"Яка б вона була пишна в весільному убранні з її матовим білим кольором лиця, з чорними рівними брівками та темними очками!" — подумав доктор.
І в його несподівано майнуло бажання, щоб він от тепер сидів з нею поруч в цьому весільному поїзді, щоб він з нею вертався од вінця. І ця думка була для його приємна. Але він зирнув на фаетон, де сиділа молода а його братом, і… згадав за притичину своїм несподіваним мріям. Він важко зітхнув.
Поїзд вкотився в подвір'я. Молодих зостріли батько й мати на ґанку й привітали їх. Мелася увійшла в світлицю з довгим почетом, з силою непроханих гостей, неначе яка-небудь королівна або царівна. Довгі столи в залі і в столовій були застелені. Усе було налагоджено для снідання. Слуги винесли на підносах шампанське. Усі гості й родичі забрали чарки й поздоровляли молодих, бажаючи їм щастя-долі й довгого віку. Мати прохала гостей сідать за столи. Старий протопоп став перед образом і старечим, ледве чутним голосом прочитав молитву. Хазяйка посадовила батюшок поруч з молодими. Завештались слуги в білих рукавичках. Потрави подавались за потравами. Снідання було багате. Страва була чудова. В винах гості аж збиткували. Текля Опанасівна виставила замість снідання такий багатющий обід, що заломила міських буржуазок, Таїсу Андріївну Сватковську та Любу. На половині обіду в горницю ввійшов регент Никон, вхопившись на ході обома долонями за голову по обидва боки проділя, щоб пригладить кучеряві васильки. За ним посипались, ніби овечки в отарі, хлопці то в жупанках, то в піджаках, попідперезувані зеленими та червоними поясками. Півча стала коло дверей. Никон замахав обома руками, ніби птиця затріпала крилами, з таким завзяттям, неначе він махав ціпилном на току. Півча гукнула: "Гуляв чумак на риночку". Гості замовкли. Галас розмови стишився в одну мить. Півча співала пісню за піснею, безперестанку. Непроворний та неворушкий Никон пожвавішав, неначе набирався палу й жвавості од співів.
Час упливав швидко та хутко. Вже сонце стало на вечірньому прузі. Гукович схаменувся й зауважив, що вже час поспішать з довгими церемоніями. Слуги завештались ще швидше. Гості ніби хапались, пораючись коло вин. Нарешті батюшки підвелись за дозволом хазяйки, бо хапались додому на вечерню в неділю. За ними й другі гості рушили з-за столів. Півча зникла. Мелася вийшла до своєї кімнати, щоб передягтись в дорогу. Трохи перегодя вона увійшла до гостей в гарненькому звичайному убранні. Подали до ґанку фаетон, і молоді, забравши в руки грошовий презент од буртянського дядька та од батька, хапком сіли в фаетон і покатали на вокзал, щоб часом не опізниться на поїзд до Києва. Вкупі з ними виїхала й Таїса Андріївна з Любою. Батюшки, випивши нашвидку кофій, так само слідком за ними виїхали завидна, хапаючись додому, щоб не опізниться править вечерню, бо тоді була неділя і ввечері треба було править вечерню.
Слуги в одну мить поприбирали з столу зайвий посуд і винесли кофій. Гості знов посідали за столи. Хазяйка звеліла поприбирать з столу спорожнені пляшки та поставить повні.
— Лідіє Андріянівно! — гукнув через стіл Юрченко. — Оце ми з сестрою задумали знов удруге грать на зелених святках для селян "Наталку Полтавку". Може б, і ви пристали до нас? Чи не взяли б ви будлі-якої ролі? Ви стали б нам в пригоді.
— Я, мабуть, не здатна до цього. Хіба запросіть сестру. О, в неї є хист до цього! Вона, надісь, утне краще за мене, гратиме, як справжня артистка.
— А ви, Лідіє Андріянівио, спробували б свої сили. Може, в вас якраз єсть хист до цього, тільки ви й самі тому невідомі, — обізвавсь через стіл Яків Кирикович.
— Не почуваю себе придатною до цього діла, хоч і вмію співать і маю сякий-такий голос. Не зважусь я на таке діло. Запрошуйте до цієї справи жваву сусіду Надежду Мокіївну. Для грання на сцені треба проворних людей; а я таки добре м'яло та неповертайло.
— Може б, я й зугарна була до цього, але мені не буде часу їздить на репетиції. А мені, сказать по щирій правді, дуже бажалось би вам допомогти, — сказала Ладковська й зирнула солоденькими очима на Якова Кириковича, неначе промовила очима: це я тільки для тебе ладна стать до цієї справи, та таки й стану, як ти гратимеш…
— Грайте, грайте, молоді, та й нас запрошуйте на спектакль, — обізвавсь один старий дідич. — Коли б часом через ці іграшки ви не набрались клопоту.
— Поки поліція довідається, то ми й переграємо потаєнці усей наш репертуар. Начадимо, начадимо та й притаїмось. Нехай вже потім ми будемо якось справдовуваться з нею, — сказав Юрченко.
— Як розпочали ми репетиції в нашому здоровому складі коло сахарні, то усі дівчата й хлопці збирались три дні; дівчата повбирані, позаквітчувані, неначе зібрались в якесь свято на музики. Я вже вивчила дівчат усіх пісень для нашого хору, — говорила Юрченкова сестра Настя.
— От поїдемо й побачимо, як там ваші дівчата співатимуть в хорі й танцюватимуть, — обізвався Гукович і зареготавсь.
— Чи ти пак поймеш віри, щоб сільські дівчата й парубки змогли й справді грати й співать на сцені? — спитав Гукович в жінки.
— Ніколи не пойму віри цьому! Ще що вигадайте! Подумайте собі, як то наш погонич Грицько грав би на сцені, та ще й співав під грання оркестру, коли часом і наші панни не потрапляють співать до ладу під акомпанімент фортеп'яна, — сказала Текля Опанасівна.
— Одже ж ми докажемо, що для завзятої людини нема нічого неможливого, — промовив Юрченко.
— Господи споспішай! Дай боже, час добрий! — промовила з сміхом Гуковичева. — А мені все-таки чомусь здається, що з того пива не буде дива.
— Буде диво! ож побачите! от поназдивитесь! — гукав завзятий Юрченко і з нестямки махнув рукою й зозла аж вдарив рукою навідлі об стіл. — Треба тільки наважливості та завзяття, то й поспіх буде.
— А вже ж можна це вробить! Селюки темні, але зовсім-таки не дурні, — сказав один чернігівський земець. — От наше земство добре робе, що задумало позакладать читальні по селах. Маємо на думці сповнить ті читальні українськими книжками, писаними мовою, зрозумілою для селян.
Піднявся галас. Почалось змагання. Знайшлись і супротивники в того земця. Яків Кирикович оступався за його.