Вони розмовляли про астрологію, якою в монастирі не займалися, вона тут була забороненою. Нарцис сказав, що астрологія — це спроба ввести порядок та систему в багатоманітність людських типів, доль та призначень. Тут Ґольдмунд вставив: "Ти постійно говориш про розбіжності — я поступово зрозумів, що це в тебе така характерна особливість. Коли ти говориш про якусь велику відмінність, яка, наприклад, існує між тобою та мною, то мені здається, що відмінність полягає не в чому іншому, як у твоїй дивовижній одержимості вишукувати відмінності!"
Нарцис: "Звичайно, тут ти потрапив у точку. Справді, для тебе відмінності не дуже важливі, а мені вони видаються чимось найважливішим. Я по своїй суті учений, моє призначення — це наука. А наука, кажучи твоїми ж словами, це ніщо інше як, власне, "одержимість у вишукуванні відмінностей". Краще її суті й означити не можна. Для нас, людей науки, немає нічого важливішого, як встановлення відмінностей, наука й означає мистецтво відрізняти. Наприклад, знаходити у кожній людині риси, що відрізняють її від інших, це означає ту людину пізнати".
Ґольдмунд: "Ну так. В одного селянські постоли, це — селянин, в іншого на голові корона, він — король. Це й справді відмінності. Але їх видно й дітям і без будь-якої науки".
Нарцис: "Проте коли селянин і король обидва вбрані у той самий одяг, то дитя вже більше не може їх розрізнити".
Ґольдмунд: "Наука теж не може".
Нарцис: "І все-таки, мабуть, може. Вона хоч і не розумніша від дитини, погодьмось із цим, але вона терплячіша, вона помічає не лише найочевидніші ознаки".
Ґольдмунд: "Так робить і кожна розумна дитина. Вона впізнає короля по погляду або по поставі. А коротко кажучи: ви, вчені,— зарозумілі, ви нас, тих інших, вічно маєте за дурніших. Можна бути і без тої всієї науки дуже розумним".
Нарцис: "Мені приємно, що ти починаєш це усвідомлювати. От, незабаром ти побачиш також, що я маю на увазі не розум, коли говорю про відмінності між тобою і мною. Я ж не кажу, що ти розумніший чи дурніший, кращий чи гірший. Я тільки кажу, що ти інакший".
Ґольдмунд: "Це легко зрозуміти. Але ж ти говориш не лише про відмінності в ознаках, ти часто говориш і про відмінності долі, призначення. Чому, наприклад, ти повинен був би мати інше призначення, ніж я? Ти, як і я, християнин. Ти, як і я, вирішив піти у монастир, ти, як і я, дитя доброго небесного батька. У нас та сама мета — вічне блаженство. Наше призначення те саме — повернення до Бога".
Нарцис: "Дуже добре. У підручнику догматики й справді кожна людина подібна до іншої, але не в житті. Мені здається, що улюблений син Спасителя, на грудях якого Він спочивав, і той інший учень, який Його зрадив — вони ж обидва не мали того самого призначення?"
Ґольдмунд: "Ти софіст, Нарцисе. Цією дорогою ми не наблизимось один до одної"".
Нарцис: "Ми ніякою дорогою не наблизимося один до одного".
Ґольдмунд: "Не кажи так!"
Нарцис: "Я зовсім серйозно. Наше завдання полягає не в тому, щоб наблизитися один до одного, так і сонце й місяць не можуть зблизитися, чи море й суходіл. Ми з тобою, любий друже, це — сонце й місяць, море й суходіл. Наша мета полягає не в тому, щоб перейти один в одного, а щоб один одного пізнати, бачити в іншому і вчитися шанувати в ньому те, ким він є: протилежністю й доповненням іншого".
Ґольдмунд розгублено схилив голову, обличчя його було засмученим.
Зрештою він сказав: "Це тому ти так часто не сприймаєш всерйоз мої думки?"
Нарцис якусь хвилю вагався з відповіддю. Потім він сказав чистим і твердим голосом: "Так, це тому. Ти повинен призвичаїтися, любий Ґольдмунде, що я лише тебе самого сприймаю всерйоз. Повір мені, я кожен тон твого голосу, кожен твій рух, кожну твою усмішку сприймаю всерйоз. Але думки твої я сприймаю не так серйозно. Серйозно я сприймаю в тобі те, що вважаю суттєвим і необхідним. Навіщо ти хочеш бачити, що власне твоїм думкам надають особливої ваги, коли в тебе так багато інших обдарувань?"
Ґольдмунд гірко усміхнувся: "Ну я ж казав, що ти мене завжди сприймав просто як дитину!"
Нарцис на піддавався. "Частину твоїх думок я вважаю дитячими. Пригадай собі, ми ось розмовляли про те, що розумна дитина зовсім не дурніша від вченого. Але коли дитина хоче говорити про науку, то вчений хіба не буде це сприймати всерйоз".
Ґольдмунд запально вигукнув: "Навіть якщо ми зараз не говоримо про науку, ти мене висміюєш! Ти чиниш завжди так, ніби вся моя побожність, всі мої зусилля досягнути успіхів у навчанні, моє бажання стати монахом — це лише хлоп'яцтво!"
Нарцис глянув на нього з поважним виглядом: "Я сприймаю тебе всерйоз, коли ти — Ґольдмунд. Але ти не завжди Ґольдмунд. Я не бажаю нічого іншого, тільки щоб ти цілком і повністю був Ґольдмундом. Ти не вчений і не монах — вченого чи монаха можна зробити і з простішої породи. Тобі здається, що ти порівняно зі мною не такий вчений, не так майстерно мислиш логічно, ти замало побожний. О ні, проте мені здається, що ти замало є самим собою".
Хоча Ґольдмунд, розгублений, навіть ображений, після цієї розмови пішов геть, та вже через кілька днів він сам виявив потребу її продовжити. Але на цей раз Нарцисові вдалося так подати йому картину відмінностей їхніх натур, що вона стала для Ґольдмунда прийнятнішою.
Нарцис розговорився, він був збуджений, відчував, що сьогодні Ґольдмунд сприймав його слова відкритіше й охочіше, що він має над Ґольдмундом владу. Піддавшись спокусі свого успіху, він сказав більше, ніж мав на меті, дозволив зачарувати себе своїми ж власними словами.
— Поглянь,— сказав він,— є лише один-єдиний пункт, у якому я тебе перевершую: я не сплю, тоді як ти прокинувся лише наполовину, а часом спиш глибоким сном. Тим, хто не спить, я називаю такого, хто розуміє й усвідомлює себе самого, свої найглибинніші, безтямні сили, потяги та слабості і вміє з ними рахуватися. Навчитися тобі цього — це і може бути сенсом твоєї зустрічі зі мною. У тебе, Ґольдмунде, дух і природа, свідомість і світ уяви дуже далекі одне від одного. Ти забув своє дитинство, воно домагається тебе із глибин твоєї власної душі. І воно змушуватиме тебе страждати, аж поки ти його не почуєш.— Але досить про це! В бадьорому стані, як я вже казав, я сильніший від тебе, переважаю тебе і можу тому бути тобі корисним. Але в усьому іншому, мій любий, це ти мене переважаєш — чи радше, так буде, як тільки ти віднайдеш себе".