У галицьких малоукраїнщв читаємо: "Добро народної маси є першою метою... патріота. Та в чім лежить це добро народньої маси? Передусім у тім, що всі люди уважають підставою і необхідною умовою цього добра матеріяльні вимоги справжнього людського життя. Добра пожива, ясні просторі помешкання, відповідна одіж, потрібний відпочинок після праці, – взагалі все те, що люди для свого фізичного життя потребують. Оце і є найконечніше національне добро. Плекати й розвивати фізичний добробут народних мас є першим завданням народних мас, є першим завданням національних змагань"[53-1]. Оскільки взнеслішим від цього "вірую" міщанського соціялізму було "вірую" того гайдамацького ватажка, який півтораста літ тому писав до слідчої російської комісії: "Не за імущества втруждаємося, только аби віра християнська... не була б осквернена"[54-1]. Але цей темний ватажок ще не міг читати Драгоманова, ані "Молодої України"... Для цих останніх і їх учеників ці "віри християнські" та інші романтичні або "теологічні", як казав Франс, цінності – були забобонами, або "перебільшеним націоналізмом" з яким "треба боротися", бо "інакше в світі ніколи не буде миру, а буде кров і нужда"; бо інакше не переведуться сварки між народами, а вони недопустимі, бо "сварки й гризня нищуть людський рід", себто лягають тягарем на дану генерацію та її добробут[55-1]. Правда, ті "сварки й гризня" між народами допровадили англосаксів до опанування половини американського, майже третини африканського і цілого австралійського континентів, Росію – до підбиття Сибіру, а Україну – до увільнення степу від кочовиків, але ці наслідки показалися щойно в будуччині, а натурою провансальця є оцінювати все з точки погляду "муки і страждань" даної генерації. Це й був їх ідеал – аби голоті "було легше", або, як в нас казали: "коли б хліб та одежа, то їв би козак лежа". Хліб та одежа або "добра пожива" молодоукраїнців це був їх "національний ідеал". Як з признанням підносячи заслуги Драгоманова, один з його учеників писав: "Лише гуманізм, найбільша сума щастя найбільшого числа людей може бути критерієм соціялістичної етики" і всякої політики[56-1]. Спеціально Драгоманів уважав, що наші "стремління до національної свободи", ніколи не повинні іти в розріз з добробутом і спокоєм "найбільшого числа людей". Дороговказом має бути не абстрактне "національство", а лише "ідеї всесвітнього гуманізму"[57-1]. Не треба згадувати, що цілий наш соціялізм, був нічим іншим, як лише відміною того "народолюбства", до якого належали Драгоманів, молодоукраїнці галицькі та інші цитовані поети й письменники Соборної України; одні – ідентифікували націю з "народом" і його стремлінням до "доброї поживи", другі – з "пролетаріятом", який в їх уяві обіймав взагалі "всіх пригнічених" соціяльно, отже ту ж таки масу, а обидва – з існуючою ґенерацією та її примітивно матеріяльними потребами.
Формулюючи свій націоналізм, знаний французький політичний письменник Шарль Морас писав, що "інтереси тих земляків, що житимуть" (des nationaux a vivre) треба ставити над інтересами "тих, що живуть" (des nationaux vivants), а добро "вічної Франції" (France eternalle) – над добром "усіх французів даної доби"[58-1]. Як далекий від цієї концепції був наш провінціяльний націоналізм, який нехтував волюнтаристичним чинником в історії, для якого воля до життя народу вичерпувалася потребами одиниці та їх загалу, даного покоління, і то інтересами найбільш примітивно й вульґарно зрозумілими! На стремління до жертвування "теперішнім" в ім'я ідеалу майбутнього, – до цього найвищого ступеня об'єктивації волі нації до життя, наше провансальство не здобулося.
Воно, властиво, переносило в область національної ідеології модний в XIX віці матеріялізм. Для Фоєрбаха не існували ні платонівські "ідеї", ані гегелівський "дух", яких марною відбиткою була лише дійсність. Для нього існувало в дійсності лише "Поодиноке" (das Einzelne), доступне змислам. "3агальне" ж (das Allgemeine) було тільки абстракцією. Це "Загальне" в житті народів, яке натхнуло "божеським шалом" Мойсея у його мандрівці по пустині; яке осягається зусиллями кількох поколінь, нездійснений ще ідеал, все це – в моменти сумніву – лише "тіснозора" омана, не варта, щоб її ставити понад "Поодиноке", та його терпіння. Для Фоєрбаха "дух" є ілюзією одиниці, для Франка, "душа безсмертна" – "дика фантазія", як і "дух той, що чоловік создав з нічого", бо "одне лиш вічне, без початку й кінця – ... се є матерія"... Для матеріялізму є лише етика des Diesseits, моменту, "загалом нема безодні, нема нічого, лиш атом, момент"[59-1], те, що стоїть перед очима, його сльози і страждання, а не безодні тих "оманних" ідеалів, що переходять до порядку дня над потребами моменту. А з Фоєрбахівської максими – "der Mensch ist, was er isst" виплила ціла ідеологія соціялізму з його наукою, що ушляхетнити людину може тільки "добра пожива".
Нема нічого дивного, що визнаючи примат людини і їх механічного колективу, даної групи і даної Генерації над тривалим, над species, наше провансальство прийшло до заперечення (отвертого або замаскованого) ідеї державности, себто форми національної волі, що журиться не лише переходячим, нинішнім, "феноменальним", а й тривалим, що накладає руку на хаотичну збиранину "незалежних" одиниць, що є, сказав би я за Шопенгавером "вищим щаблем об'єктивації волі"[60-1] Цей вищий щабель був для наших провансальців нижчий, а нижчий – вищим Для націй що творять історію, націй здобувців, головною метою є панувати й уладжувати житгя по своїй вподобі, якого б напруження народної енергії це й не коштувало, з якими б жертвами не було сполучено. В цих націй зродилася горда приповідка Navigare necesse est vivere non est necesse стремління – все, жертви й вигода – ніщо. У наших провансальців "vivere" було всім, не та міцна організація нації, що забезпечувала їй перемогу в боротьбі між расами, лише "свобода" одиниці і загалу Т.Гобс встановлює чотири завдання держави: 1) оборону від чужоземців, 2) мир удома, 3) збагачення підданих, 4) ненарушення їх свобід 3 цих чотирьох у нас розуміли лише три останні, а найважливішим завданням держави було забезпечення четвертого – "свободи" Обиватель дивився на державу з точки погляду потреб і мети одиниці, з погляду "природжених прав людини", які в першій лінії мали респектуватися Не згори вниз, лише знизу вгору Важливе було не міць держави, а лише забезпечення щастя одиниці або одиниць Держава була не апарат для осягнення мети нації, лише – вигід одиниці.