Патякало заперечливо похитав головою:
— Сім'ї я не маю, мені вистачає. У великому місті куди небезпечніше, немає перспективи, потрібно не менше як два-три роки, щоб увійти в колію. Але насамперед — там я мусив би працювати на синдикат, а я волію залишатися незалежним. Хоч небагато, та все моє.
Сем Меттісон кивнув і подумав про свій будиночок та вирощування троянд, яким він збирався збавляти час на старість і до якого могло додатися ще щось, коли б йому пощастило схопити того типа, на котрого вони тут чатували. А що Непримітний є саме той, кого так довго шукали, лейтенант уже не мав сумніву. Трикутник "Баткінс — Флетчер — бак для сміття" міг мати в центрі тільки невідомого, тільки стороннього і, як лейтенант усе більше впевнювався, божевільного, — того, котрий не взяв грошей; а оскільки такого навіженого не могло існувати на світі, то слід вважати, що злочинець мав зовсім іншу, незрозумілу мету, за це промовисто свідчила й та обставина, що його відверто хотіли позбутися боси тутешніх нетрів...
— Он він іде! — сказав патякало.
До бару зайшов середній на зріст чоловік у буденному костюмі. Зовнішність у нього була звичайнісінька, і поводився він як звичайний обиватель. Він не ковзав допитливим поглядом по валі, як це роблять досвідчені злочинці, блискавично реєструючи присутніх і зразу ж класифікуючи їх, а безтурботно рушив до бармена й сів там, ані разу не озирнувшися.
— Коли б ви мені не сказали...— нерішуче мовив лейтенант.
— Адже справді "Непримітний", хіба ні? — не без гордості спитав патякало.
Якийсь час вони мовчки роздивлялися не дуже широку спину Непримітного.
— Мені впало в око, що хода в нього начебто — як би його сказати? Може, надто карбована, так наче в нього протез...— задумано мовив сержант.
— Протез? — Семові Меттісону сяйнула думка. В будинку старого Ваткінса валялися протези! Він повернувся до патякала.
— Може, це занадто, коли я запитаю, де він живе?
— Я дам вам відповідь безкоштовно,— відповів натякало.— Цього не знає ніхто.
Лейтенант кивнув головою, а тоді повернувся до сержанта:
— Тобі більш нічого не впада в очі?
Нед Пінкертон похитав головою.
— Він увесь час повертається до нас спиною. Так, наче навмисне не хоче сюди дивитися. Він взагалі майже не рухається. Ну от, хтось сідає поруч нього на табурет, а він навіть не озирнувся.
— Отак завжди,— підтвердив патякало.
В цю мить Непримітний поклав гроші й підвівся з місця"
— Швидше, йди за ним і з'ясуй, де він живе! — наказав лейтенант.
Сержант устав і пішов до туалету. Скоро після того Непримітний вийшов з ресторану, і двері за ним зачинилися.
— Звичайно він залишається тут надовше? — спитав лейтенант.
— Сам не знаю, в чім річ,— сказав патякало насторожено.— Може, щось має статися. Але тут зараз немає нікого, хто міг би зчинити колотнечу,— роззирнувся він по залі.
Вони почекали ще чверть години, але все було спокійно.
Тоді лейтенант розпрощався.
Сержант Пінкертон, удавшись до не раз уже випробуваного шляху — вікно в туалеті,— вистрибнув у двір і вийшов на вулицю. Там за десять кроків попереду він побачив Непримітного й рушив слідом за ним, узявши на озброєння весь свій досвід і хист.
Непримітний неквапливо йшов вулицею вниз, зупинявся то тут, то там, роздивлявся вітрини чи машини, проте жодного разу не обернувся. Йти за ним назирці було неважко, тим більше, що він був у світло-сірому капелюсі. І все ж Нед Пінкертон напружив усю свою увагу.
Коли Непримітний знову зупинився перед однією з вітрин — то була хлібна крамниця,— здавалося, наче він щось пригадує. Потім він зайшов до крамниці.
Нед Пінкертон проминув вітрину, кинувши на неї побіжний погляд. У крамниці було кілька покупців: отже, він мав час, щоб закурити сигарету. Це тривало кілька хвилин, тоді вийшов Непримітний з пакунком у руках, але дивно — пішов тепер дуже швидко і в протилежному напрямі.
Недові Пінкертону не довелося довго йти слідом за ним. Якихось сто кроків — і чоловік зайшов до одного з будинків.
Сержант прослизнув у парадні двері й прислухався. Нагорі чулися кроки, десь на третьому поверсі. Потім дзенькнув дзвоник. Відчинилися двері, жіночий голос промовив: "Господи боже, звідки в тебе цей кумедний капелюх?" І чоловічий голос відповів: "У хлібній мені трапився якийсь ідіот, що заклався зі мною на свій капелюх, нібито булочки вчорашні, ну й, звісно, програв..." А потім двері зачинилися.
Нед Пінкертон чимдуж метнувся назад до крамниці — та Непримітного там уже не було.
— То ось вона, Джімова фортеця! — сказала Джейн, коли вони зупинились перед великим будинком, типу вілли.
— Тепер це ваша фортеця! — зауважив репортер.
— На жаль,— замислено кинув Чарлз Гарднер. Він натиснув цифрову комбінацію, але й тепер нічого не сказав про необхідність перерахування дати.
У Джейн були сумні очі, коли вони ходили по кімнатах, але вона мовчала. Цього разу Чарлз довше пробув у лабораторіях і коморах; він пояснював цікавому репортерові призначення то того, то іншого приладу і потай іще більше, ніж минулого разу, схилявся перед багатогранністю інтересів небіжчика. Аж за годину вони дійшли до робочого кабінету й посідали там, трохи втомлені.
— Я не розумію одного,— сказав репортер,— якщо вже людина так витрачається, то має ж це дати хоча б якийсь результат!
— Ви не знаєте вчених, — заперечила Джейн.— Вони інколи можуть бавитися, як діти, от тільки іграшки в них дорожчі й небезпечніші.
Та репортер не задовольнився цим поясненням.
— І все ж дитина будує з кубиків вежу — маєте вежу. Або, коли вона розсипалася, тоді навкруги валяються кубики. А тут ані вежі, ані дощечок.
— А я теж не розумію,— зізнався Гарднер.— Я не бачу передусім ніякої системи в багатьох сферах, що ними захоплювався Баткінс. Повинен же бути хоч якийсь зв'язок. Він завжди залюбки щось майстрував. Наукове приладобудування завдячує йому чимало ідей. А коли він майстрував якісь прилади, то — які? І де вони?
— Мають же бути якісь нотатки, листування, замовлення, квитанції,— сказала Джейн.— Ти краще знав його: він любив порядок?
— Фанатично! — відповів Чарлз.
Джейн підвелася й підійшла до вмонтованих у стіни полиць, заставлених книжками. В одній із розташованих під полицями шаф заввишки до пояса людині Джейн знайшла стосик папок. Вона розкрила кілька і стала гортати.