— Та мати й не ходить ногами? Ланка мовчки крутить головою.
— Та, кажеш, що ти й їсти вариш?
— А хто ж буде? Мама не ходять. Одда-айте, дядю, сімака. їй-богу, я не крала.
І Ланка знову задирає голову й благально дивиться до рудого віяла. А в очах повно-повно сліз, — от-от викотяться й потечуть по зблідлих, тугих щічках.
Поліцай суворо похмурює брови й одвертається.
— Ніззя. Ходім.
— Куди?
— Як-то "куди"? В поліцію. "Не вкрала". Купила в генерала, чи що? "Не вкрала"!..
Вони рушають, і поліцай знову тримає Ланку за руку, а вона підтюпцем біжить коло нього. А з очей їй теж підтюпцем біжать буйні, рясні сльози по тугих щічках.
— "Не вкрала". А я одвічай за тебе? Цебер їй треба... Та в генералів сімаки різать?.. Чортеня собаче!
Городовик бурмотить і, замовкнувши, сердито хмурить жовті кошлаті брови. Потім знову:
— Цебер! Бач, знайшла способ цебри купувати. "Не вкрала". Чортеня паршиве.
А сам чогось усе кидає оком по вулиці. Та на вулиці нічого особливого немає. Стоять собі дерева з густо-червоними від сонця вершечками; стоять будинки з золотими шибками вгорі; стоять візники, куняючи в нагрітому холодку вулиці. Прохожі навіть не дивляться на якогось там рудого поліцая з маленькою дівчинкою.
Раптом він трохи розтулює свою руку, вкладає другою рукою в ручку Ланці генералового ґудзика й рівним, немов чужим голосом пускає до неї вниз:
— Тікай у цей перевулок. Жживо!
І так розтулює свою руку, що Ланчина ручка аж бовтається в ній.
Ланка якусь мить аж не розуміє.
— Та тікай же, кажу, чортеня собаче! І зовсім випускає ручку.
Аж тоді Ланка стріпується, сильно затискує в долоні сімака, шарпається вбік і прожогом кидається в перевулок. Поліцай скрикує, женеться за нею, кричить:
— Стій! Стій! Куди? А лови її, лови!
Та куди ж йому в своїх чоботищах догнати ці маленькі ніжки, що тільки миготять, як спиці в колесі.
Дехто з прохожих зупиняється, дивиться, як здоровенний городовик, притримуючи одною рукою шаблюку, чогось женеться за дівчинкою, і з усміхом іде собі далі. А здоровенний городовик, забігши у перевулок, теж зупиняється і теж з посмішкою дивиться, як з усієї сили дріботять маленькі руді ніжки. От дівча на мить обертається, завертає в інший перевулок і зникає. Тоді поліцай поправля пояс, шаблюку і, повернувши назад, поважно виходить знову на велику вулицю.
А Ланка все біжить, усе біжить і тисне в руці генералового ґудзика. Їй уже дихати шорстко, піт уже в очі забігає, а вона й на хвилинку не зупиняється передихнути. Хтозна, а як роздумає городовик, та поженеться, та знову поведе в поліцію й сімака відбере?
Аж коли вибігає на свою вулицю, тоді тільки сідає на лавочку біля чиїхсь воріт і, важко дихаючи, розмазує піт по лиці.
Сонце вже зайшло, і небо густо-густо-червоне, аж сизе, як пика в генерала. В поросі на дорозі купаються горобці, тріпочучи крильцями й обтрушуючись. Біжить понад парканом Ющин Кадон із задрипаним хвостом і щербатими вухами.
Ланка схоплюється і знову вихором летить до інбарів — там же ждуть на неї, там же цебер закопаний жде!
Справді-таки — ждуть. Ланка здалеку бачить, як вони, помітивши її, неначе вітром підхоплені, схоплюються й летять їй назустріч. І руками вимахують, і кричать їй щось.
Тоді Ланка зупиняється й, затиснувши в руці сімака, немов хустинку тримаючи, дзвінко, загонисто, на ввесь пустир співає:
Ой випила, вихилила,
Сама себе похвалила,
Бо я панського роду,
П'ю горілочку, як воду.
А сама пританцьовує, ніжками притупує, зубами блискає. Муся випереджує всіх і задихано кричить Ланці:
— Є, Ланко? Є? Є?
А за нею радісні, здивовані, з питанням ув очах обличчя Гришки, Юшки, Котика.
— Є сімак, Ланко? Є?
Та Ланка ніби й не чує. Вимахуючи, як хустинкою, рукою з ґудзиком, вона ще завзятіше, ще веселіше виспівує:
Ой, тяг, дудо, моя дудо,
Я ж молода гулять буду,
Навприсядки та в долоні,
Пішла мука по коморі.
Та пританцьовує, та підморгує, та лукаво-лукаво прижмурюється.
І всім уже видно, що сімак є. Та хочеться знати напевно, побачити його.
— Та кажи, Ланко: є сімак? Є? Та годі! Та кажи!
— Ось! — раптом зупиняється Ланка і витягає до всіх долоню. А на долоні лежить темно-жовта шапочка з ясним обідочком і вушками. Генералів сімак! Боже ж мій, таки справді генеральський сімак!
Всі відразу затихають і немов аж лякаються.
— Як же ти його, Ланочко?.. Як? Розкажи ж, Меланочко, розкажи! Та гарнесенький же!.. Та товстий, у-у!
Гришка аж їсть його очима, й очі йому наче прокинулись од вічного куняння, стали ширші та блискучі.
Котик роззявив рота і дивиться то на ґудзика, то на Ланку. І не знати, чим він більше вражений — Ланкою чи ґудзиком.
Юшка насува картуза на свої віхті волосся й суворо розглядає сімак.
— Вєрно! Генералів! — рішуче каже він і спльовує набік. Гришка не витримує, бере сімак у руки, переверта сподом догори. Вушко в ґудзика жовтеньке, ніжне, а круг нього якісь літери видушені з золота.
— Оце сімак, так сімак!! — каже Юшка. — За такого й два цебри можна дати!
Тоді Ланка раптом швидко відбирає в Гришки ґудзика.
— Давай, давай. А цебер є? Ніхто не взяв?
— Є, дивилися. А як же ти сімака, Ланко, одрізала? Як?
— Еге, як! — хитає Ланка головою.
— А як? А як?
— Одрізала та й годі.
— А генерал бачив?
— Ще б не бачив! Там такого галасу наробив за цього сімака, що ввесь сад збігся до нього, як до дурного. "Розбой, каже, з ножем сімаки мої ріжуть. Каравул! Рятуйте! Поліцію сюди!"
— А ти ж як: просто напала на нього та й давай різать?
— А що ж! Дивиться я на нього буду, чи що? Муся аж руками сплескує:
— Скажена! Чисто скажена. Та так-таки...
Але Юшка відпихає Мусю.
— Та почекай. Дай про діло розпитать. Ну, а поліція була?
Ланка знову пхикає:
— Повен сад її набігло. Аж три чи чотири. З шаблями та лівольвертами. Вхопили мене. За кандалами побігли.
— А генерал що?
— А що ж генерал. "Розбой, каже. З ножем! Убивать мене хочуть. Я жалуваться буду!"
— А ти?
— А я... Пхі! Стою собі та й уже.
— Та й повели тебе в поліцію?
— Та й повели. Увесь сад за нами йшов. Музика повибігала з трубами, з барабанами та дивилася.
— Та бре?
— Та нє?
— От вам хрест! Спитайте тих, що були там.
— Ну, повели. А ти що? Дуже плакала? Просилася?