П а ш к а. Крий боже, що вигадала!
К а т р я. Хоч би довідатись, дознатись, чи він... Господи, яка я дурна, божевільна! Чи впада ж нещасній синиці думати про ясного сокола? Що я йому?.. Та й на який кінець оце мені лихо? Нудьга тільки точить моє серце, мов...
П а ш к а. Господь з тобою! Слухай, Катре: коли ти така, то тобі треба залишити це діло. Ти переможи себе, здави серце; не бачся з паничем, забудь його...
К а т р я. Як же його забути, коли несила моя! От третій день не бачила і не знаю, що заподію з собою!
П а ш к а. Ти не зоставайся сама собі на самоті з такими думками; більше в гурті бувай! От ходім зараз за млин, на Деркачівку, — там тепер вулиця: може, хоч трохи розважиш своє серце.
К а т р я. В гурті ще гірше.
П а ш к а. Та ходім, ходім! Вдармо лихом об землю!
Виходять.
В И Х І Д VI
Павло, пані, а далі Аннушка. Павло виходить з панією з гущавини.
П а н і. Невже ви думаєте, що я не понімаю нових ідей? Не... не... сочувствую им? Ужасно трудно.
П а в л о. Та ви не трудіться, пані, кажіть по-своєму: гражданку ми вчили.
П а н і. Не кепкуйте! Я хочу пересилити себе, хочу вивчитись... своїй мові...
П а в л о. Навіщо вона вам? Адже з мужиками знакомства водить не будете?
П а н і. А ви б уже хотіли, щоб я з простим, грубим мужиком рассуждала, одкривала ему душу свою? Не доставало! Та... що він і пойме!
П а в л о. Нічогісінько. Куди йому? Нечувственний, правда-таки: з голоду пухне, та й то не чувствує!
П а н і. Ну, це вже брехня, наговори: швкдче нас ограбили.
П а в л о (набік). От тобі й зачепив! (До неї). Та цур йому! Ще набалакаємось вдруге: тепер спати пора.
П а н і. Ні, тривайте! То вам оддалеки здається — і село, і мужики... ідеальними, а сядьте на... собственнім хозяйстві, — не те заспіваєте!
П а в л о. Хранив господь: батько крав, та хоч дітям не лишив краденого.
П а н і. Ви дуже... упрямі: я це по ваших чорних очах бачу... і ще... озлоблені; я понімаю вас... я вас довго із... із... ах!.. наблюдала. І знаєте, чому ви такі чорстві?
П а в л о. Цікаво?
П а н і. От сядьмо тут на траві.
П а в л о. Та я й постою. (Набік). От, не здихаюсь!
П а н і. Ні, сідайте тут та пильно слухайте; я вам, як си... як другу казатиму.
П а в л о (набік). Ну, нав'язалась потороча! (Сіда й запалює цигарку).
П а н і. Ви тим так, так... мрачно на все дивитесь, що ваше серце не гріли, певно, ласкою, любовію?
П а в л о. Байдуже паски, аби порося!
П а н і. Признайтесь, вас ніхто ще не кохав гаряче.. страстно? Щоб аж дух захвативало?
П а в л о (набік). Куди це вона гне? (До неї). А вам навіщо?
П а н і. Навіщо? Ах, коли б ви знали! (Схиляється потроху до його на плече). Моя душа теж одинока; так прожила вік, щастя не знаючи. Оддали мене заміж молоденькою за этого старого... Що я понімала? Я так боялась перед вінчанням, а прийшлось... разочаруватись! Ви не можете повірить, яка у мене палка натура; а тут літа свої трать... в томлении...
П а в л о (набік). Розманіжилась баба! (До неї). Так ви, значить, томитесь через гарячу натуру: яка ж тут рада?
П а н і (зляга більш на Павла). Яка? (Бере злегка за чуба). Плут этакой!!.
П а в л о. Ох! Не злягайте так: бо ви, нівроку, аж плеча не чую.
П а н і. Який ви грубий з женщинами! Як відром холодної води обіллє! (Дивиться у вічі).. Впрочем, мені й самій обридли лебезіння та делікатності: навіщо китайські церемонії? Нащо розвитим людям іти проти природи?
П а в л о. Правда... Тільки, далебі, рука отерпла, (Випручує).
П а н і (розпаляючись). Я давно шукала случая... щиро, откровенно поговорить... розкрить душу... Ви, віроятно, догадались, що я...
П а в л о. Ні, не догадався.
П а н і (набік). Какой медведь! Что, впрочем, с ним церемониться? (До його). Ви заставляєте мене красніть... (Закривається рукавом). Ну, на чистоту, так на чистоту! Павло, разве ты не видишь — я люблю тебя!
П а в л о. Що-о?
П а н і. Люблю страстно, безумно!
П а в л о (піднімається). Анна Петрівна, чи ви не здуріли?
П а н і (обніма його). Я вся твоя!
П а в л о (одхиля її і встає). Годі! Пора закінчити цю гидку сцену! Мені не пристало Іосифом бути, та й вам до Пентехріїхи далеко: не всі зуби в роті!
П а н і (скочивши). Ах, невежа! Мужик! Ха-ха-ха!! Вообразил, дурак, что на него обратили внимание! Только потешилась! Ха-ха-ха!! Нашла халуя! Ха-ха-ха-ха!!
П а в л о. Не регочіться дуже, бо щикотурка з лиця обсиплеться.
П а н і. Аннушка! Аннушка!! Аннушка!!!
Аннушка вбіга.
Проводи меня! Грубиян!! (До Павла). Надеюсь, что вы избавите меня от удовольствия и минуту вас видеть в своем доме!
П а в л о. Дуже радий.
А н н у ш к а (проводить паню; набік). Ну й репрьоманд!
В И Х І Д VII
Павло сам.
П а в л о. Тьху!! Мерзота яка! В матері мені годиться: син одноліток зо мною, товариш, друг... а вона поквапилась! Просто опам'ятатись не можу од такого паскудства! Тікати з цього багна, щоб і самому не вбратись в тванюку! Михайла жалко; але й слова про це сказати йому язик не повернеться... Поїду мерщі до пана Олександра, а Михайлові одпишу, придумаю яку-небудь наглу причину...
В И Х І Д VIII
Павло, Дмитро, 1-й і 2-й хазяїни.
Д м и т р о (тихо підкрадається). Павло Платонович! То ви?
П а в л о. Я.
Д м и т р о. Тут давно прийшло кілько хазяїв, хочуть побалакати з вами.
П а в л о. Добре. Клич їх сюди!
Д м и т р о (одійшовши, маха). Ідіть!
П а в л о (підходить до руїни). Сюди, панове, тут безпешно.
Люде скидають шапки.
Здрастуйте, здрастуйте! (Подає руки). Та надівайте шапки: я не пан і не батюшка.
Люде надівають.
Ну, в чім же, панове, річ?
Д м и т р о. Та тут біда, Павло Платонович: пан позаорював прогони та щє силує — або кучугури на наші добрі землі зміняти, або щоб ми їх купили.
1-й х а з я ї н. Та ще й ціну править, як за рідного батька.
2-й х а з я ї н. Нема кому нас і обстоювати!
П а в л о. Якби ви більше дбали про громадські діла та дітей учили, то, може, і з вас би народилися люде, що стояли б лавою за громаду; а то ви шкіл не заводите, а де вони суть, — дітей не посилаєте!
1-й х а з я ї н. Бо й дома рук треба.
2-й х а з я ї н. Та й школи ті... вивчиться штокати, то вже на сім'ю та на господарство й не дивиться: пан, значиться; не те вже в голові! З них більше п'яниць і виходить.