Семінарист. З горілкою, з горілкою... (До дячихи.) Готовте закуску...
Дяк. Еге, закуску, закуску, £пистимія Антиповна!
Дячиха. Я й забула!.. Давно вже було треба... Ось зараз. (Пішла в хатину.)
Семінарист. Поки що ходімте, будь ласка, по садку походим, хоч трохи... побалакаєм... (Дивиться у вікно.) Вже, як на те, й місяць зійшов.
Писар. Зачим там ходить? В комнате луччєй как-то времнячко препровождається. Сидиш і ног не трудиш, а то ні з сього ні з тово ходи! Єслі б ти сказал із баришнєй под ручку, от ето так!.. А то ходи сам, аби тольки, как єво, роматизм учинился в ногах.
Семінарист. Саврадим Сковородинович!.. Хоч би ви мені раз уважили!.. Як я хочу походить оце по своєму рідному садочку... походить послідній раз в цім літі! Походить і проститься з зеленим деревом, пахучими кущами... Може, я їх більш не побачу, а хоч і побачу, то вже в другому убранні!.. В другому... О, де дінуться ті цвіточки, ті листочки, котрі ціле літо навівали на душу якісь таємні почування і так щиро розважали її?!
Учитель. Та й справді вийдем надвір, а то будуть готовиться, то якось неловко сидіть.
Писар. Вєрно-вєрно!.. Я дома усігда сажусь за стол, когда уже всє блюда, как єво, в надлежащем порядке пого-товлені на оном, вишеізображенном столє... Вєрно! Пайдьом! (Встають.)
О в е р к о (встає). Е, так іти ж і собі... вечерять та спать. Семінарист. Куди,. куди ви, Оверко Васильович! А мене випроводжать і не хочете?!
Дяк. Еге, і закусить, чарку випить... як можна!.. Не йдіть. Оверко. Хіба так... випровадить треба... (Сідає.) Можна.
Семінарист, учитель і писар вийшли.
ЯВА 12 Без їх.
Дячиха ходить то в хатину, то з хатини, готовлячи вечерю.
Оверко (помовчавши). І таке, хай бог простить, хто
його зна й яке!.. Чи горде, чи дурне?.. 4 "
Дяк. Та хто то так?..
О в е р к о. Та хоч, наприклад, і оцей учитель: скільки раз іде поз мене і, як звір, ні поздоровкається, ні обізветься путнім словом... "Я, мов, велике цабе, багато знаю, а ти ніщо, ти дурак". Дурак ти сам, сучий сину!..
Дяк. Знаєте, Оверко Васильович, хто путній, хто, мовляв Вася, з душею, то не буде гнуть кирпу перед людьми і хвастать так, як ось і писар: я і се, я і те.
Оверко. Та на писаря якось не так жалко: цей хоч поздоровкається звичайно, побалакає по-благородному, а ось учитель!.. Що така вже недотепа, такий мовчан-макуха, а ще й несе себе!..
Дяк. Гарні всі вони, Оверко Васильович; хоч і писар — до таких, як ви,— з кого надіється покористувать — лижеться, як цуцик, чуть у вічі не вскочить, а ось уже до Оникія або до кого другого!., той йому шапку скидає, а він і не гляне... Ось я — не я!., до мене ані приступу.
Оверко. Бачте, така хорма на світі... прахтикова-ному чоловікові на харпака якось стидно дивиться, так і писар — він знає, до кого має діло... а чого вчитель? чого вчитель такий?! Хіба й я по його, матері його ковінька, харпак!
Дяк. Ні, то ще він не взнав, що ви, як би сказать, із хазяїнів.
Дячиха (долаштовуючи дещо на столі). Уже й вечеря готова!..
Дяк. Готова?.. Так гукай тих. (Одхиляє двері.) Вася! Вася! Ідіть уже! (Зачиняє.) Ось ідуть...
Дячиха. Може б, вони ще погуляли, а ми... Оверко. Та чи чуєте, чим скоріше, тим краще.
