Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру і її бездушну бабуню

Страница 4 из 13

Габриэль Гарсиа Маркес

Минуло шість місяців від часу пожежі, і бабуся почала уявляти собі перспективи свого бізнесу.

— Якщо й далі так піде, — сказала вона Ерендірі, — ти заплатиш мені борг через вісім років, сім місяців та одинадцять днів.

І вона знову заглибилась у підрахунки, заплющивши очі та пережовуючи зерна, які витягала із внутрішньої кишені жакета, де тримала також гроші. Потім додала:

— Звичайно, усе це, не рахуючи платні та харчів, що йдуть на індіанців, та ще деяких невеликих збитків.

Ерендіра, яка йшла поруч з віслюком, виснажена спекою та пилюкою, нічого не відповіла на зауваження баби, бо й так ледве стримувала сльози.

— У мене ломить усі кістки, — сказала вона.

— Постарайся заснути.

— Так, бабуню.

Вона закрила очі, глибоко вдихнула розпечене повітря і далі йшла уві сні.

*

Невеликий автомобіль, навантажений клітками, з'явився на обрії посеред куряви, лякаючи кіз, і збуджений галас пташок, немов струмінь холодної води, увірвався в недільну сплячку селища Сан Мігель де Десьєрто. Машину вів товстий фермер-голландець, сонце зробило темною шкіру його обличчя і в той же час знебарвило рудуваті й без того світлі вуса, колір яких він успадкував від своїх предків. Його син Улісс, що сидів поруч із ним, мав рожеве обличчя, сині блискучі очі і взагалі схожий був на невідомо звідки прибулого сюди ангела. Увагу голландця привернув намет, біля якого стояли в черзі солдати місцевого гарнізону. Вони сиділи на землі, передаючи один одному пляшку, а на голові в кожного стирчали гілки мигдалю, наче вони замаскувалися перед боєм. Голландець запитав своєю мовою:

— Що тут можуть продавати?

— Жінку, — дуже просто відповів син. — Її звуть Ерендіра.

— Звідки ти знаєш?

— У пустелі це знають усі, — сказав Улісс.

Голландець зупинився біля сільського готелю. Улісс затримався в машині, спритно відкрив портфель, який батько залишив на сидінні, витяг звідти пачку грошей, позасовував їх у кишені і знову закрив портфеля. Ввечері, коли батько заснув, він виліз через вікно готелю й пішов і собі зайняти чергу перед наметом Ерендіри.

Свято було в повному розпалі. Сп'янілі солдати чекали черги, витанцьовували кожний своє, користуючись безплатною музикою, а фотограф за допомогою спалаху робив фотографії. Стара стежила за чергою й рахувала гроші в подолі, а потім розкладала їх однаковими купами й ховала у великому кошику. Солдатів було дванадцять, але вечірня черга зросла ще й за рахунок цивільних. Улісс був останній.

Черга дійшла до солдата з похмурим обличчям. Бабка не тільки заступила йому дорогу, а навіть відмовилась доторкнутися до його грошей.

— Ні, сину, — сказала вона, — ти не зайдеш туди ні за які гроші, бо накличеш біду.

Солдат, що був нетутешній, здивувався.

— Чого це?

— Твоє обличчя віщує нещастя, досить подивитися на тебе.

Не доторкаючись до нього, стара відсторонила його і пропустила чергового солдата.

— Заходь ти, драгуне, — доброзичливо мовила вона, — але не затримуйся, адже батьківщина на тебе чекає.

Солдат увійшов, але зразу вийшов, бо Ерендіра хотіла поговорити з бабунею. Стара повісила на руку кошик з грошима й увійшла в маленький намет, прибраний і чистий. Углибині на постелі, засланій полотном, Ерендіра, зім'ята і брудна від солдатського поту, не могла стримати тремтіння, яке стрясало все її тіло.

— Бабуню, — заридала вона, — я вмираю.

Стара доторкнулася до її лоба і, пересвідчившись у тому, що температури немає, почала заспокоювати дівчину.

— Залишилося всього десять військових, — сказала вона.

Ерендіра заходилася плакати та пронизливо кричати, мов перелякане звірятко, і стара зрозуміла, що страх зламав дівчину, вона почала гладити її по голові й заспокоювати.

— Це тому, що ти слабка, — сказала вона, — ну, не плач, помийся водою з шавлією, і тобі полегшає.

Коли Ерендіра заспокоїлась, бабця вийшла з намета і повернула гроші солдатові, який чекав. "На сьогодні все, — сказала стара, — приходь завтра, будеш першим". Потім крикнула черзі:

— На сьогодні все. Приходьте завтра о дев'ятій.

Солдати й цивільні запротестували. Стара спокійно стала перед ними, загрозливо підняла палицю.

— Негідники! Дикуни! — кричала вона. — Ви що, вважаєте, що ця дівчина зроблена із заліза. Вас би всіх на її місце. Розпусники! Мерзотники!

Чоловіки відповіли їй брутальними образами, але стара вгамувала заколот і не випускала з рук палиці, доки не забрали столи з фрітангою[1] та не розібрали кіоски з лотереєю. Вона зібралась увійти в намет, коли раптом побачила Улісса, який стояв один у порожньому темному просторі там, де раніше вирувала черга чоловіків. У темряві його обличчя світилось таємничим, незрозумілим відблиском, і старій він видався якимось нереальним.

— А ти, — сказала вона йому, — де ти залишив свої крила?

— Це у мого діда були крила, — відповів Улісс, — але ніхто не вірить.

Стара зачаровано дивилася на нього.

— Я якраз вірю, — сказала вона, — не забудь завтра вдягти їх.

Вона увійшла до намета, а Улісс, палаючи від бажання побачити Ерендіру, залишився надворі.

Помившись, Ерендіра відчула себе краще. Вона вдягла коротку вишивану сорочку і сушила волосся перед тим, як лягти. Дівчина все ще робила зусилля, щоб стримати сльози. Баба спала.

З-поза циновки Ерендіри Улісс тихенько висунув голову. Ерендіра побачила світлі пристрасні очі, але перш, ніж заговорити, витерла обличчя рушником, щоб пересвідчитися, чи це не примара. Коли Улісс уперше моргнув, вона дуже тихо запитала:

— Ти хто?

Улісс трохи підвівся. "Мене звуть Уліссом", — сказав він і показав вкрадені гроші.

— Я приніс гроші.

Ерендіра обіперлася руками на циновку, наблизила своє обличчя до обличчя Улісса і заговорила з ним так, наче гралася у давно забуту дитячу гру.

— Треба було тобі стати в чергу.

— Я чекав цілий вечір.

— А тепер тобі доведеться чекати до завтра, я почуваюсь так, наче мене побили.

В цю мить стара почала говорити уві сні:

— Скоро буде двадцять років, як востаннє йшов дощ, — белькотіла вона. — Знялася така страшна буря, що дощ падав разом із морською водою, і вранці в будинку було повно риби та мушлів, а твій дід Амадіс, хай спочиває спокійно, бачив, як величезна блискавка пливла у повітрі.