•— Дуже вам вдячний,— сказав Руперт і раптом засміявся. Вони з Мерієн однаково ставились до питань моралі, і Руперт вважав себе моральною людиною. Він дуже приязно ставився до Мерієн і не відхилив її втручання, бо знав, що вона добрий друг і щиро прагне допомогти.
— Але вам слід би спробувати пояснити Джо свою поведінку,— провадила вона далі.— Принаймні це ви просто повинні для неї зробити.
— Часом людині потрібні якісь нові слова, щоб пояснити, що з нею діється,— відказав Руперт,— а я їх ще не знаю. От у цьому, мабуть, і біда.
— Тоді вам доведеться пояснити це словами самої Джо,— наполягала Мерієн,— Інакше вона ніколи вас не зрозуміє. х
— Тим-т.о все воно так важко,— скрушно промовив він,— або й зовсім неможливо. Джо, як ви знаєте, не вміє слухати.
— Але якщо справа тільки в тому, що ви не вмієте проникнути в чужу душу,— сказала Мерієн, підбадьорливо стискаючи його лікоть, коли вони рушили до виходу з мавпячого царства,— треба це подолати. Це ваш обов'язок.
Руперт сказав, що сумнівається, чи зможе, бо з Джо стає дедалі важче про щось розмовляти, не наражаючись на неминучі сварки, які віиужують їх одне від одного.
Це дуже засмутило Мерієн. я
— Я так люблю вас обох,— мовила вона,— і не можу собі й уявити, що ваша сім'я розпадеться, як це трапляє-
ться нпні з багатьма. Тож1 прошу вас, Руперте: зробіть щось. Не давайте вашим незгодам зайтп надто далеко, бо може бутп пізно, перш ніж вц це збагнете.
Руперт розумів, що вона ^ає рацію, але навряд чи бачив хоч якийсь вихід із скрутного становища, та н присутність Ніни аж ніяк цьому не сприяла. Повернувшись того дня до контори, він подзвонив у Мілан Верокіо і сердито щось кричав йому по-італійському, а тоді шпурнув трубку й схопився руками за голову. .
— Якби ж то знати,^як повернеться вся ця клята історія! — вигукнув він з розпачем.
— Чому ви не кинете все?— спитав я. —
— Хотів би кинути,— відповів Руперт,— але не можу.
Розділ вісімнадцятий
Коли Верокіо оголосив у Генуї про свою угоду з фірмою "Ройс", це викликало таку сенсацію, аж я здивувався. Зате Руперта це анітрохи не здивувало: він сказав, що, зрештою, все так і передбачалося.
Я прочитав повідомлення в "Тайме" під час сніданку. Воно було надруковане на першій сторінці під великим заголовком: "Угода між Ройсами и Верокіо щодо російської нафти. Європейські династії судпопромисловців дійшли згоди в новому починанні". Газета ппсала, що від Ройсів директором нового об'єднання призначено Руперта, який відповідатиме за виконання угодп. Говорилося й про те, що фірма "Верокіо" давно вже намагається запровадити незалежну нафтову політику Італії, але особливий інтерес у лондонському Сіті виникає до несподіваного кроку відомої англійської фірми, бо^така угода, пов'язана з імпортом російської нафти, видається незвичайною і, безперечно, збудить великий громадський резонанс. Чи справді це означали клик "Семи сестрам" нафтового світу з боку двох могутніх суднобудівних концернів, що мають у своєму розпорядженні солідні ресурси й до того ж можуть будувати власні танкери?
— Просто чудово! — вигукнув Фредді, коли ми зайшли до нього в кабінет. І хоч він знав, що Руперт сам погодив розголошення угоди з Верокіо й багато разів телефонував з цього приводу в Геную і Мілан, проте здавався аж надто схвильованим наслідками.— Можете пе шкодувати слів для преси,— сказав Рупертові,— тільки пильнуйте, щоб не ви-
-29 ' 5 д. олдрідж
ходити за межі нафти й операції з росіянами. Не залазьте в інші матерії щодо фірми "Ройс" чи політики.
У залі для нарад зібралося близько п'ятнадцяти репортерів, переважно завсідників Сіті. Керівник відділу інформації ройсівської фірми Гордон, що носив окуляри з голубими скельцями і старанно наслідував усі манери Фредді, відрекомендував Руперта як героя, якого всі пам'ятають з його арктичної мандрівки та врятування російського льотчика, і сказав, що той відповість на запитання у зв'язку з нафтовою угодою. Якийсь худий елегантний репортер у куртці з верблюжої вовни підвівся й запитав, яка справ--жня мета цієї операції: мовляв, за нею неодмінно має ховатися щось інше.
— Чому? — в свою чергу запитав Руперт.— Ми хочемо продати судна, а росіяни хочуть продати нафту. Ми хочемо торгувати. Біда тільки в тому, що англійський уряд не дає дозволу на імпорт російської нафти, бо надто боїться нафтових компаній, от ми й намагаємося вжити власних заходів. Згідно з європейською нафтовою угодою Англія повинна дозволити італійцям продавати у нас свою нафту, а наша угода з Верокіо передбачає, що цю нафту буде одержано з4 Росії.
— Чи має це означати,— запитав інший репортер, шотландець,— що ви хочете взяти гору як над англійським урядом, так і над нафтовими компаніями?
— Ми хочемо завезти нафту,— відповів Руперт.— Хочемо відкрити для англійських автомобілістів новеджерело бензину, а натомість одержати для своїх судей новий ринок збуту — Росію. То скажіть мені, що тут поганого?
— Але хіба в нас і без того імпорт нафти не перевищеио на тринадцять процентів? — спитала невелика на зріст жінка.— Принаймні так кажуть нафтові компанії.
♦ — Судячи з наших цін на бензин, цього не скажеш,— відпарирував Руперт, і я знову позаздрив його витримці й підготовці.— Так чи інакше, а перевищення імпорту тут ні до чого. В Англії напевне знайдеться ринок для російської нафти, і фірми "Верокіо" й "Ройс" готові використати його.
Репортери нетерпляче зашаруділи папером і зажадали дальших подробиць, але Руперт відмовився щось додати, і вони почали запитувати Фредді, чи згоден він з тим, що сказав його кузен про нафтові компанії.
— Добра половина вас — свої люди в Сіті,— відповів Фредді,— і ви добре знаєте, як наші друзі нафтовики не
люблять конкуренції і який вплив мають у високих сферах! — Він промовисто зві^ очі до неба. Всі засміялися, а хтось вигукнув:
— А як подобається конкуренція фірмі "Ройс"? Ви її більше любите?
— Так, ми за конкуренцію,— відказав Фредді ображено.— Ви чудово знаєте, яйе жорстоке суперництво доводиться витримувати англійським суднобудівникам і судноплавним компаніям у всьому світі.
— То ви оголосили нафтовим компаніям відкриту війну чи ні? — допитувався шотландець, і Фредді підштовхнув ліктем Руперта.