Коли Рімо остаточно отямився, голова все ще поболювала. Побризкавши в обличчя водою, він зачесався і помасажував потилицю. Треба годинку пройтися по свіжому повітрю, а потім поїсти чого-небудь... рису, наприклад.
Збираючи зі столу гроші, Рімо помітив, що бармен і молода людина, яка його розбудила, про щось пожвавлено розмовляють.
— А ти швидко прочухався; приятелю, — сказав, погойдуючи головою, той, хто тряс його за плече. — Я думав, що ти звідси на животі поповзеш.
Видавивши посмішку, Рімо звернувся до бармена:
— Я вам що-небудь винен?
Бармен про всяк випадок відійшов на пару кроків, витягнувши перед собою руки, і енергійно потряс головою:
— Ні, ні, абсолютно нічого! Все нормально, все відмінно!
Рімо кивнув. Ще в туалеті він вирішив, що бармен побоявся глянути в його гаманець, поки він отут валявся, і не чіпав документи. Гроші були на місці, шматочок клейкої стрічки на гаманці не ушкоджений.
— Я чув, ти тут різні фокуси показував? — запитала молода людина.
— Карате?
Рімо здивовано знизав плечима.
— Кара... що?
Молода людина посміхнулася:
— Мені сказали, що ти весь ранок демонстрував тут, у барі, прийоми карате.
Рімо глянув у вікно. Стемніло. Навпроти, через вулицю, світився напис над газетним кіоском. Так, так розкритися... Він цей бар надовго запам'ятає.
— Про будь-що таке в житті не чув.
Кивнувши молодій людині і барменові, на обличчі якого з'явився вираз безмірного полегшення, Рімо попрямував до виходу.
— Всього доброго.
Бармен щось пробурчав, Рімо розчув тільки щось на зразок "озвірів", на що молода людина відповіла:
— Озвірів, кажете? А ви знаєте, що вчинив сьогодні вранці один із хворих у госпіталі, тут неподалік? Хлопець був однорукий, замість іншої руки — протез, весь переламаний, у гіпсі, але умудрився гаком розірвати собі горло. От що виходить, якщо людина твердо задумала позбавити себе життя...
Рімо швидко вийшов з бару.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Місцева газета повідомляла подробиці: "Чоловік покінчив із собою з другої спроби: стрибок з балкона не спрацював, гак протеза довершив почате. Як нам повідомили в поліції, пацієнт психіатричної лікувальної установи в Нью-Йорку, відкіля він був виписаний як практично здоровий, викинувся вчора з балкона дванадцятого поверху будинку на Іст-авеню.
Неуспішний самогубець знаходився в госпіталі під постійним спостереженням, до нього не допускалися відвідувачі. Лікарі вражені, вони не можуть пояснити, як він, знаходячись у дуже тяжкому стані, зміг гаком, який заміняв йому ампутовану кисть руки, розірвати собі горло.
— Разюче, — сказав представник госпіталю. — Він був практично повністю загіпсований. Яке ж зусилля знадобилося нещасному, щоб виконати задумане! Воістину: якщо людина твердо зважилася на щось, будь-що її не зупинить.
Детективи Грувер і Рід, які займалися розслідуванням цієї події, підтвердили:
— Це чисте самогубство.
Ще одна жертва спроби самогубства знаходиться зараз у медичному Центрі в Нью-Джерсі. Мілдред Ронказі, тридцяти чотирьох років, яка проживає на Меньюел-стріт, в..."
Кинувши газету в урну, Рімо зупинив таксі. Божевільний. Цей ідіот Маклірі! Дурень. Проклятий безумець.
— Чому ми стоїмо? — запитав Рімо водія. Той обернувся і відповів:
— Червоне світло.
— А, — вимовив Рімо і весь залишок шляху до церкви Святого Павла мовчав. Там він вийшов з машини і пересів в інший таксомотор, на якому добрався до Нью-Йорка.
Хоча в цю ніч Рімо не спав, він не став відпочивати, а просто валандався по вулицях, поки ноги принесли його до телефонної будки на розі 232-ї вулиці і Бродвея. Різкий холодний осінній вітер дув з боку парку Ван Кортленд. На в'янучих газонах грали дітлахи. Жовтогаряче сонце хилилося до заходу. Третя година. У телефонну будку вітер не проникав. Хлопчиськи-негри в різномастій футбольній формі влаштували неподалік бійку за м'яч і, штовхаючись, повалилися в купу. Рімо звернув увагу на одного з них, найменшого, без шолома. Із садна під оком хлопчиська сочилася кров, та й коліно було розбите, судячи з того, як він накульгував, займаючи своє місце в центрі лінії захисту.
Один із гравців команди супротивника щось прокричав своєму товаришеві з м'ячем і показав на хлопчиська з підбитим оком. Його здоровенний напарник кивнув і рвонувся вперед. Почалась боротьба, але атака якимось дивом була зупинена саме там, де стояв хлопчик. Коли купа-мала розпалася, останнім із землі піднявся хлопчик зі здоровим садном під оком, але із широкою торжествуючою посмішкою на закривавленому обличчі. З ідіотською посмішкою. Дурник, тупиця, теж мені герой! І не подумає відскочити убік, коли на нього пре здоровенний бугай! От такі "патріоти", просочені командним духом, і потрібні КЮРЕ, щоб працювати на пару з такими недоумками, як Маклірі! Впе-ред! Впе-ред!
Рімо не кваплячись набрав спец номер у Фолкрофті, який діє, як він пам'ятав, тільки з без п'яти три до п'яти хвилин четвертої. Трубку повинен зняти Сміт. Пароль — "7-4-4".
Рімо, продовжуючи спостерігати за хлопчиськами, підніс трубку до вуха. Гудок. А негренята знову збилися. Розійшлися. І знову хлопчисько не відступив, знову посміхався, але тепер уже закривавленим ротом: одного зуба не вистачало!
Так можна і всіх зубів позбутися. Рімо захотілося крикнути: "Ти, дурник! Будь-чого ти не доможешся, крім вставних зубів або пробитої голови!"
— 7-4-4, — почувся в трубці голос Сміта.
— Алло, сер, це Уільямс... О, пробачте, я хотів сказати...9-1.
Спокійний голос:
— Непогана робота там, у госпіталі. Всі кінці у воду. Чисто спрацьовано.
— Ви й справді задоволені?
— І так, і ні. Краще, якщо це був би я, я ж добре знав цю людину і... Втім, неважливо. У нас залишилося тільки три хвилини. Що-небудь ще?
А в негренят сутичка тим часом продовжувалася. Цього разу на маленького хлопчину мчався здоровенний підліток у новій формі і блискучому шоломі, на цілу голову вище ростом. Але той не рушив з місця! А коли здоровань налетів на нього, блискавичним рухом пригнувся, вдарив громилу плечем у стегно так, що той перекинувся в повітрі і втратив м'яч. Вистояв! Дурне маля, у якому будь-чого то і нема, крім могутньої волі і безстрашності. Так будь-хто повз нього і не прорвався!