Наввипередки

Страница 2 из 13

Конисский Александр

Ворона аж не всидів, схопився з канапки, взяв з шаховки пляшечку з ожинівкою, хильнув дві чарки і мовив собі на думці:

"Добра!.. А може, ще одну на радощах? Та чекай, Євхиме! Не хватайся радіти, ще теля у корові, рано за обух братися... Гм... Руда!.. Фабрика, дивіденди... Добре! А з якого ж мені кінця заходити? З чого починати? Порадитись про таку річ доки що ні з ким не можна; зараз переб'ють, випередять, з рота вирвуть; треба власною головою доходити. Перша річ аналіз, ну се діло немудре: заплатив рублів п'ять чи нехай і десять — і квит; інша річ земля: то наділи крестян, тут треба уміючи, обережно, щоб не набрати в халяви. Купить тієї землі не можна, треба в оренду брати. Вже ж мені не можна, ніяково, зараз залунає пащекування, що я користувався своїм впливом на посередника, приневолив крестян: ні, не годиться так — треба когось замість себе... Кого ж? На жінку ніяково...

Та ще мало знайти таку людину, треба і коштів, на перший почин небагацько, а все ж тисячу треба; де їх узяти? Позичати не рука, бо коли діло не вигорать — гроші пропащі".

Коло таких думок морочився Воронин мозок цілих три дні. Трудно було йому, порадитись ні з ким! Жінка, людина тямка і зразу догадалась би, де грошей добути, але ж у неї язик неслухняний, не втерпить, хоч куховарці, а похвалиться, що от-от ми станемо багатирями.

Ка четвертий день в голові Ворони виріс план: він нишком, щоб ніхто-ніхто не спостеріг, понабирав землі аж в шість торбин і поїхав до свого губернського міста, сказавши жінці, що там є у його дуже валені справи по службі і що раніш як за два тижні він не вернеться до Чорного Озера.

ІІІ

Аналіз землі, привезеної Вороною, показав, що вона вельми багата на залізну руду, і тепер перед Вороною стояла перша частина плану: розжитися на гроші, потрібні на видатки, щоб умогоричити громаду крестян і взяти землі їх в оренду.

Землі ті були "наділами", значить треба або викупити їх, або уладнати справу так, щоб на оренду їх згодилася вища в губернії адміністрація. Праці не треба було Вороні на те, щоб довідатися, скільки у чорноозерців надільної землі і скільки треба грошей на викуп її. Факти впевнили Ворону, що швидше і легше досягти згоди адміністрації на оренду; на викуп треба було грошей багацько і риск великий.

"Може,— думав собі Ворона,— гроші, потрібні на викуп, я й достав би позикою, але ж яка у мене убезпека, що крестяне, викупивши на ті гроші землю і розжувавши справу, не змилять, не підуть назад? Воно можна понаписувать всякі контракти, але досвід каже мені, що убезпека на папері не варта й копійки, коли нема убезпеки реальної; а яка реальна убезпека у голодранців крестян? Латана свитка, ржавий леміш та здихлятина коняка... Ну правда — земля ж буде, але судись з ними, позивайся, брехунці виведуть на чисту воду, що ніхто, як я, орудую справою... Ну, тоді з служби виженуть. Покинуть службу? Ні, не рука: раз, що не сіло, не впало, а друге, коли б діло уладналося, так моя служба матиме велику вагу для його і для мене; та без служби і повага не та: тепер і губернатор, і інше начальство зо мною яко з товаришем, а тоді... знов же — прослуживши двадцять п'ять літ, не можна нехтувати і пенсії; дві тисячі карбованців на улиці не валяються... Так як же? От морочлива річ!.. Ні, думку про викуп — геть! В оренду брати на когось певного. Грошей і тут треба на видатки, але гроші тут невеликі; Вакуленка треба помацать, у його вдача зажерлива, розгориться: се певно! Так, з його й починати.

Банковий "туз" і директор купецького банку Потап Наумович Вакуленко-Трегубенко був приятелем Ворони; вони родом з одного села, але пішли неоднаковими стежками. Вакуленко свою кар'єру почав з учительства: він був неабиякий класик і коли толстовська система опанувала наші гімназії *, Вакулен-кові поталанило, доля послала йому силу-силенну приватних лекцій у багатирів; за годинну лекцію він менше 10 карбованців не брав. Батьки хоч і кривилися, але не змагалися, платили, а діти їх — Вакуленкові вихованці — завжди мали добрі атестації і легко переходили з класу до класу і за кілька років порожня кишеня убогого педагога стала такою туго набитою, що мусила б тріснути, коли б Вакуленко не догадався гроші за неї перелолшти в банки та в акції.

Дух грошей вельми запашний та спокусливий; і нема нічого дивного, що у Вакуленка, відповідно зросту його заробітного капіталу, зростало і бажання до побільшання капіталу і нарешті так зросло, що ідеалом сумирного педагога став мільйон! Заробітки з приватних лекцій та з служби учителя, а потім і інспектора гімназії, вже не вдовольняли болісної жадоби педагога придбати мільйон. Річ певна, що такий ідеал завів би Вакуленка у Вінницький шпиталь, коли б знайомі йому багатирі та банкові діячі не провели його на посаду в банк, спершу радним, далі ревізором, а нарешті і головою банку... Банкові "штучки" Вакуленко зрозумів швидше і ліпше, ніж вихованці його розуміли граматичні "штучки" класиків і "штучки" з темами на іспитах...

Сьогодні ранком о годині 9-й отсей Вакуленко сидів проти дзеркала і ретельно мастив на голові і в бакенбардах сиве волосся, що де-не-де вже пробивалося у його. Підмастивши волосся під один загальний русявий колір, Вакуленко почав пестити і закручувати "по-гусарськи" свої довгі вуса та любуватись, дивлячись в дзеркало на свою тілисту, огрядну постать, на Свою свіжу червону твар, на свої широкі, білі зуби.

Прийшов Ворона.

Вакуленко зустрів його приязно, з таким привітним усміхом, яким визначаються люде вельми шахраюваті.

— Ба, ба! — промовив Вакуленко, простягаючи до Ворони обидві руки.— Євхим Антипович! А я собі гадаю, що ви зовсім вже забули мене, з Великодня не бачилися, не соромно вам?

— Хіба ж ви не чули, що я раптом виїхав був на село, не встиг ні з ким попрощатися; таке лихо, доньці було погіршало, кашель трохи не задушив був, лікарі притьмом — швидше на село.

— Я про се не чув,— відповів банкір, усаджуючи свого гостя на канапку,— нуте, як же тепер здоров'я Тамари Євхимівни?

— Дякувати вам; на селі трохи поліпшало, кашель вгамувався, на зиму, кажуть лікарі, треба або в Ялту, або на Рів'єру...