— Атож, міс Марпл поїхала саме з тією екскурсією.
— Вона також загинула там чи ні?
— Та ні, наскільки мені відомо, — сказав Бродриб. — Хоч я й не знаю напевне.
— То була дорожня аварія?
— Ні. Це сталося під час огляду одного з прикметних місць. Вони підіймалися на гору. По досить крутому схилі, на якому стриміли великі камені та інші перешкоди. Один із каменів зірвався й покотився вниз. Міс Темпл була збита з ніг, її забрали до лікарні зі струсом мозку, і там вона померла.
— Не пощастило, — сказав Шустер, чекаючи дальших подробиць.
— Я, правда, був дещо здивований, — сказав містер Бродриб, — бо несподівано пригадав, що дівчина навчалася саме в тій школі, у Фелоуфілді, де покійна Елізабет Темпл була директоркою.
— Яка дівчина? Я не знаю, про кого ти, власне, говориш, Бродрибе.
— Дівчина, яку вбив молодий Майкл Рейфаєл. Мені пригадалися деякі факти, що, схоже, мають певний зв'язок із тим дивним дорученням, яке старий Рейфаєл визнав за потрібне накинути міс Марпл. Шкода, що він розповів нам так мало.
— Про який зв'язок ти говориш? — запитав Шустер.
У ньому прокинулася цікавість. Його адвокатський мозок приготувався осмислити ту інформацію, якою збирався поділитися з ним Бродриб, і дати їй належну оцінку.
— Я ніяк не можу точно пригадати, як звали ту дівчину. Її ім'я було якось пов'язане чи то з надією, чи то з вірою, чи то з істиною. Ага, нарешті згадав. Її звали Вериті. Вериті Гант, якщо не помиляюся. Вона була не першою дівчиною, яку там убили. Її труп знайшли в канаві, миль за тридцять від того місця, де вона зникла. Вона пролежала мертвою півроку. Здається, її було задушено, а голова й обличчя в неї були спотворені — щоб її не можна було пізнати, так вважала поліція, але її однаково впізнали. Одяг, сумочка, прикраси — якась родимка або шрам. О так, її особу встановили без проблем…
— Здається, потім був гучний судовий процес, чи не так?
— Атож. Майкла також підозрювали в убивстві ще трьох дівчат протягом останнього року. Але докази були слабкими щодо інших смертей, тож поліція зосередила свою увагу на цьому — тут доказів вистачало. До того ж хлопець уже мав погану славу. Давніші випадки брутальних нападів і зґвалтувань. Ну, ми то добре знаємо, що таке зґвалтування сьогодні. Мати наказує дівчині висунути проти хлопця звинувачення в зґвалтуванні навіть у тих випадках, коли дівчина сама запрошує його до себе додому, бо мати, мовляв, на роботі, а батько поїхав у відпустку. І не заспокоїться доти, доки не затягне його до ліжка. Але потім мати, як я вже сказав, примушує дочку назвати це зґвалтуванням. Проте річ не в цьому, — провадив Бродриб. — Мені спало на думку, а чи не пов'язані між собою ці події в якийсь дивний спосіб. Я подумав, що доручення, яке Рейфаєл накинув міс Марпл, може мати якийсь стосунок до Майкла.
— Його визнали винним, чи не так? І засудили до довічного ув'язнення?
— Не пам'ятаю точно — це було так давно. Можливо, йому зменшили термін, пославшись на "обмежену осудність"?
— Отже, Вериті Гантер чи Гант навчалася в тій самій школі? У тій школі, де директоркою була Елізабет Темпл? Але вона вже не навчалася у школі, коли її вбили, чи не так? Наскільки я пам'ятаю — ні.
— Ні, не навчалася. На той час їй уже виповнилося вісімнадцять чи дев'ятнадцять років, і вона жила чи то з родичами, чи то з друзями своїх батьків, чи щось у такому дусі. Гарний дім, гарні люди, гарна дівчина, судячи з усіх розповідей. Дівчина тієї породи, про яку родичі завжди розповідають: "Вона була дуже скромною, досить сором'язливою, не заводила стосунків із незнайомцями й не мала сумнівних приятелів". Родичі ніколи нічого не знають про тих хлопців, із якими зустрічається дівчина. Дівчата ретельно пильнують, щоб вони нічого не знали. А розповідають, що молодий Рейфаєл мав велику популярність у дівчат.
— Ніхто ніколи не сумнівався в тому, що це зробив він? — запитав Шустер.
— Анітрохи. Хоч свідки наговорили чимало брехні. Було б ліпше, якби його адвокат узагалі не дозволив йому давати свідчення. Чимало з його друзів давали йому алібі, які потім не підтвердилися, якщо ти розумієш, про що я кажу. Усі його приятелі виставили себе в ролі очевидних брехунів.
— А що ти думаєш про ту історію, Бродрибе?
— О, я нічого, власне, не думаю, — сказав Бродриб. — Я лише замислився над тим, чи смерть тієї жінки якось не пов'язана з нею.
— У який спосіб?
— Я подумав про ті великі камені, які котяться вниз по схилах і падають комусь на голову. Це суперечить законам природи. Мій досвід підказує, що великі камені залишаються зазвичай там, де вони є.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
ВЕРИТІ
I
— Вериті, — сказала міс Марпл.
Елізабет Маргарет Темпл померла учора ввечері. Її смерть була мирною. Міс Марпл, знову сидячи на тлі злинялого чинцу вітальні у Старому Маєтку, відклала вбік рожеву кофтину для немовляти, яку плела раніше, і натомість заходилася плести трикотажний фіолетовий шарф. Цей напівжалобний колір, в уявленні міс Марпл, відповідав раннім вікторіанським ідеям про те, як повинна поводитися людина перед лицем трагедії.
Попереднє розслідування в судовому порядку мало відбутися наступного дня. Поговорили також зі священиком, і він погодився відправити заупокійну службу відразу, щойно все буде готове. Головний клопіт із приготування до похорону взяли на себе службовці похоронної контори, відповідно вдягнені, з належним виразом жалоби на обличчях, перебуваючи в постійному контакті з поліцією. Допит свідків було призначено на одинадцяту ранку. Учасники екскурсії погодилися взяти участь у судовому засіданні з попереднього розгляду справи. А кілька з них зголосилися також залишитися надовше, щоб бути також присутніми на заупокійній службі.
Місіс Ґлін відвідала "Золотий кабан" і вмовила міс Марпл повернутися до Старого Маєтку й побути там доти, доки вона нарешті зможе приєднатися до екскурсії.
— Там ви зможете принаймні заховатися від репортерів.
Міс Марпл щиро подякувала всім трьом сестрам і прийняла запрошення.
Автобусна екскурсія мала бути продовжена після заупокійної служби. Спершу вони поїдуть до Саут-Бідстоуна, за тридцять п'ять миль звідси, де був першокласний готель, запланований як місце однієї із зупинок. Після цього екскурсія відбуватиметься згідно з програмою.