У.Е.: Коли в одному з італійських університетів звільняється посада голови кафедри, збирається національна комісія, що має призначити найкращого з кандидатів. Кожен із комісарів отримує гори публікацій усіх кандидатів. Мені розповіли історію про одного з комісарів, у кабінеті якого накопичувалися ці документи. В нього запитали, коли саме він матиме час, аби прочитати ці папери, і він відповів: "Я ніколи їх не читатиму. Не хочу, аби на мене впливали люди, яких я маю оцінювати".
Ж.-К.К.: І він казав правду. Щойно прочитаєш книжку чи подивишся фільм, як доведеться захищати власну думку, натомість, якщо нічого не знаєш про твір, то можна скористатися думками інших людей у всьому їхньому плюралізмі та різноманітності, в них можна буде шукати найліпші аргументи, боротися зі своїми природними лінощами і навіть проти свого ж смаку, котрий не дуже вже й добрий…
Є інша складність. Візьму за приклад "Замок" Кафки, який я колись прочитав. Але згодом побачив два фільми, що були вільною адаптацією роману, — один із них був знятий Міхаелем Ханеке, котрий дуже деформував мої перші враження та заплутав читацькі спогади. Чи не думаю я про "Замок" крізь призму сприйняття цих кінорежисерів? Ви говорили, що театр Шекспіра, який ми нині читаємо, є багатшим, ніж той, що Шекспір написав, тому що його п'єси абсорбували всі великі прочитання та інтерпретації, що з'являлися одне за одним вже після того, як Шекспір рипів пером. Я в це вірю. Шекспір постійно збагачується та посилюється.
У.Е.: Я вже розповідав, як молоді люди в Італії розчаровуються у філософії — не крізь філософську діяльність, як у Франції, а крізь історію дисципліни. Я пам'ятаю свого вчителя філософії, неймовірного чоловіка. Саме завдяки йому я і в університеті вирішив вивчати філософію. Є певні елементи філософії, що я зрозумів завдяки його міркуванням. Можливо, цей чудовий вчитель не зміг прочитати всі першоджерела, на які посилався під час уроків. Це означає, що численні книжки, про які він мені компетентно з ентузіазмом говорив, насправді були йому невідомі. Він знав про них лише крізь історію філософії.
Ж.-К.К.: Коли Національною бібліотекою керував Еммануель Ле Рой Лядюрі, то він взявся вести дуже дивну статистику. Поміж датою створення Національної бібліотеки, після Революції, скажімо, в 1820-х роках, і до наших днів два мільйони назв книжок читачі не запитували ніколи. Жодного разу. Можливо, ідеться про нецікаві книжки, релігійні праці, збірки молитов, лженауки, що ви їх так любите, справедливо забутих мислителів. Адже під час створення фондів Національної бібліотеки на початках привозили повні вози книжок, які складали на купу в дворі вулиці Ришельє. Ті книжки потрібно було прийняти, класифікувати і, звісно, це робили поспіхом. Після цього книжки в більшості своїй засинали надовго, а чи й досі сплять.
А тепер я стану на бік письменника чи автора, адже ми всі троє ними є. Знати, що ваша книжка стоїть без діла на полиці і ніхто й не думає нею заволодіти, — це не дуже втішний факт. Але, думаю, Умберто, це не стосується ваших книжок! У якій країні їх приймають найкраще?
У.Е.: Якщо міряти накладами, то це, напевно, Німеччина. Якщо у Франції продається дві чи три сотні тисяч примірників, то це вже рекорд. А в Німеччині успіх починається з мільйона примірників. Найменші наклади — в Англії. Англійці більше люблять брати книжки в бібліотеках. А от Італія в цьому рейтингу іде одразу перед Ганою. Натомість італійці читають багато журналів, набагато більше, ніж французи. Саме за допомогою преси вдалося наблизити до моїх книжок тих людей, які зазвичай не читають. Як? Це спрацювало в Італії та Іспанії, але не у Франції. Щоденна газета запропонувала своїм читачам за дуже скромну суму отримати книжку чи диск у подарунок. Книгарні були незадоволені, але ця практика таки прижилася. Пам'ятаю, коли газета "La Repubblica" запропонувала як подарунок своїм читачам мій роман "Ім'я троянди", продалося два мільйони примірників газети (замість звичних 650 тисяч), тож моя книжка дійшла до двох мільйонів читачів (а якщо вважати, що книжка може зацікавити всю родину, то назвімо обережну цифру чотири мільйони).
Можливо, книгарям справді було чого хвилюватися. Але півроку потому я вивчав квартальні продажі в книгарнях і виявив, що продажі кишенькового видання майже не зменшилися. Тобто оті два мільйони книжок потрапили до людей, які зазвичай не ходять у книгарні. Ми завоювали нову публіку.
Ж.-Ф. де Т.: Ви обидва маєте радше ентузіастичний погляд на читання в наших суспільствах. Книжки не призначені винятково для читання елітам. І якщо книжкам доводиться конкурувати з іншими носіями, все більш спокусливими та потужними, то вони все одно витримують цю конкуренцію, і ніщо не може їх замінити. Колесо — скажемо це ще раз — перевершити неможливо.
Ж.-К.К.: Двадцять чи двадцять п'ять років тому довелося мені сісти в метро на станції біля мерії. На платформі була лавка, на ній сидів чоловік, а біля нього — стосик з чотирьох чи п'яти книжок. Він читав. Поїзди метро проїжджали. Я дивився на цього чоловіка, якого не цікавило, здається, нічого, крім його книжок, і вирішив трохи затриматися на станції. Він зацікавив мене. Зрештою я підійшов до нього, зав'язалася коротка розмова. Я приязно запитав, що він тут робить. Чоловік відповів, що щоранку читає тут між восьмою годиною тридцять хвилин і полуднем. Потім він виходить і йде обідати. Після обіду він повертається і читає до шостої вечора. Закінчив він словами, які я запам'ятав назавжди: "Я читаю, ніколи не займався нічим іншим". І я попрощався, бо, як мені здалося, марнував його час.
Чому в метро? Тому що в кафе він не міг просидіти цілий день, не замовляючи, а той чоловік точно не міг собі такого дозволити. В метро ж сидіти можна безкоштовно, тут тепло, люди ходять туди-сюди, і цей чоловік нікому не заважає. Досі запитую себе, чи то був ідеальний читач, чи зіпсутий.
У.Е.: А що він читав?
Ж.-К.К.: Добірка надто еклектична. Романи, книжки з історії, нехудожню літературу. Мені здається, що в ньому було більше своєрідної залежності від самого процесу читання, ніж цікавості до прочитаного. Кажуть, що читання — це гріх, за який не карають. Цей приклад свідчить, як читання може стати справжньою перверзією. Можливо, фетишизмом.