Від фактів візіонерського досвіду перейдімо тепер до збережених у всіх культурних традиціях описів Інших Світів — світів, заселених богами, духами небіжчиків і ще не спокушеною людиною.
Знайомство з цими описами відразу вразить нас спорідненістю між викликаними чи спонтанними візіонерськими одкровеннями й небесами чи казковими країнами з фольклору чи релігії. Праприродні світло і насиченість кольорами та значенням — такі характерні ознаки Інших Світів і Золотих віків. І майже в кожному випадку це праприродне значуще світло проливається на — чи випромінюється з ландшафту такої дивовижної краси, що її неможливо виразити словами.
Так, у греко-римській традиції ми зустрічаємо чарівний сад, який охороняють Геспериди, Єлісейські Поля і легендарний острів Левка, куди була перенесена душа Ахілла. Мемнон вирушив після загибелі на інший сяючий острів десь на Сході. Одіссей і Пенелопа перенеслися в інший бік, ставши завдяки Цирцеї безсмертними в Італії[5]. Ще далі на Захід лежали острови Блаженних, згадані вперше Гесіодом і такою мірою правдоподібні, що ще в І ст. до н. е. Серторій збирався направити з Іспанії експедицію, щоб їх відкрити.
У магічний спосіб прекрасні острови відроджуються у фольклорі кельтів і на протилежному боці світу — в японському фольклорі. А між Аваллоном на Крайньому Заході та Хорасаном на Далекому Сході лежить країна Уттаракуру, інший Світ індусів. "Ту країну,— читаємо в "Рамаяні",— омивали озера із золотим лотосом. Там — тисячі річок, укритих листям кольору сапфіру і лазуриту, й озер, що виблискують, як ранкове сонце, прикрашені заростями червоного лотоса. Всю країну вкривають смарагди й коштовні камені, яскраві парості блакитного лотоса із золотими пелюстками. На річкових берегах замість піску — перли, смарагди й золото, а понад річкою нависають вогненно-золоті дерева. Вони весь час цвітуть і плодоносять, сповнені солодкими пахощами й птахами".
Як бачимо, Уттаракуру нагадує ландшафти мескалінових видінь, так само всіяні коштовним камінням. І ця властивість притаманна майже всім іншим Світам релігійної традиції. Кожний парадиз багатий коштовностями чи принаймні об'єктами, що нагадують, за словами Вейра Мітчела, "прозорий плід". Ось, скажімо, версія Єзекиїла про райський сад. "Ти був у Едемі, у саді Божім. Усяке дороге каміння прикрашало твою одіж. Рубін, топаз, діамант, хризоліт, онікс, берил, сапфір, карбункул, смарагд і золото... Ти був херувимом, покровителем блискучим. Ти був на святій горі Божій, ходив серед вогнистого каміння"[6]. Буддійські парадизи так само прикрашені подібним "вогнистим камінням". Отож західний рай пречистої церковної землі оточений муром із срібла, золота і берилів; там є озера з берегами із дорогоцінного каміння і плавучими сяйливими лотосами, посеред яких сидять бодхісаттви.
Кельти й тевтони, описуючи свої Інші Світи, майже не згадують про дорогоцінне каміння, але приділяють велику увагу іншій, не менш чарівній, як для них, речовині — склу. Валлійці називали священну землю Інісвітрин, Скляний острів; а однією з назв царства мертвих у германців була Гласберг[7]. Можна згадати й "море скляне" в Апокаліпсисі[8].
Більшість парадизів прикрашають споруди, що так само, як дерева, річки, гори й поля, виблискують коштовностями. Ми всі знайомі з Новим Єрусалимом: "І мури його були з яшми, а місто було з чистого золота і прозорого скла. А основу міського муру прикрашало різноманітне дорогоцінне каміння".
Схожі описи можна знайти в есхатологічній літературі індуїзму, буддизму та ісламу. Рай завжди сповнений коштовностями. У чім тут причина? Ті, хто сприймає людську діяльність у рамках соціальних та економічних понять, можуть дати таку відповідь: коштовності рідкісні на землі. Жменька людей володіє ними. І щоб якось компенсувати це, виразники інтересів більшості, що зубожіє, наповнюють свої вигадані небеса дорогоцінним камінням. Така теорія про "пиріг на потойбічному світі", безперечно, має певну частку істини, однак неспроможна пояснити, чому дорогоцінне каміння згадується як найголовніша людська цінність.
Люди витрачають безліч часу, сил і грошей на те, щоб відшукати, видобути і обробити кольорові камені. Навіщо? Утилітарист не зуміє пояснити таку химерну поведінку. Та варто нам звернутися до фактів візіонерського досвіду, як усе стане зрозумілим. У видіннях люди зустрічають багато з того, що Єзекиїл називає "вогнистим камінням", а Вейр Мітчел змальовує як "прозорий плід". Ці предмети освітлені ізсередини, вони позначені праприродною яскравістю кольору і праприродним значенням. Матеріальні об'єкти, що найточніше відбивають ці джерела візіонерського світіння,— дорогоцінне каміння. Володіти таким каменем — значить володіти річчю, цінність якої гарантується її існуванням в Іншому Світі.
Звідси непояснимий в інших відношеннях потяг людини до коштовностей і звідси ж — наділення дорогоцінних каменів лікувальними й магічними властивостями. Я переконаний, що причинний ланцюжок бере початок у психологічному Іншому Світі візіонерського досвіду, опускається на землю і знову підіймається до теологічного небесного Іншого Світу. У цьому контексті слова Сократа в платонівському "Федоні" набувають нового значення. Існує, пише він, ідеальна земля, "верхній світ", поза нашим матеріальним. "...Там вся земля виграє барвами... набагато яскравішими й чистішими... і гори створені за її подобою, і каміння — гладке, прозоре й красивого кольору. Їхні уламки — це ті самі камінці, які ми так цінуємо тут: наші сердоліки, і яшми, і смарагди, і таке інше. А там будь-який камінь такий чи ще кращий".
Іншими словами, дорогоцінне каміння є таким, оскільки сповнене ясної спорідненості із сяйливими чудесами, побаченими внутрішнім зором візіонера. "Картина цього світу,— пише Платон,— є бачення блаженних"; бачити речі такими, якими вони "є в собі", — безцінна й непередавана благодать.
У тих, хто не знає про дорогоцінне каміння чи скло, рай прикрашений не мінералами, а квітами. Праприродно яскраві квіти цвітуть в Інших Світах, описаних стародавніми християнськими есхатологами, і навіть у сповнених коштовностями і склом парадизах найрозвиненіших релігій. Згадаємо лотоси індуїстів і буддійської традиції, троянди й лілії Заходу.