— Чи правильно я зрозуміла, — запитала міс Марпл, — що для мене ця поїздка…
І вона урвала мову, завагавшись.
Місіс Сендбурн, побачивши її легке збентеження, сказала:
— О, звичайно, можливо, я не досить чітко пояснила це в листі, якого надіслала вам. Містер Рейфаєл оплатив усі витрати.
— А вам відомо, що він помер? — запитала міс Марпл.
— О так, але він усе влаштував, ще коли був живий. Він сказав, що тяжко хворий, але хоче зробити приємність своєму дуже давньому другові, жінці, яка не мала змоги подорожувати стільки, скільки їй би хотілося.
II
Через два дні міс Марпл, узявши із собою невеличку сумку з нічними речами, а свою нову й гарну валізу віддавши водієві, сіла в надзвичайно комфортабельний і розкішний автобус, який виїхав із Лондона на північний захід. Вона заходилася вивчати список пасажирів, прикріплений до гарної брошури, у якій описувався маршрут автобуса й давалася розмаїта інформація про готелі, страви, прикметні місця, які вони мають відвідати. Там говорилося також, що в окремі дні була передбачена можливість обирати один із двох маршрутів, і делікатно натякалося, хоч і не наголошувалося на цьому, що перший рекомендується для молодих та енергійних, а другий особливо зручний для людей старшого віку, у яких болять ноги, які страждають від артриту або ревматизму й воліють сидіти й відпочивати, а не долати довгі відстані та підійматися на безліч пагорбів. Усе тут було організовано дуже добре й дуже тактовно.
Міс Марпл прочитала список пасажирів і окинула пильним поглядом людей, що їхали з нею в одному автобусі. Це було неважко, бо її супутники робили, по суті, те саме. Вони зупинялися на ній поглядом, як і на всіх інших, але ніхто, як могла помітити міс Марпл, не виявив до неї особливого інтересу.
Місіс Райзлі-Портер
Міс Джоана Крофорд
Полковник і місіс Вокер
Містер і місіс Батлер
Міс Елізабет Темпл
Професор Вонстед
Містер Річард Джеймсон
Міс Ламлі
Міс Бентем
Містер Каспар
Міс Кук
Міс Бароу
Містер Емлін Прайс
Міс Джейн Марпл
Тут були чотири жінки старшого віку. Міс Марпл окинула їх поглядом насамперед, щоб потім більше не повертатися до них. Дві подорожували разом. Міс Марпл оцінила їхній вік десь сімдесятьма роками. Їх можна було вважати приблизно її ровесницями. Одна з них явно належала до тієї породи жінок, які завжди чимось невдоволені й постійно на щось нарікають. Їй конче потрібні лише передні місця в автобусі, а як ні — то неодмінно задні. Вона хоче сидіти тільки на сонячному боці або здатна терпіти лише затінену сторону. Їй треба або більше свіжого повітря, або менше свіжого повітря. Ті двоє накрилися дорожнім пледом, обмотали шиї вовняними шарфами й тримали в руках цілий набір путівників. Вони здавалися дещо калічними, й у них, звичайно ж, боліли ноги, або спини, або коліна, а проте вони належали до того типу людей, яким похилий вік і хвороби не перешкоджають утішатися життям, поки воно їх не покинуло. Старі мегери, але не ті старі мегери, які полюбляють сидіти вдома. Міс Марпл зробила відповідний запис у невеличкому нотатнику, який узяла із собою.
В автобусі було п'ятнадцятеро людей, окрім неї та місіс Сендбурн. А що містер Рейфаєл умисне послав її в цю подорож, то принаймні один із п'ятнадцятьох пасажирів повинен мати якесь значення для неї. Або як джерело інформації, або як людина, що має стосунок до органів правосуддя чи якоїсь кримінальної справи, або навіть убивця. Убивця, який уже забрав чиєсь життя або готується забрати. Усе можливо, подумала міс Марпл, якщо до цього доклав руку містер Рейфаєл. Так чи інак, їй треба уважно придивитися до цих людей.
На правій сторінці свого нотатника вона запише прізвища тих, хто міг би бути цікавим із погляду містера Рейфаєла, а на лівій сторінці — тих, хто може становити інтерес для неї як джерело корисної інформації. Можливо, навіть такої інформації, про яку вони й самі не здогадуються. Або знають, що володіють нею, а проте не знають, що вона може бути корисною для неї, або для містера Рейфаєла, або для закону, або для Правосуддя з великої літери. А в самому кінці свого невеличкого записника вона, можливо, сьогодні ввечері зазначить одним або двома реченнями, чи хтось із присутніх тут нагадує когось із тих, кого вона знала в минулому в Сент-Мері-Мід або десь-інде. Будь-яка схожість може стати для неї корисною підказкою. Як було вже не раз раніше.
Дві інші жінки старшого віку, вочевидь, подорожували окремо. Обом було десь років по шістдесят. Одна з них була ще не позначеною рисами глибокої старості добре вдягненою жінкою, що надавала собі великого значення в цьому світі, але, судячи з її поведінки, не тільки вона сама, а й інші були про неї досить високої думки. Голос у неї був гучний і владний. Схоже, вона подорожувала з племінницею, дівчиною вісімнадцяти-дев'ятнадцяти років, що називала її тіткою Джеральдиною. Племінниця, як зазначила собі міс Марпл, певно, давно звикла до диктаторських манер тітки. Вона здавалася дівчиною розумною й водночас привабливою.
Через прохід між кріслами навпроти міс Марпл сидів великий чоловік із квадратними плечима й незграбним тілом — здавалося, якась амбітна дитина недбало зліпила його з уламків цегли. Обличчя в нього було таке, ніби природа хотіла зробити його круглим, але воно збунтувалося проти цього наміру й вирішило зробити себе квадратним, розвинувши для цього могутню щелепу. Він мав на голові велику кучму сивого волосся й величезні густі брови, які рухалися вгору й униз, надаючи значущості всьому, що він казав. Його репліки нагадували уривчасте гавкання, так, ніби він був вівчаркою, наділеною даром мови. Поруч із ним сидів високий смаглявий іноземець, який безперервно совався на своєму сидінні й вільно жестикулював. Він розмовляв дуже дивною англійською мовою, раз у раз перемішуючи її з французькими та німецькими фразами. Великий і незграбний чоловік, схоже, не мав проблем із цими перескакуваннями до іноземної мови й у таких випадках сам поблажливо переходив на французьку або німецьку. Ще раз окинувши їх швидким поглядом, міс Марпл вирішила, що чоловік із густими бровами — то, певно, професор Вонстед, а жвавий іноземець — містер Каспар.