Настрій у Гарольда був чудовий. За гроші, які лишилися від Мисливської винагороди, він купив собі дещо з одягу, запасні набої до "сміта і вессона" і зняв невеличке мебльоване помешкання в Старому Кварталі, неподалік від Нориного будинку.
Підійшовши до рядів з квітами, він помітив дівчину, з якою познайомився на Ювілейному балі. Джекінс, так її звали. їй страшенно пасувала проста біла сукня, зроду він не зустрічав такої екзотичної істоти з модно підстриженим чорним волоссям і знадливими малиновими губами.
Джекінс поцікавилась, чи щасливий він у Мисливському Світі.
– Мені ще ніколи не було так добре, як тут, – кивнув Гарольд.
– Ви, мабуть, один із тих, хто позбавлені будь-якої підтримки, – припустила Джекінс. – Я б усе зненавиділа, якби мені довелося так жити. Дякувати Богові, в мене багата родина.
Батько Джекінс був власником розгалуженої по всій країні мережі м'ясних магазинів. Попит на натуральне м'ясо був величезний, і в Сполучених Штатах його завжди не вистачало, отож це приносило астрономічні прибутки. Джекінс ніколи не доводилося сушити свою гарненьку голівку над тим, як то можна дозволити собі весь час, вільний від навчання, подорожувати першим класом. І вона була цьому рада, бо якби їй довелося думати про гроші, вона не змогла б залишатись такою веселою й гарною. Гарольд і Джекінс пообідали в одному з маленьких симпатичних кафе біля базару, а тоді він запропонував їй подивитись свою нову квартиру. То було звичайне однокімнатне помешкання з усіма зручностями, сталевими жалюзі на вікнах і вмонтованою в двері системою подачі сигналів тривоги. У поштовій скриньці вони знайшли листа. На ньому стояла офіційна печатка Мисливського Світу – два схрещених револьвери на фоні мечів.
– Це повідомлення про Полювання! – вигукнула Джекінс. – Як цікаво!
Отож перше Гарольдове Полювання офіційно вже почалося. Він розірвав конверт. Його першою Жертвою був чоловік на ім'я Лувейн Добрей.
Джекінс прочитала ім'я, і її й без того великі очі розширилися:
– Лувейн? Ти змагаєшся з Лувейном?
– Ну й збіг! – промовив Гарольд. – Він один з небагатьох, кого я тут знаю. А тепер мені доведеться його вбивати. Однак, не такі вже ми й близькі знайомі.
Джекінс замислилася і невдовзі пішла. Її не залишала думка про те, що з усіх можливих комбінацій Мисливців у Мисливському Світі першою Гарольдовою Жертвою комп'ютер вибрав саме Лувейна. Вона чула, що для кожного разу існувало щось біля 25 000 або навіть 25 000 000 можливих комбінацій Мисливців і Жертв. Наступного року, коли вона почне вивчати арифметику, то підрахує ймовірність такого збігу.
28
Задзвонив дверний дзвоник. Тереза пішла глянути, хто там.
– Хто? – запитав Альбані.
– Каже, його звуть Гарольд.
Альбані, розвалившись у шезлонгу, мрійливо гортав сторінки "Енциклопедії світу в коміксах". Він любив поєднувати приємне з корисним. А тут схопився на ноги, тугіше затягнув пояс світло-коричневого в розводах оксамитового халату, розпрямив плечі, розтягнув губи в посмішці й пішов до дверей.
– Гарольде! Радий тебе бачити! Заходь-заходь.
Він кивнув Терезі, що означало "принеси вина й тістечок", і провів Гарольда до кімнати.
– Непогано проводив час?
– Гріх нарікати, – неквапно промовив Гарольд своїм приємним голосом.
– Будемо сподіватися, так піде і далі, – сказав Альбані, забобонно перехрещуючи пальці. – Сідай, де тобі зручніше. Тобі й справді пощастило приїхати саме зараз. Під час Сатурналій тут дійсно дуже весело. Треба весь світ обійти, аби знайти краще місце для смерті, ніж Мисливський Світ у період Сатурналій. Я не маю на увазі, що ти помреш, а лише, якби таке мало статися. Вже одержав повідомлення про Полювання?
Гарольд кивнув і витяг із кишені картку. Альбані прочитав, його гарне обличчя враз спохмурніло:
– Лувейн? Ти змагатимешся з Лувейном? Оце-то дивина!
– Чому?
– Просто неймовірно, щоб супротивником людини, яка лише кілька днів живе тут, комп'ютер вибрав для її першого Полювання одного з небагатьох її знайомих.
– Джекінс такої самої думки, – сказав Гарольд. – Однак, чорт забирай, нічого не поробиш. Він, так само як і я, підписав зобов'язання вбивати або бути вбитим. Подобається він мені чи ні, я маю його вбити. Відверто кажучи, мені б хотілося покінчити з цим якнайшвидше. Тому я й прийшов до тебе, Майку. Будь моїм Наводчиком.
Повернулася Тереза з вином і тістечками з маком.
– Гарольд хоче, аби я йому допоміг полювати, – звернувся до неї Альбані.
– Кращого Наводчика він би й не знайшов, – віддано відповіла Тереза. – То правда, навіть якщо я й сам так скажу, – додав Альбані – Його супротивник – Лувейн, – повідомив він Терезі.
– Чула-чула, той що неохайно працює, так?
– Дуже незграбний Мисливець. – погодився Альбані. – В його останньому Полюванні Жертва померла лише через те, що випадково зламала собі шию.
– Я на таких речах поки що не розуміюся, але знаю напевне одне: я не незграбний, – втрутився Гарольд.
– Головне, чи ти щасливий. Хоч Лувейн і незграбний, проте йому весь час таланить. Зовсім непогана комбінація, як виявляється.
Гарольд стенув плечима:
– Гадаю, я теж везучий.
– Побачимо, – сказав Альбані, промовисто глянувши на Терезу. Та негайно вийшла з кімнати. Чоловіки повільно цідили вино й пригощалися тістечками. Нарешті озвався Альбані:
– В мене зараз дуже напружений графік, на носі Сатурналії й таке інше. Проте, гадаю, що мені вдасться знайти час і для тебе.
– Радий це чути. Сподіваюся, ми удвох дуже добре спрацюємося.
– Коли б ти тільки знав, як мені хочеться, щоб так і було. Ну, а тепер до найголовнішого. Я маю на увазі мій гонорар.
– То єдина проблема, – погодився Гарольд.
– Чому раптом проблема? Ти щойно одержав винагороду, хіба ні?
– Так, але вже все розтринькав, і поки що, до мого першого Вбивства, грошей мені чекати не доводиться.
– Прокляття! – вигукнув Альбані. – Так ділові люди не роблять, хоча це й досить типовий випадок.
– Прикінчивши Лувейна, я тобі все одразу віддам, та ще й з кругленькою сумою зверху.
– Це робить тобі честь, – сказав Альбані. – Однак ти маєш на увазі "якщо", а не "коли".
– Впевнений, що із таким Наводчиком, як ти, мені нема чого сумніватися.