М и х а й л о. Миколо, как я несчастлив, как меня все зто терзает! Ведь я люблю ее, страшно люблю, а мне самому больно, что и теперь уже вместо радостей дарят меня или немым страданием, или слезами.
Б є л о х в о с т о в. Понятно, совершенно понятно; нужда, мать, рискованное положение, постоянный страх... все зто гнетет. Ты идешь за поэтическими мгновениями, а ее изломало всю на поле, а дома изгрызло горе... Воображаю, какие у вас любовные tete-a-tete* (*Побачення (франц.).).
М и х а й л о. Да, тяжело. Но что же делать?
Б є л о х в о с т о в. Взглянуть на вещи просто и вместо ада устроить маленький рай. Послушай меня, —я тебе говорю искренно: не делай необдуманного скачка, который бы сломал вам шеи! Первое дело, помни, что, женившись на ней, ты ее же сделаешь несчастною...
М и х а й л о. Но, понимаешь, я ее люблю и должен венчаться...
Б є л о х в о с т о в. Это все пустое.
М и х а й л о. Как пустое? Разбить чужое сердце?
Б є л о х в о с т о в. И сердца не разобьешь! Да давай пари, что если ее хорошо обеспечить, то она с большею радостью выйдет замуж за какого-либо парубка.
М и х а й л о (гаряче). Никогда, никогда в свете! Она меня страшно любит! Ты не знаешь ее — это поэтическая, глубокая натура!
Б є л о х в о с т о в. Не горячись; я огорчать тебя не желаю, а клянусь все-таки, что я прав.
М и х а й л о. Как? Чтоб она променяла меня сразу на парубка?
Б є л о х в о с т о в. Так-таки променяет. И понятно — с ним она будет гораздо счастливее: и по развитию, и по всему сойдется... А прошлый роман с паничом, если он принес материальное довольство, не возму-тит их покоя, а будет служить лишь приятным воспоминанием. На селе тоже такой закон: заброшенная, нищая панская любовница — позор и мишень для всевозможных оскорблений, а обеспеченная, покровительствуемая любовница — сила, которой все кланяются!
М и х а й л о. Не может быть! Чтобы она меня променяла? Чтобы успокоилась только приданым! Это ложь! Это было бы чудовищно!
Б є л о х в о с т о в. Тебя не переспоришь; но так или иначе, а все же мое предложение в обоих случаях полезно. Ты поезжай в Петербург; за Катрю я похлопочу сейчас у твоего батька, и даю слово, что он без пререканий обеспечит ее и мать отлично и даже возьмет под свое покровительство. А потом уже как знаешь...
М и х а й л о. Неужели ты уломаешь батька, и он все даст, согласится без скандала? И ее тут никто не обидит без меня?
Б є л о х в о с т о в. Ручаюсь. Parole d'honneur* (*Слово честі (франц.).), что сию минуту улажу! Только матери — ни гугу; ведь женщина все испортит... нерви, понимаешь...
М и х а й л о. А я матери хотел было признаться, а батьку и язык не поворачивался...
Б є л о х в о с т о в. Хорош бы ты был! Только скандал бы устроил! Нет, от матери — строжайший секрет.
М и х а й л о. Так ты уладишь все?
Б є л о х в о с т о в. Да улажу же, верь!
М и х а й л о (кидається на шию). Голубчик, друг мой! Как я тебе благодарен! Ты меня просто воскресил.
Б є л о х в о с т о в. Ну, рад, рад! (Обніма). А чтобы доказать не на словах, а на деле мою дружбу, — сейчас же устремлюсь к родителю твоему и прямо врасплох на абордаж! Ну, adieu* (*Прощай! (Франц.)). (Жме руку й виходить).
В И Х І Д XI
Михайло сам.
М и х а й л о (ходить по рундуці стривожений). Який Микола щирий та добрий; я й не вважав його за такого, та то більше проти його Павло настроював!.. Павло уже надто гострий, а Микола практичним своїм розумом ясно, логічно дивиться на все... Правда-таки, щоб послужити народові, треба собі здобути сили... От про Катрю тільки, щоб вона мене проміняла, — бреше, не повірю!.. А проте, може, вона зі мною й не буде щасливою? Коли б хоч на світ мене вивів! Коли б тільки у батька вдалась справа! Серце тріпочеться так, що аж у висках стука... Страшно чогось... А як вихлопоче і уладнає все? Господи, і не знаю я, на якому вже небі й опинюся!.. Зараз побіжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мій, якщо вирятуєш мене із виру, де я потопаю, то станеш мені за батька!.. Поможи, господи, мати божа! (Ходить по кону і часами, стуля руки). Коли б же тільки мати не провідала! Борони боже, як треба таїтись!.. Коли б хто не наплів, храни господи! (Ходить з тривогою і прислухається до дверей).
В И Х І Д ХП
Михайло і Катря.
Катря йде з садка, нап'ята платком, бліда, стривожена.
М и х а й л о (зуздрівши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я! (Збіга хутко по сходах з рундука і мерщі до Котрі; одводить її на передкін). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла?
К а т р я (припада). Скучила, занудилась, Михайло!
М и х а й л о. Що ти здумала?
К а т р я. Ох, несила моя... нудьга мене точить... тебе не бачила... мати картають...
М и х а й л о. Христа ради! Іди звідси!
К а т р я. Постой! Я щось мала тобі сказати...
М и х а й л о. Що там? Кажи швидче!
К а т р я. Ох, не згадаю, — памороки забило.
М й х а й л о. А! Боже мій!! Їди-бо, Катрусю, мерщі:
застукають, — то ми пропали! (Відводить за рукав).
К а т р я. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе, — вимучилась, так вимучилась!..
М и х а й л о. Зарізать мене хочеш? Тікай-бо, серце, кажу, — я мерщі вибіжу за садок!
К а т р я. А! Згадала! Не йди, борони боже, не йди! Дмитро чатує тебе коло садка, коло будинку, — хоче вбити! (Хапає руками Михайла і не пуска). Не йди! Я за тим і прибігла! Він уб'є... страшний такий, очі горять...
М и х а й л о. Що ж ти зі мною робиш? Мало мені й без того напасті, що й очей не знаю куди дівати, батька і матері цураюсь, а тут іще розбишака? В Сибір його!
К а т р я. Він не винен: така вже йому кара... Любить без душі, серця свого не переробе, божеволіє...
М и х а й л о, 0-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв'язався з божевільними! Спокою ні вдень ні вночі — і все через тебе...
К а т р я. Михайло! Ти мені дорікаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, ніж почуть оте слово! Мати божа, чим же я винна? (Плаче). Що ж я учинила? Душу і тіло оддала... (Рида).
М и х а й л о. Коли оддала по любові, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка, — мені твої сльози в печінках уже сидять!
К а т р я. В печінках? Більше не будуть: це вже остатні, — мабуть, з крів'ю ринули! Ї де вже вони взялися?.. Здається, лились, лились, як той дощ осінній, — і по матері, і по долі своїй щербатій, і по віку своєму молодому... та ще ось кілька крапель видавилось... Більше вже нема: там, мабуть, усе перетліло!