— Так. Ви не хочете допустити їх до своїх західних •ринків.
— Атож. Ви добре все зрозуміли.
— Можна г поставити вам одне нескромне запитання?
— Прошу.
— Чи може політика, пов'язана з нафтою, бути незалежна від отієї іншої?
— Не завжди. Здебільшого вони взаємозв'язані.
— Тобто, визначаючи політику щодо імпорту, вам часто доводиться йти на серйозні поступки, зумовлені міжнародним становищам?
— Майже завжди,— визнав професор.— В Ірані, Єгипті, Венесуелі, Алжірі. Політична ситуація в нафтоносних країнах неодмінно впливає на нашу політику.
— Як вам відомо, професоре, британське суднобудівпи-цтво й судноплавство також має свою політику і нею не можна нехтувати.
Професор звів на нього очі.
— На сьогодні суднобудівництво скрізь стоїть на досить низькому рівні і в ньому панує жорстока конкуренція,— вів далі Руперт.— А оскільки в інших країнах уряд краще субсидує суднобудівників, нам важко з ними конкурувати. І коли ми дістаємо таку пропозицію, як оце від росіян, то навряд чи можемо її ігнорувати, правда ж?
— Так. Але суднобудівники повинні самі давати собі раду,— сказав професор.— Нафтові компанії і без того ваші найбільші замовники па судна й фрахт...
— Я знаю.
— ".Отже, чи не забагато ви від нас хочете, містере Ройс, коли просите відчинити росіянам потайні двері до нашого нафтового святилища, аби лиш дістати змогу будувати їм судна?
Слово "святилище", на моюдумку, звучало занадто пишномовно, але суть була цілком ізрозуміла.
— Навіть і в такому разі,—і не вгавав Руперт,— має бути якась золота середина між тим, що добре для вас, а що — для пас, і навпаки... і
Тут я помітив, як задоволено пахкає Фредді своєю люлькою.
— У тім-то й річ,— сказав професор.— Це головна проблема всієї міжнародної торгівлі, і на те й існують уряди, щоб регулювати такі питання.
— В такому разі,— швидкб запитав Руперт,— чи будете заперечувати ви особисто або нафтові компанії проти імпорту в Англію цієї російської нафти?
— У вас там і так перевиробництво бензину,— зауважив^ професор.— Незабаром вам доведеться скоротити його на* двадцять процентів.
— З тих нафтопродуктів, що їх хочуть постачити нам росіяни, бензин становитиме лише десять процентів щорічного довозу,— уточнив Руперт.— А це менше, ніж потребує на день один тільки Лондон.
Професор важко відкинувся на стільці й обернувся до Фредді.
— Ну, ФредДі? Що мені сказати вашому кузенові? Фредді засміявся.
— І не питайте, професоре. Він таки загнав вас у глухий кут.
— Але все ж тут Повинна вирішувати логіка,— сказав професор.
— Яка логіка? — спитав Руперт.
— А така, що на сьогодні в імпорті російської нафти до Англії ніякої логіки немає. Отак воно.
— Така й буде ваша порада?
— Ні, я не стану нічого радити. Нагорі в цьому ділі мої поради не потрібні, містере Ройс. Поговоріть з вашими політичними діячами, такими, як Грешем-Браун чи сер Пері-грін Бендіго з Атлантичного' комітету. Нехай вони вам допоможуть домогтися потрібного рішення.^А ви хіба не член Атлантичного комітету, Фредді?
— Я — ні. Там засідає Рендолф. А я — в паливно-транспортній комісії.
— З якої ж речі ви надумали звернутися до мене?
— Бо ні Рендолф, ні я не очолюємо міжнародних нафтових компаній,— швидко відказав Фредді.
Професор засміявся і, підвівшись, сказав: •
— Я теж, Фредді. Зустріньтеся з сером Пінком Бевгдіго. Саме він — та єдина людина^ яка вам потрібна, друзі.
Він перейшов до полірованого буфета червоного дерева й відімкнув його ключиком на ланцюжку. Я думав, що він хоче дістати якісь важливі документи, але професор, понишпоривши в буфеті, повернувся з пляшкою віскі й склянками.
— Віскі,— сказав він,— посміхаючись усім своїм гладким обличчям.— Нам усім не завадить випити.
" Фредді залишив свою нейтральну позицію і приєднався до нас. Ми з Рупертом здивовано переЗирнулися: невже усе вже скінчилось, так само раптово, як і ота нарада фрахто-впків?
Професор щедро налив кожному.
— За ваше здоров'я;— проголосив він, і ми випили.— Кх-х-х! — хмикнув вій від задоволення.— Ще по одній?
— Ні, дякую,— відказав Фредді. — От хіба що з льодом.
— Нема льоду,— скрушно мовив професор.— У службові години з льодом не п'ємо,— додав він і сам засміявся з свого жарту.
У доброму гуморі ми рушили до дверей. Професор обіймав за плечі Руперта й Фредді.
— Хороші ви хлопці,— зітхнув він, по-дружньому стискаючи їхні плечі.— Так приємно побачитись з моїми друзями Ройсами.—Тоді загадково спитав Фредді: — А ви все розказуєте своїм кузенам?
Фредді з удаваним переляком звів брови.
— Всього я не кажу нікому, навіть самому собі.
— Я про родинні секрети,— лукаво мовив старий, та мені це тоді ще нічого не говорило.
— Та'ні,— ВІДПОВІБ Фредді.— Руперт/бачте, теж не все мені каже.
У машині Фредді відкинувся на сидінні й полегшено зітхнув.
— Ох, ці нафтові компанії!— мовив з огидою.— Тонкосльозі крокодили, як спересердя назвав їх на одній нараді Джек Сінґлтон. То знаєте, що вони зробили наступного дня?
— Ні.
— Прислали йому листа, де говорилося, що він протягом року може безкоштовно заправляти свій літак в будь-якій країні Західної Європи. Отак вони завжди — наче мають на совісті кривавий злочин і бояться, щоб їх не викрили.
— За професором я такого не помітив,— заперечив Руперт.— Не знаю навіть, чи добивсь я від нього чого-небудь.
— Нейтралітету,— сказав Фредді.
— А яка з того користь? . і
— Ну._це вже непогано. Адже він не розтрощив вас, правда? Принаймні не буде втручатись, коли ви вдастеся до політиків. Отже, ви досягли багато більшого, ніж гадаєте.
— Мені так зовсім не здається. А що, всі ваші ділові розмови кінчаються так само непевно, як і ця?
— Тут важливі нюанси, Руперте. Тільки в контрактах ставляться всі крапки над "і", а більша частина справді великих операцій ніколи ніде не фіксується. Ви тримались дуже добре. От тільки одну нагоду все-таки проминули...
— Всього одну? Ви мене дивуєте.
— Коли він сказав, що нафтові компанії є найбільшими замовниками суднобудівників, ви могли нагадати йому, що тут є й другий бік справи: ми чи не найбільші їхні покупці нафти, а то й найбільші, коли рахувати й флот.
— Я про це навіть не подумав.
— Нічого, говорили ви дуже логічно.