Отож іще раз, леді і джентльмени, наша зйомочна група зараз простує вулицями Есмеральди, аби узяти для вас кілька інтерв'ю у Мисливців, що в даний мент беруть участь у Полюванні, і донести до вас усі страхи й жахи чудового світу насильства.
– Пробачте, пане, ваш значок свідчить, що ви Мисливець. В руках у вас "сміт і вессон", чи не так?
– Що? Авжеж! Перепрошую, але...
– Скільки Полювань на вашому рахунку, містере...
– Ердман, Гарольд Ердман. Це – перше.
– О, Мисливець-новачок! Як вам подобається, друзі? Звідки ти, Гарольде?
– Слухайте, – урвав його Гарольд, – іншим часом я б із задоволенням з вами поговорив, однак зараз...
Філакіс розуміюче посміхнувся:
– Що трапилося, в тебе що, від страху живіт крутить, або, як ми кажемо, Мисливська блювота напала?
– Ні, зовсім ні.
– Тоді скажи ж нам, у чім річ. Всі ми тут прості люди, і все зрозуміємо, що б там не було. В тебе побачення з якоюсь маленькою вертихвісткою?
– Гаразд, якщо це вам так цікаво, я саме збирався декого вбити.
– О, ти полюєш! Треба ж було одразу так і сказати! Мабуть, зараз уже трохи запізно. Не турбуйся, пришиєш свою Жертву пізніше. Ти не сердишся на нас за це, Гарольде, правда ж?
Гарольд похмуро всміхнувся.
– Може, воно й на краще. Знаєте, щось мені сьогоднішній мій план не дуже подобався.
Філакіс урочисто кивнув.
– Мисливський інстинкт. У всіх добрих Мисливців він є. Хто твій Наводчик, Гарольде?
– Майк Альбані.
– Знаємо-знаємо цього всіма шанованого представника старої гвардії. Донедавна йому не щастило, але ти повністю зміниш ситуацію, чи це так?
– Зроблю все від мене залежне.
– Слухай, Гарольде, мені трохи незручно, що через мене ти, можливо, втратив шанс для доброго Вбивства. Отож я хочу загладити провину. Ти вже вечеряв?
Гарольд іще не їв.
– Прекрасно! А що як ми запросимо тебе на якийсь час стати оглядачем у програмі "Ресторан Мисливського Світу"? Ходімо зараз же. Тобі подадуть найкращу на весь острів вечерю, і, сподіваюся, ми ще й посміємося трохи.
Філакіс узяв Гарольда під руку й повів вулицею, а слідом за ним рушили теле— і звукооператори, а також обов'язкова юрба людей, які сподівалися якось влізти перед камеру, аби потім побачити себе у телевізійному випуску новин.
Незабаром вони підійшли до ресторану "Вранішня роса". Філакіс, Гарольд, оператори, освітлювачі, необхідні за сценарієм дівчата, асистенти режисера, підсобні робочі з'юрмилися у вестибюлі, де їх зустріли чудові пахощі й маленький чоловічок із стривоженими очима в білому смокінгу.
– О, привіт, Гордоне! – вигукнув він.
– Привіт, Томе, – відповів Філакіс. – Сьогодні ввечері ми вирішили завітати до твого ресторану.
– Господи, Боже мій!
– Я привів із собою гостя-оглядача. Познайомся, Томе, з містером Гарольдом Ердманом, який недавно прибув на сонячний острів, став повноправним Мисливцем і твоїм гостем на сьогоднішній вечір. Гародьде, все, що від тебе вимагається – їсти й ділитися з нами своїми враженнями про страви.
Том провів Гарольда до столика, і освітлювачі почали встановлювати софіти. Офіціанти розклали срібні ножі й виделки, принесли серветки.. Подали пляшку невідкоркованого червоного вина із справжньою французькою етикеткою і розлили по бокалах. Гарольд підніс бокал до губів, покуштував задумливо, проковтнув.
– Ну, Гарольде? – поцікавився Філакіс. – Як тобі? – І підморгнув.
Гарольд зрозумів. У житті людини іноді час, коли інтуїція допомагає їй притлумити добропорядність і чесність, які обмежувала її дії змалечку.
Так що Гарольд зорієнтувався і відповів:
– Що ж. непогано...
Філакіс подарував йому промовистий погляд, що мав означати: "А ну, покажи їм?"
– …для миття підлоги, звичайно.
А тоді пішло-поїхало.
Одну по одній він висміював усі страви, заздалегідь гарячково підшукуючи порівняння і будь-що намагаючись не видаватися селюком. Деякі з його грубих дотепів були не такі вже й погані, приміром, суп із зеленої черепахи він назвав гнилим болотом.
Філакіс трохи зняв напруження, почавши вставляти вряди-годи і своє слово, ганячи інтер'єр, офіціантів, обслуговування, оркестр, самого власника ресторану. його дружину і навіть власникового кокер-спанієля.
Поки це транслювалося в програмі "Мисливське Шоу", Задираки – четвірка м'язистих чоловіків у купальниках – трощили все навкруги бейсбольними бітами, не чіпаючи лише кутка, в якому Гарольд доїдав "Креп Сюзетт", який він назвав холодним солодким супом, налитим на тонкий млинець, смачним хіба що для свиней.
А коли під кінець він виплюнув каву, з усіх боків залунали оплески.
Нарешті, коли нічого, що можна було б з'їсти або споганити, не лишилося, Гордон Філакіс ніжно обійняв Тома за плечі й назвав його своєю людиною. Безумовно, студія відшкодує збитки. А за чуйне ставлення до всього, що відбулося, Філакіс подарував Томові квиток у ложу на Мисливські Ігри.
– І тобі, Гарольде, теж спасибі, – промовив він. – Ти теж своя людина, розумієш усе з півслова. Дуже сподіваюся незабаром побачитися знов і, можливо, почути про твоє перше Вбивство.
35
Повернувшись додому, Альбані роздратовано кинув на стілець своє верблюже пальто. Не відриваючи погляду від телевізора, Тереза запитала: – Ну. як справи сьогодні?
– Катастрофічно. Жертва вже могла вважати себе мертвою, коли раптом вперся той бісовий Гордон Філакіс із своїм "Мисливським Шоу" і став брати в Герольда інтерв'ю. Вся робоча нанівець.
– Не гарячкуй, любий. Прикінчите його наступною разу.
– Маю надію. Однак на той раз то може бути не так легко.
– А як тримався Гарольд?
– Чудово. Гадаю, хоч одне гарне Вбивство в нього та вийде. Сподіваюся. Нам так потрібне саме гарне.
– А чи стане нам від того легше? – сумно поцікавилася Тереза.
– Якщо відверто, то це може дуже мені допомогти. Надто багато людей зараз слідкують за моїми "успіхами". Ходять чутки – і не запевняй мене в протилежному! – що в мене тепер депресія.
– Як вони сміють! – обурено вигукнула Тереза.
– Вони наводять останні мої невдалі засідки як приклади нерозважливості й нездатності доладно організувати справу.
– Ну. бачиш, тут вони де в чому мають рацію... Згадай хоча б Джеффріса.
Альбані скривився.
– Або попереднього твого клієнта, як там його?