Наталка-Полтавка

Страница 3 из 10

Котляревский Иван

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й. Я їй пояснил, що любов все равняєть.

В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

В о з н ы й. Що для мене благопристойніє панночка, ніж простая селянка.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й. Що она — теє-то як його — одна моя госпожа.

В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

В о з н ы й. Що она не вірить, щоб так дуже — теє-то як його — можна полюбити.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й. Що я її давно люблю.

В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

В о з н ы й. Щоб я одв'язався од неї.

В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

В о з н ы й (с жаром). Що? Нічого!.. Тебе чорт приніс — теє-то як його — Наталка утекла, а я з тобою остався.

В ы б о р н ы й.Ой ви, письменні! Вгору деретеся, а під носом нічого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рівня. У неї не те на серці...

В о з н ы й. Не те? А що ж би такеє?

В ы б о р н ы й. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтаві і покійний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний і роботящий; він од Наталки старший був годів три або чотири; з нею вигодовавсь і зріс вкупі. Терпило і Терпилиха любили годованця свого, як рідного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадіявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями і цехмистрами —— пив, гуляв і шахровав гроші; покинув свій промисел і мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра і вигнав його із свого дому; послі, як не стало і посліднього сього робітника, Терпило зовсім ізвівся; в бідності умер і без куска хліба оставив жінку і дочку.

В о з н ы й. Яким же побитом — теє-то як його — Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селі?

В ы б о р н ы й. У Терпила в городі на Мазурівці був двір — гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом і садком. Терпилиха по смерті свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собі хатку і тепер живе, як ви знаєте.

В о з н ы й. А вишереченний Петро де — теє-то як його — обрітається?

В ы б о р н ы й. Бог же його зна. Як пішов з двора, то мов в воду упав, і чутки нема. Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.

В о з н ы й. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловіка, которго — теє-то як його — можеть бить, і кістки погнили. Лучче синиця в жмені, як журавель в небі.

В ы б о р н ы й. Або, як той грек мовляв: "Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник"... А я все-таки думаю, коли б чоловік добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.

В о з н ы й. Сердечний приятелю! Візьмися у Наталки і матері хожденіе іміти по моєму сердечному ділу. Єжелі виіграєш — теє-то як його — любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанії, то не пожалію — теє-то як його — нічого для тебе. Вір — без дані, без пошлини, кому хочеш, позов заложу і контроверсії сочиню, — божусь в том — єже-єй! єй!

В ы б о р н ы й (немного подумав). Що ж? Спрос не біда. Тут зла ніякого нема. Тілько Наталка не промах!.. О, розумна і догадлива дівка!

В о з н ы й. Осмілься! Ти умієш увернутись — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна і брехнути для обману, приязні ради.

В ы б о р н ы й. Для обману? Спасибі за се! Брехать і обманьовать других — од бога гріх, а од людей сором.

В о з н ы й. О, простота, простота! Хто тепер — теє-то як його — не брешеть і хто не обманиваєть? Повір мні: ежелі б здесь собралося много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнул: "Брехуни і обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!.." — єй-єй, всі присіли би к землі совісті ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближніх, а то біда — теє-то як його — що часто лжем ілі ради своєй ви годи, ілі на упад других.

В ы б о р н ы й. Воно так, конечне, всі люди грішні, однако ж...

В о з н ы й. Що "однако ж"? Всі грішні, та іще і як!.. І один другого так обманюють, як того треба, і як не верти, а виходить — кругова порука. Слухай. (Поет).

№ 6

Всякому городу нрав і права,

Всяка імієть свой ум голова,

Всякого прихоті водять за ніс, | (2)

Всякого манить к наживі свій біс.! |

Лев роздираєть там волка в куски,

Тут же волк цапа скубе за виски;

Цап в огороді капусту псує: | (2)

Всякий з другого бере за своє. |

Всякий, хто вище, то нижчого гне, —

Дужий безсильного давить і жме,

Бідний багатого певний слуга, | (2)

Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. |

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,

Хто не лукавить, то ззаду сидить;

Всякого рот дере ложка суха — | (2)

Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха? |

В ы б о р н ы й. Воно так! Тілько великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам'ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю і зараз іду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, — може, воно і добре буде, коли ваша доля щаслива.

Дузт № 7

Возныйи виборний

Ой доля людськая — доля єсть сліпая!

Часто служить злим, негідним і їм помагає. (2)

Добрі терплять нужду, по миру товчуться,

І все не в лад їм приходить, за що не возьмуться. (2)

До кого ж ласкава ся доля лукава,

Такий живе як сир в маслі, спустивши рукава. (2)

Без розума люди в світі живуть гарно,

А з розумом та в недолі вік проходить марно. (2)

Ой доле людськая, чом ти не правдива,

Що до інших дуже гречна, а до нас спесива. (2)

(По окончании пения уходят).

Сцена переменяется й представляет внутреннось хаты Терпилихи.

Я В Л Е Н И Е 4

Терпилиха прядет, Наталка шьет.

Т е р п и л и х а. Ти оп'ять чогось сумуєш, Наталко! Оп'ять щось тобі на думку спало?..

Н а т а л к а. Мені з думки не йде наше безталання.

Т е р п и л и х а. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перейшли сюди жити; покойний твій батько довів нас до сього.

Н а т а л к а. І, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват.