Намисто

Страница 40 из 66

Винниченко Владимир

Івашко та Любка стояли з задертими головами і, коли б тут загорілося все подвір'я круг них, вони, здається, не помітили б. Та й де ж помітити, коли голуби "сходять з очей"? Хіба ж це в кожного голуб'ятника буває? Хіба ж багато є таких водіїв зграї, як сірий? Та Васько аж сякався від задоволення та захвату, а Йоська з таким здивованням роззявляв рота, що не помічав, як мухи йому туди залазили. Та часом аж страшно ставало за голубів: а що як вони там десь пропадуть і не вернуться? Хто ж його знав, що воно там далі в небі було, у тій страшній синій глибині.

Та от знову з'являлася купка мушок, крихітних, прозорих, що літають над кінським гноєм. Вона збільшувалась, збільшувалась, ставала знову купкою макового зерна, далі купкою горошинок, зграйкою метеликів, табунцем горобців. Нарешті голуби спускалися до самої землі й, з м'яким вітряним шумом покружлявши над подвір'ям, розсипалися по даху повітки, грядки, будинку. І майже всі якось здивовано, дико водили голівками, неначе дивуючись, як вони після такої небесної блакитної височини й простору опинилися на цьому малесенькому, сірому, брудному подвір'ї.

Ну, а після ганяння треба було знову трошки погодувати. Погодувавши, треба було загнати всіх у грядку, зачинити та бігти по зерно для голубів. А як сонце починало схилятися до хрестів церкви, треба було або знову поганяти, або бігти до Корнія Івановича.

Корній Іванович був перший на всю округу голуб'ятник. Він сам був пічник, але пічникував так собі, аби слава, що пічник, а справжнє його заняття було — голубник. Ну та й голубник же в нього був: пар двісті, мабуть, а то й триста, та яких голубів! Були такі, що пара карбованців сто коштувала. Сам губернатор йому похвальну медаль обіцяв видати за голуби. Як Корній Іванович ганяв своїх, то всі ближчі голуб'ятники зараз же своїх осаджували, бо то ж не якась собі там зграйка літала, а величезна хмара сунула, гула крилами і враз ковтала та мішала з собою всі інші зграї. А вже як із Корнієвими голубами твої змішалися, то так і знай, що один або два звідти вже не видереться й сяде разом з хмарою на Корнієву грядку. А коли хоч над грядкою в Корнія Івановича чужий голуб пролетить, то вже пропав, то вже бути йому в грядці в Корнія Івановича.

А грядка та була не грядка, а чистий тобі дім (та аж на два поверхи), мазаний глиною, зимою теплий, а літом холоднуватий. Та з силою всяких закутків, загородок, переділів, драбиночок. Там одна масть, там друга, там паруються, тут несуться, там на яйцях сидять.

Сам Корній Іванович був чоловік поважний, суворий, в одному вусі носив мідне кільце, а борода була така ріденька, що крізь неї видко було все підборіддя. Будлі з ким* він і балакати не хотів і на двір до себе до голубника не пускав.

*Будлі з ким (розм.) — будь з ким, із ким-небудь.

Але близню Корній Іванович любив, бо сам же бачив, що це — не якісь собі шелихвости, а таки справжні голуб'ятники. Ну та й прислужилася йому раз близня, помогла жінці його рятувати голубів, як сталася в грядці без нього пожежа. За це він їм тоді по двадцять копійок дав і чаєм з слив'яним варенням почастував. А як близня приходила до нього, то він, як би не був занятий, усе приймав її й зараз же чаєм з слив'яним варенням частував.

Коли ж близня й собі голубник завела, то він їй усі свої голуб'ятницькі секрети почав передавати. Нікому ніколи нічого, а близні все: і як льотними голубів робити, і як ганяти, і як ту чи іншу масть виводити, і як чужих голубів ловити, все, все.

Сидячи за грядкою на городі коло столу з чаєм та слив'яним варенням, він сьорбав гарячу рідину з блюдечка і строго, таємно повчав:

— Щирий голуб'ятник, замічайте, чужого голуба де хоч пізнає. Чужий голуб літає не круга, а от так... кривулясто.

І Корній Іванович показував волохатою рукою, витягши долоню, як саме літав чужий голуб.

— Голову він, замічайте, держить витягнено, водить нею на всі боки, шукає, значить, де його хата. Трюхать під його треба з розумом: з землі на грядку, ну, з грядки на хату чи на сарайчик, скажемо. Щоб, значить, тільки побачив, що голуби там. І, замічайте, як летить просто, не кривуляє, враз зганяйте, не трюхайте. Цей, значить, додому летить, дорогу йому перебивайте.

Близня навіть слив'яну конфітуру не могла їсти, бо жадно ковтала всі слова й навчання Корнія Івановича.

Але з сірим вийшла в них така штука. Принесла його близня до Корнія Івановича, щоб подивився та сказав, чого вартий сіренький їхній. (До кого ж і нести було!) Ну, Корній Іванович зараз же взяв його в одну руку, другою задер голівку, подивився, прижмурив око на дзьобик, провів пальцями по хвості, щось мугикнув, пом'яв крила і нарешті сказав:

— Нічого. Масть чиста. Легкий у льоті. Шість рублів дадуть.

Любка аж підстрибнула.

— А бач! А бач! Шість рублів!!!

— Ну, а як: льотний він у вас чи ще ні?

— Ого! Такий льотний, що ніхто вже не спіймає!

— Гм! Так-таки вже й ніхто? Ану пустіть тут у мене, спіймаю чи ні.

Івашко й Любка злякалися.

— Е-е, у в а с!

— А ви ж кажете: ніхто, — строго сказав Корній Іванович. — А як кажете, то так щоб і було. Як льотний, то таки щоб уже льотний, щоб таки справді ніхто й нігде не міг спіймати. А то "е-е, у вас"!

Тут Івашка раптом узяло завзяття.

— Ану, спіймайте! Хочете, я пущу сірого?

— А як не оддам, коли спіймаю? — суворо сказав Корній Іванович.

Любка злякано вхопила Йвашка за руку.

— Ой Вашку, не треба!

Але Йвашкові очі вже стали колючими. Він аж зблід, але шарпнув головою й сказав:

— Ну, що ж, не оддавайте.

Корній Іванович спустив очі й бовкнув:

— Ну, пускай.

Івашко обережно, ніжно вийняв сірого з пазухи, куди був заховав після огляду, зручніше взяв у праву руку і злегка підкинув догори. Сірий ніжно, як зачеплений дротик, задзвенів крилами "зі-зі-зі!" і плавко та легко, ніби граючись, зробив круга над подвір'ям. Корній Іванович швиденько, хижо зігнувшися, підбіг до своїх голубів, що ходили по землі, й рукою злегка грюхнув ними. Голуби спурхнули й перелетіли на другий край двору. Сірий зараз же повернув льот у цей бік і спустився трохи нижче.

Любка заціпеніло дивилася вгору, і такий у неї був жах, така туга на лиці, що Йвашко аж губу собі прикусив і швидко знову повернув голову до сірого. А серце йому билося так, що дихати важко було: сяде сірий чи не сяде?