Небезпечна гра (Підступна гра)

Страница 13 из 78

Джеймс Олдридж

— Ваші виробничі методи, містере Ройс, безнадійно застаріли, і ви, по суті, не можете конкурувати з продуктивнішими суднобудівними фірмами, такими, як італійські, японські чи шведські. Англійці будують добрі судна, але, даруйте на слові, ви будуєте їх дуже непродуктивно, дуже дорого й дуже повільно.— Містер Осипенко здвигнув своїми огрядними плечима.— Звичайно, мене це не стосується. Я просто по-дружньому кажу вам, як воно є.

Я визнав за потрібне "виправити" це, коли говорити по щирості, цілком правильне спостереження.

— Але ж ми більше не займаємось кустарництвом,— сказав я Осипенкові.— Тепер ми уніфікували багато наших проектів, так що можемо робити цілі секції однотипними и взаємозамінними, і це чималою мірою компенсує наші дорогі методи. Навіть проектуємо судна із знімними палубами, щоб укладати вантажі просто в трюм,— це дозволить провадити вантаження.в кілька ярусів. Єдиний наш недолік порівняно з японцями та італійцями,— саркастично докинув я,— це наші безглузді профспілкові обмеження, яких японці й дня не терпіли б; тому вони й будують судна дешевше.

— Не зовсім так,— заперечив Осипенко.— У японців досконаліші виробничі методи. А втім, я не знаю, яких заходів вживаєте ви з метою поліпшення економіки виробництва,— додав він,— бо, як я вже казав, це не моя галузь. Та, можливо, це й не матиме значення...

— Чому? А що ж тоді матиме значення? — запитай Руперт.

— Цього разу, містере Ройс, ми виставляємо одну умову, дуже важливу.

— А саме?

— Ми закупимо в Англії судна на тринадцять мільйонів фунтів стерлінгів, якщо Англія візьме в нас на що суму нафту.

— Саліе від цього залежатиме укладення угоди?

— Так.

— Але ж це дуже ускладнить справу.

— Знаю. Але не ми в цьому винні. Почнемо з того, що ваш уряд не хоче надавати нам довготермінових кредитів, які надає іншим країнам. А це змушує нас вести розрахунки шляхом товарообміну. Отже, якщо ви хочете з нами торгувати, вам доведеться на це пітп, бо платити готівкою ми не збираємось.

— Але ж с й інші способи оплати.

— Так, золотом,— з притиском мовив Осппенко.— Вам хочеться, щоб ми віддавали своє золото навіть за якісь там гвпнтпкн. Ніякого обміну, тільки золото! І хоч у нас в торгівлі з вами активний баланс, ви все ж таки не дасте нам змоги купувати те, що ми хочемо. Чому? Адже з усіма іншими країнами ви ведете взаємовигідну торгівлю. Ми хочемо торгувати, але не бажаємо витрачати свої стерлінгові й золоті запаси в обмін на жіночі сукні,— а ви домагаєтеся саме цього. Кепська комерція. Вона ставить нас в нерівне становище з іншими. Адже ви добре знаєте, що так справи не роблять.

і — Згоден,— відказав Руперт.— Але ж, певно, такі самі проблеми виникають у вас скрізь.

— Тепер уже ні. До того ж не з суднами: Японці й •їпведи надають нам вигідніші кредити, ніж ви, та й на довший термін, отже, якщо ми не укладемо угоди в Англії, то •укладемо її в іншій країні.

Зав'язалася суперечка, і Осппенко ще раз повторив, що І цього разу головна умова буде саме така: нафта за судна,— 5а як ні, то взагалі про угоду не буде й мови. Хіба що, 8віс-|но, £угіерт 8уміє переконати свій уряд скасувати обмеження щодо довготермінових кредитів, але це йому навряд чи вдасться, бо це політична лінія НАТО.

Обмінявшись чемними зауваженнями про погоду й випивши ще по чарці горілки, ми попрощалися з містером Осппснком й одразу ж поїхали розповісти про свою розмову Фредді, який сказав:

— Вони, чорти, розумні. Та дарма, великі справи не робляться за одним заходом.— І він застеріг Руперта, щоб той не дуже натискав, бо може бути ще гірше, далеко гірше.

— Та я ще й не натискаю,— відповів Руперт.— Але як же все-таки бути з отими довготерміновими кредитами?

Фредді похитав головою.

— Це політика. Американці кажуть, що кредитування на десять — п'ятнадцять років — це своєрідна допомога. Тих янкі не дуже турбує наша доля, отож вони й зробили це політичною лінією НАТО, а ми прийняли її, бо не мали іншого вибору. Якби ми зосталися самі, то втратили б куди більше.

— Але ж росіяни все-таки дістають якісь кредити,— заперечив Руперт.

— Тільки на чотири-п'ять років, не більше. При закупці таких великих об'єктів, як судна, це майже все одно, що платити готівкою, отже, їх це навряд чи влаштує.

— І ніяк не можна цього обминути? Фредді знову похитав головою.

— Ви можете спробувати влаштувати кредит приватно, в якомусь торговельному банку, але однаково потрібне буде схвалення уряду через департамент забезпечення зовнішніх кредитів, а вони знов-таки не дозволять більше п'яти років, та ще й на обмежену суму,— отже, це не вихід.

— Ну, а з нафтою як? Фредді промовисто застогнав.

— У певному розумінні, ще важче. Але, мабуть, це єдина ваша реальна надія. Кляті нафтові компанії — самі собі уряд і закон, і ніхто не довезе в країну ані краплі нафти без їхньої ласкавої згоди. З ними вам і доведеться зіткнутись.

— Гаразд, розпочнемо переговори про товарообмін, виходячи з наявних умов.

Фредді засміявся.

— Ну що ж, оскільки у вас немає ніякої надії змінити кредитну політику уряду, спробуйте завезти в Англію цю нафту шляхом товарообміну. Давайте! Це буде вам добрячий іспит, повірте.

— З чого мені починати в такому ділі? — запитав Руперт.— З уряду, який, очевидно, має санкціонувати імпорт російської нафти, чи з нафтових компаній?

— У цьому питапні вони заодно,— відповів Фредді.— Але краще почати з хлопців із міністерства. У них там є різні комісії, що мають чималий вплив. Я сам засідаю в кількох такпх комісіях. До того ж серед нафтової верхівки точиться боротьба, яку пам, можливо, вдасться обернути собі на користь. А тон росіянин сказав, які саме судна їм потрібні?

— Ні, але побіжно згадав драги.

— Боюся, щоб драги не віднесли до стратегічних товарів.

— Навіть звичайний човен за певних умов може відіграти стратегічну роль,— зауважив я.

— Ще б пак! — вигукнув Фредді.— Оце ж і є їхній незмінний аргумент. Ну що ж, спробую все-таки протоптати для вас стежечку. В кіпці тпжня запрошу пообідати когось із міністрів — Хауерта чи ще кого.

— А він із суднобудівників чп з нафтопромисловців? — спитав Руперт. .

— Геть загруз у нафті,— відповів Фредді.— Але стережіться його, Руперте. По суті, він наш конкурент, бо па сьогодпі нафтові компанії — наші наіібільші кліснти і водночас суперники па морських шляхах. Отже, пильнуйте.