видно, що вона все зрозуміла, і, вже не намагаючись хитрувати, благально глянула на комісара.
— Він ще там? — тихо запитала вона.
— Ні. Але слід гадати, що він там ночував.
— Можливо. Не знаю, коли він пішов. Він з'являється і зникає, коли…
— Хто це?
Пані Фюмаль здивовано зиркнула на Мегре. Вона була переконана, що йому все відомо, і тепер жалкувала, що бовкнула зайве.
— Вам хіба не казали?
— А хто про це знає?
— Ноемі… Або Жермен… Вони обидві знають… Ноемі навіть… — Її губи скривились в загадковій посмішці.
— Це ваш коханець?
Замість відповіді, вона глузливо зиркнула на комісара і зайшлась хрипким натужним сміхом.
— Невже ви гадаєте, що в мене може бути коханець? Кому я така потрібна? Погляньте на мене, комісаре! Чи, може, я сама покажусь!..
Вона судорожно схопилась за ковдру, і Мегре здалось, що вона зараз гола вискочить з ліжка.
— Коханець! — повторила вона. — Ні, комісаре. В мене нема коханця. Я вже давно не…
Вона раптом збагнула, що сказала зайве.
— Колись я мала коханця. Про це дізнався Фердінанд. І все життя мені довелось розплачуватись за це. Він за все вимагав плати, за все. Ви розумієте? Але мій брат нічого йому не зробив. В нього лише одна вина, що він син мого батька і мій брат.
— Отже, в тій кімнатці спав ваш брат?
— Так. Він часто там ночує, кілька разів на тиждень. Завжди, коли в нього є сили дістатись сюди.
— Що він робить?
Вона визивно глянула йому в очі, ледве приховуючи готовий прорватись гнів.
— Він п'є! — кинула вона. — Так само, як і я! Йому не залишається нічого іншого. Колись у нього були свій дім жінка, діти…
— Ваш чоловік обібрав його?
— Він забрав у нього все до останнього су. Та якщо ви гадаєте, що його вбив мій брат, то помиляєтесь. Він не здатний на це. Як і я.
— Де він зараз?
Вона знизала плечима.
— Мабуть, десь у барі. Він уже не молодий, йому п'ятдесят два роки, а коли б ви побачили його, то дали б усі шістдесят п'ять, його діти вже поодружувались і не хочуть з ним зустрічатись. Дружина працює на заводі в Ліможі.
Її рука потяглася до пляшки.
— Це Віктор впускав його в дім?
— Коли б Віктор його побачив, він би розповів Фюмалю.
— У вашого брата є ключ.
— Так. Це Ноемі для нього замовила у слюсаря.
— Як звати вашого брата?
— Еміль… Еміль Лантен… Не можу сказати, де він зараз. Коли він довідається з газет, що Фюмаля вбито, він довго не наважиться сюди приходити. Врешті, ви його самі можете підібрати десь на вулиці або в Армії спасіння.
Вона знов визивно глянула на комісара і, гірко скрививши губи, піднесла до рота пляшку.
5. СТАРА, ЯКА ПОЛЮБЛЯЄ ЗАТИШОК, І МОЛОДИЧКА, ЩО ЛЮБИТЬ ПОПОЇСТИ
Не було потреби говорити, хто він, чи показувати нагрудний знак. Крізь засклене віконце у дверях зсередини було добре видно, хто дзвонить. Двері одразу ж відчинились, і чийсь голос захоплено вигукнув:
— Пан Мегре!
Він також упізнав жінку, яка відчинила двері, впускаючи його до жарко натопленої кімнати. Їй зараз уже було років шістдесят, але вона майже не змінилась відтоді, як Мегре врятував її від халепи: стара займалась звідництвом і влаштовувала таємні любовні побачення у своєму будиночку на вулиці Нотр-Дам-де-Лоретт.