– Дозволь нагадати, що в протилежному випадку, якщо Гарольд, його клієнт, мене вб'є, Альбані одержить і винагороду, і рекламу, яка зараз йому така необхідна. Якщо чесно, яке тобі діло до того, чи стане Альбані банкрутом?
Фут поміркував.
– Правду мовити, якщо Альбані як державний раб забереться з міста, я зможу розраховувати на прихильність Терези. Ти бачив її, Лувейне? Хитрун, він не випускає її з дому. Вона така гарненька...
Нетерпляче махнувши випещеною рукою, Лувейн урвав його:
– Ми тут не про залицяння зібралися говорити. Обговорюються гроші та зрада.
– Що ж, я до твоїх послуг. Як я маю діяти?
Лувейн наблизився до стіни, де в срібних рамках під склом висіли всі його нагороди й призи. Зняв одну, вийняв з-під скла папірець, простиг його Футові й повісив рамку на місце.
– Ти знаєш, що це, правда?
– Картка Зради. Зроду не тримав її в руках, але як вона виглядає, мені відомо.
– Слухай уважно. От що від тебе вимагається...
37
Наступного ранку Альбані з власних джерел дізнався, що Лувейн з кількома найближчими друзями вирушив на своєму броньованому "Мерседесі" за місто, аби в себе на віллі влаштувати вечірку напередодні Сатурналій. Альбані набрав номер "Служби інформації для Наводчиків", щоб звідти прислали посильного з планом вілли і картою місцевості.
Він саме розмірковував, що робити далі, коли задзеленчав телефон, і один з інформаторів Альбані повідомив цікаві новини. За його словами, в одного з його, Альбані, друзів, Гортона Фута, звідкись узялася Картка Зради, і він хоче її продати.
Картка Зради! От чого йому не вистачає.
Він спробував зв'язатися з Футом по телефону, але той вимкнув апарат. Тоді зателефонував кільком його дружкам. Один повідомив, що бачив, як той тинявся зоопарком – похмура постать у довгополому чорному плащі, що був вірною прикметою поганого гумору. Інформатор Альбані сказав, що Фут справляє враження людини, настільки пригніченої, що вона ладна віддатися на поталу левові, мати б лише певність, що звір нею не знехтує. Інший інформатор бачив Фута в Саутсайдських доках, коли той стояв, приклеївшись до швартовної тумби, і дивився на сміття, що гойдалося на воді, явно розмірковуючи, чи не приєднатись до нього.
– Його, начебто, геть прикрутило, – сказав Альбані Гарольду за обідом. – Схоже, що він готується вкоротити собі віку. Тим краще для нас. Нам треба за добру ціну купити в нього Картку.
– Я не розумію, – промовив Гарольд. – Що то за Картка Зради?
– Не знаю, за яким принципом, але Уряд їх іноді випускає. З нею ти можеш будь-кого примусити діяти проти того, кому він відданий. То ключ, що допоможе тобі проникнути на віллу Лувейна непоміченим.
– А тоді?
– Звісно ж, розрахуватися з ним. – Альбані поглянув на годинник. – Вже третя? Треба поспішати, Згідно з моїми даними, Лувейн збирається повернутися до міста завтра вранці, аби приготуватися до Сатурналій. Тобі треба потрапити на віллу сьогодні ввечері, щоб захопити його зненацька. Пропустимо цей шанс – буде ще важче.
– Гаразд, – сказав Гарольд, – Я готовий.
– Спочатку треба знайти Гортона Фута. Розійдемося. Я поїду в Зоопарк, подивлюся, чи він ще там. А ти пошукаєш його в Саутсайдських доках. Як тільки картка буде наша, вирушаємо в путь і кінчаємо з Лувейном.
38
У препоганому настрої Альбані сів за кермо білого "ламборджіні" і вирушив до Зоопарку. Він був не просто пригнічений. Наводчик підозрював, що знов-таки вляпався – все своє майно поставив на невдаху, на ідіота, який так мало знає, що навіть нічого не боїться, і не зможе діяти блискавично, коли випаде нагода. Хоча новачки, як це дивно, досить часто перемагали досвідчених Мисливців. Може, тому, що атмосфера постійного ризику призвичаювала тих до небезпеки. Вони ставали необачні.
Однак Лувейн, усупереч своїй зовнішності, був обережний і винахідливий. Одне з його перших Вбивств було свого роду шедевром. Перевдягнений хірургом, він застрелив свою Жертву – латиша з сумними очима – в операційній лікарні Сестер Милосердя перше, ніж той встиг, відкинувши біле простирадло, відкрити вогонь із свого двоствольного протеза. Хіба Гарольд сягне колись такого рівня? Не варто, мабуть, сподіватися вишуканого Вбивства від селюка. Та, може, хоч Картка Зради дасть йому хоч якийсь шанс.
Альбані був настільки заклопотаний своїми проблемами, що майже не зважав на дорожні знаки і вів машину автоматично. Він усвідомив свою необачність лише після того, як позад нього залунала сирена. Наводчик загальмував, поліцейська машина також. З неї виліз патрульний у формі кольору хакі, чорних начищених черевиках і сонячних окулярах. На поясі в нього теліпалися дві кобури з "Магнумами" 44.
– Чи не надто повільно ти оце щойно їхав, га? – удавано лагідно поцікавився він. – Хіба не бачив знаку?
– Та бачив: "Небезпечний поворот – збільшити швидкість". Я й збирався це зробити, але нога спорснула з педалі і я натомість загальмував. З ким не буває!
– Я тебе давно примітив, – правив своєї полісмен. – Ти через усе місто проїхав із швидкістю, на десять миль меншою, ніж дозволено. В чім справа, захотілося посміятися над нашими правилами ризикованого дорожнього руху?
– Та ж ні! Я один з найвідчайдушніших водіїв на острові.
Полісмен недовірливо дивився на нього, все це він уже не раз чув. Обійшов кругом білого "ламборджіні", шукаючи вм'ятин. Альбані не пощастило, бо за своєю машиною від доглядав куди краще, ніж було зазвичай на Есмеральді. Отож патрульний побачив, що всі фари й мигалки працюють, а це повністю суперечило Правилам небезпечного водіння.
– Отже, штраф, – вирішив він. – "Відчайдушна Їзда".
Марно Альбані просився, поки полісмен прилаштовував у нього на капоті спеціальну комп'ютеризовану панель. Благав оштрафувати його пізніше, запропонував навіть солідного хабара. Але йому знов не поталанило, бо того дня був Непідкупний Вівторок.
Закінчивши возитися з панеллю, полісмен крізь віконце поглянув на Альбані ще раз, аби пересвідчитись, що прив'язний ремінь не на місці.
– Бажаю успіхів, приятелю, – промовив він. – Оштрафував я тебе лише на десять хвилин, і рух сьогодні не дуже великий.
Полісмен відскочив убік, коли ввімкнувся пристрій на машині Наводчика; до кінця витискаючи акселератор, "ламборджіні" із скреготом рвонув з місця; засмерділо паленою гумою.