Тепер між собою не хочеться грати. Тільки з Ланкою і тільки проти неї! Навіть Юшка, Ланці закадика**. Бо й у нього ж, паршива, повигравала усі ґудзики, не пожаліла. І скільки вона тих "пувичок" понавигравала у всіх, так аж страх! Повні кишені раз у раз додому носить. Котика дома вже два рази сильно били за те, що з усіх штанів, пальт, кохтин ґудзики пообрізував. Муська попрогравала всі сімаки***, що збирала одночасно з Гришкою. А сімак же — не "пувичка", як який, то й десять, а то й двадцять ґудзиків вартий. Гришка своїх не програвав, то правда, так йому добре: в батьків своя крамниця, — забрався, як ніхто не бачить, і набрав ґудзиків, скільки схотів. І не треба сімаків розмінювати, щоб програвати Ланці.
*"Пувички" — гра в ґудзики (тут) або власне ґудзики.
**Закадика — приятель, друг.
***Сімаки — так називалася в народі тодішня семирубльова асигнація та двокопійчана монета. Схожі на монету ґудзики також називали сімаками.
І що то таке з тою Ланкою сталося?! Як сказилася, — майже ж не буває тепер, щоб вона програла, щоб не поцілила в ямку. Як не далеко "пувичка" від ямки, неодмінно зажене. Якось так, неначе кішка, уся збереться, наїжиться, очі гострі, пальці скручені, — клац ними, й "пувичка", як по нитці, просто в ямку біжить.
Та й уся вона тепер інша стала: така важна, та стара, та хазяйновита, та задавака. На вулицю, чи в степ, чи навіть на річку її й не докличешся. Куди там, — адже ж вона — хазяйка тепер! Як занедужала мати на ноги, та ні на базар сама, ні до печі, нікуди не може ступити, так з того часу Ланка й загнула кирпу. Бо вона ж тепер і на базар ходить, і обід варить, і хати прибирає, і воду таскає. Та ще й материну роботу заказчикам розносить. А мати тільки за машинкою сидить та шиє. (Скільки то тих виграних Ланкою ґудзиків понашивала вона, ой-ой-ой!)
Одне слово, стала хазяйкою на всю губу. А саме ж таке, що ще тільки перший клас скінчила. Вісім літ усього, а здається на всі вісімнадцять. Подумаєш, яка штука: на базар ходити! Кожний ходив би, коли б у матері ноги захворіли. Але треба тільки подивитися, як вона пишно додому зо своїм кошиком вертається. В кошику тому дві цибулини, три картоплини та рудий іржавий оселедець, а пихи в "хазяйки" стільки, наче ввесь базар з собою забрала. Котик раз хотів зазирнути чи витягти щось із того кошика, так Ланка так гепнула його кошиком у живіт, що аж ноги задер бідний хлопець.
Ну, а найдошкульніше було те, що обгравала ж усіх, наче овець стригла. І шкода ґудзиків, і дивно на себе, і соромно: що ж це, всі вони гірші за неї, чи що?!
— Та даваймо грати, Ланка, мать*, не прийде. Бо вітер. А як вітер чи дощ, так у матері ноги дуже болять, і Ланка воду парить.
*Мать (розм.) — тут: мабуть.
Котикові не терпиться і дуже кортить швидше пограти на ті ґудзики, що позрізав учора з рукавів у гостей. Гостей найшло вчора таки чимало до батька, парко, душно було, піджаки поскидали, от він і поживився. І пувички такі ловкі, блискученькі. Правда, всі маленькі, бо з рукавів. Та з передів небезпечно було зрізати, відразу помітили б.
Але Мусі не хочеться грати без Ланки. Ну, що за щастя виграти в Котика, чи в Юшки, чи навіть у Гришки. От у Ланки, оце так! Та понавигравати-понавигравати в неї стільки, щоб аж скорчилась од досади ота скупердяга й задавака!
Ну, коли так, то Котик сам з собою починає грати. Вітер часом заскокує й надимає йому міхуром сорочку на спині та задирає, як курці хвоста, чуба ззаду. А всі лежать під стіною і ліниво дивляться на нього. Аж от раптом чується збоку крик: "Агов!" Усі швидко повертаються в той бік: Ланка! Біжить і на бігу косиці свої на голові вмощує. А їх у неї така сила, і так вона їх круг голови обмотує, що то вже й не голова, а наче плетений із темної лози кошик, перевернутий догори денцем.
Та от і до кумпанії* вибігає тепер уже не так, як раніше. То, бувало, як вирветься на вулицю, то з радості аж танцює вся. Кругле личко грає ямками на щоках та підборідді, кирпатенький носик задиркувато стирчить догори, очі прискають сміхом, як із двох сикавок. Та смішна така: підіпреться, бувало, одною рукою в бік, у другу ганчірочку (замість хусточки) і, підтанцьовуючи, загонисто виспівує:
Ой випила, вихилила,
Сама себе похвалила,
Бо я панського роду,
П'ю горілочку, як воду.
Зовсім так, як часом співала її мати, коли ноги не боліли та під чаркою була. Так само навіть хитренько одне око прижмурює, ніжкою пристукує і підморгує.
*Кумпанія — компанія.
А тепер не співає, не підморгує, а до гри вибігає, як до роботи. Швидше, швидше давайте навигравати їй пувичок, і вона знову побіжить додому пришивати їх заказчикам. А зелені, як у кішки, очі її так і ходять, так і ходять од жадності. А така ж була славна, весела та дружна, — перша, бувало, всякого з біди виручить, собі бебехів од матері заробить, а товаришеві поможе. А тепер, як у хазяйки пошилася, — еге! — у товариша останнє забере.
Ланка підбігає, нашвидку обводить усіх оком, заклопотано зирка на небо (скільки, мовляв, часу має на "роботу") і хитає головою на ямку:
— Давайте грати, чи що?
І вже виймає з кишені свого плесканого сімака, що його й чорт не зажене в ямку, крім неї самої.
— Давай, — устає Гришка й обережненько відклада свою коробочку з сімаками під стіну. Тими сімаками, що в коробочці, він ніколи не грає, бо це в нього не прості сімаки, а "калєкція". Там є такі сімаки, що тільки самі генерали носять і ні в одної душі в їхньому городі немає: золоті, великі, з крилами та лапками. За один такий сімак сто "пувиць" дай, та й то не купиш. Ланка вже підсипалася, щоб виграти в Гришки сімаків із коробочки, так Гришка не дурний, нізащо не грає на них.
Тінь од амбарів пересувається вже за ямку, і сонце тепер ні в голову не пече, ні в очі при грі не б'є.
Грають тільки Муся, Котик, Гришка та Ланка. А Юшка — ні, бо в нього ні одного ґудзика немає. Ще вчора одірвав останнього від своїх штанів і застібається тепер цурупалком.
Ну, Ланка, розуміється, зараз же вся наїжується, як кішка за горобцями, губи стають тоненькі, очі вузенькі та колючі. І кида вона свого проклятого сімака так, що все він або в саму ямку поціляє або найближче до ямки пада. А вже як чий ґудзик найближче до ямки, тому першому й заганяти інші "пувички" в ямку. Ну, а на це Ланку мама родила: один за одним, один за одним, так і біжать з-під її пальців усі ґудзики в ямку. Майже нікому й бити не дає!