ЯВА 13
Ті ж, семінарист, учитель і писар.
Писар (увіходячи). Нє-нє, Василь Стратонович, не говори, не говори., я ненавиджу цього,— юрунда, ахвекти!..
Дяк і дячиха. Уже закуска... вечеря готова... готова...
Семінарист. Гаразд... (До писаря.) Чудні у вас погляди... Вам треба побільше читать. (Бере на полиці дві книжки.) Нате оці дві книги, читайте.
Писар (бере). А то какії три? Давай і тє.
Семінарист (дає ще три). Нате, та тільки, будь даска, бережіть їх, бо вони дорогі. Прочитаєте і, як приїду, віддасте.
Писар. Харошо, харошо... целії будуть... я отдам... за мной не зайдуться... я, боже сохрані, чужого не хочу... ні беспокойтесь. (Убік.) Поминай как звалі. (Розгортає деякі і , дивиться.) Што-што? (Придивляється.) "філософія"... "Астрономія". Гм, глупость, пустякі... Ну, нічиво..., Більш буду імєть движимості. (Кладе на лаві.} Пущай полежуть, пока ітіть.
Семінарист. Сідайте ж!.. Сідайте, прошу покорно, за стіл. (Саджає дяка, дячиху, Оверка, учителя й писаря.) Де ж горілка, чарка?.. Ага — ось. (Бере й частує дяка.)
Дяк (взявши чарку). Дай же боже скінчить тобі семінарію, получить місце і... всього кращого!.. (П'є. Всякий,.хто вип^е зараз закусює.)
Дячиха. Спаси тебе мати божа, цариця небесна і даруй тобі всякого щастя!..
Оверко.. Дай боже вам достукаться батюшки, жениться і... або он що: випийте ви вперед.
Семінарист. Я послі, послі... Спасибі...
Оверко. Ну, так роди ж, боже, жито, пшеницю, всяку пашницю... Ні, таки випийте від мене.
. . С е м і н а р и с т. Ні, Оверко Васильович, пийте ви, пийте, прощу покорно.
> О в е р к О; Еге, дай же боже улаштуватись вам на батюшки, пошли усім нам щастя, здоров'я, а помершим душам царство небесне, вічний покій, вічная пам'ять. Учитель. Я, звиніть, приказувать не вмію. Семінарист. Нічого, нічого.
Писар. Всіво найкращайшаго, найлуччейшаго! Будьмо здорові! (Випивши.) Налівай ещо! (Випивши ще.) Оце, еслі б єщо, ето как єво, ром алі конняк!.. сьорбонулося б з ком-бінацієй!
Семінарист. Закусюйте, закусюйте, Саврадим Сково-родинович. (П'є сам.)
Писар (закусює). Ето, еслі б пірожноє, з ахвектом би зкушалось...
Всі їдять не поспішаючись.
Д я к. Чи ти, Єпистимія Антиповна, наставила пак самовар?
Дячиха. Я й забула!.. Треба наставить. (Хоче встать.)
Семінарист. Сидіть, сидіть... Я ось діда заставлю. (Одхиляє двері.) Діду! Діду!
Голос Явтух а. Га? Що? < Семінарист. Сюди йдіть! Зараз!
Голос. Та ось, мовляв, іду! Чого?. о;:
ЯВА< 14
Увіходе Явтух у великій шапці, старому довгополому лапсердаці і постолах, з люлькою в, зубах; учитель і писар чмихають.
Семінарист (наливає чарку). Нате пийте, та тільки вийміть люльку з зубів і скиньте шапку.
Писар (до учителя). Ху ти, гадость!.. Такому порепа-ному хахлу, дураку, дал би я водки!..
Явтух. Оце спасибі^ єй-бо, мовляв, спасибі. (Скидає шапку, кладе на лаві, виймає люльку з зубів, бере чарку.) Царство небесне помершим во віки віков, амінь! (Хреститься і п'є.) Налийте, мовляв, паничу-дядюшко, ще чарочку, спасибі вам.