Найперша жертва

Страница 22 из 46

Роберт Шекли

Цієї миті тротуар під ним вибухнув.

Альбані з усіх ніг кинувся туди. Він не йняв віри. Що сталося? На тому місці лежав Джеффріс, чи те, що від нього лишилося, розмазане по вищербленому пішоходу. Жертва вийняла з кишені довгу тонку чорну сигару, відкусила кінчик і почала палити. Залунала сирена. Поряд із ними загальмувала машина офіційної "Служби Перевірки", з якої виліз Посередник.

– Ваше ім'я? – звернувся він до Мисливця.

– Текс Драза.

– Ви залишили справжнє море крові, – сказав Посередник. – Що було використано?

– Протипіхотну міну під пішоходом.

Альбані наблизився:

– Такі речі не дозволяються. Є спеціальна заборона уряду на використання сліпих засобів убивства.

– Ця міна ніколи б не вибухнула випадково, – заперечив Драза. – Вона була запрограмована на тіло саме цього Мисливця.

– Зроду про таке не чув, – признався Посередник.

– Цю штучку зладнали для мене мої друзі у Вако. Отож вона щойно пройшла польові випробування. Мені здається, вона користуватиметься тут попитом, як гадаєте?

– Я протестую! – вигукнув Альбані.

Посередник похитав головою.

– Мені здається, все було законно. Ви були Наводчиком цього хлопця? – Він вказав на мокру пляму на пішоході.

– Що? Я, так би мовити, був його порадник, – сказав Альбані. – Попереджував же, що цей план нікуди не годиться, та ж ні, містер Всезнайко зробив так, як йому хотілося. Я не можу нести за нього відповідальність.

– Розберетесь у Суддівській Колегії, – сказав Посередник. – Як на мене, цілком законне Вбивство.

Альбані пішов геть. Ніколи в житті йому не було так гірко. Він ненавидів заброд, які наводнювали Мисливський Світ нововведеннями, від яких мінявся самий дух Полювання. Треба щось із цим робити. Тепер йому доведеться заплатити ще один штраф. Ну й гидкий же сьогодні день вийшов! Слава Богу, хоч Мисливський бал сьогодні ввечері. Він вирішив напитися й забути про всі клопоти.

24

Нора слухала розповідь про іспит і раділа за Гарольда. Було приємно, що хлопцеві з її рідного місця пощастило. І гроші не завадять теж. Гарольд силоміць примусив її витягти з пачки двісті доларів і узяти їх собі.

– Поклади в банк на проценти, – порадив він їй. – Не турбуйся, це не останні мої гроші, зароблені таким шляхом. Після першого Вбивства я одержу наступну винагороду.

– Заробляти таким чином – ризикована справа, – зауважила Нора.

– Навпаки, легка. Єдине, все може раптово увірватися, якщо справи підуть погано. І однаково, це набагато краще, ніж нидіти вдома. Слухай, Норо, я добряче попрацював, а тепер хочу це відсвяткувати. То як, ідемо ми на Ювілейний бал?

– Хвилинку, я лише перевдягнуся.

Тривало перевдягання, звичайно, набагато довше, але коли Нора вийшла зі спальні, її було не впізнати у білій вечірній сукні з синтетичним хутром на плечах і з чудернацькою зачіскою.

– Як я виглядаю?

– Просто чарівно, леді, – відповів Гарольд. – До речі, що то за Мисливський бал?

– Це чи не найвизначніша подія року на Есмеральді. Після Ювілейного балу починаються свята Сатурналії.

– Що ж, завжди цікаво сходити на вечірку.

– Тим більше на цю. Подаються чудові страви, будь-які напої, всі наркотики, які тільки відомі людині.

– Я до них не дуже-то звик. Лише іноді покурюю травичку.

– Тебе ніхто й не примушує. Я лише розповідаю, що там буде.

– Вибір досить багатий. Може, мені потрібен новий одяг?

Хоча його вовняний костюм і було почищено й випрасувано, вигляд він мав однаково жалюгідний.

– В мене тут лишилися Джонсонові речі, – згадала Нора. – Він був трохи нижчий за тебе, але широкий в плечах. Сорочки й жакети мають підійти. І, може, мені вдасться відкотити холоші штанів.

– Чорт, хіба я не можу піти й купити собі новий костюм?

– Побережи гроші, Гарольде Ердман, – з насмішкуватою гримасою сказала Нора. – Тобі ще потрібна буде нова зброя й Наводчик.

– Я тут стільки чудернацьких пістолів бачив, та все одно мій старий "сміт і вессон" – найкращий для мене. А щодо Наводчика, познайомився я тут з одним на ім'я Альбані, який назвався дуже добрим Наводчиком. Здається, він зараз без роботи. Отож, може, візьме недорого.

Ювілейний бал мав відбутися в палаці Мера, що примикав до Мисливської Академії. Службовці в уніформах вказували прибуваючим гостям місце на автостоянці і відчиняли дверцята таксі. В палаці було безліч вікон, і всі вони були яскраво освітлені. Гарольд почувався трохи не а своїй тарілці, одягши білий Джонсонів смокінг, але його масивна фігура все одно справляла враження, коли вони вийшли з таксі і зайшли до палацу.

Нора багатьох тут знала, і невдовзі вже щось жваво обговорювала з кількома друзями. Гарольд тинявся залою один, проклинаючи незручний смокінг, але однаково у доброму гуморі. До нього наблизився офіціант із напоями на таці і запропонував випити. Гарольд узяв склянку. Рідина була зеленого кольору, але на смак відрізнялась від м'ятного коктейлю, Набагато пізніше він довідався, що то був "Зелений Диявол" – суміш кокосового і ананасового соків із новим іспанським амфетаміном, що мав присмак кориці. На Герольда одразу ж почали впливати речовини для піднесення настрою, і якщо спочатку він почувався просто добре, то тепер перебував у найкращому гуморі.

Куди б він не йшов, скрізь юрмилися чудово вдягнені люди, грали оркестри, працювали буфети, нескінченним потоком снувалися офіціанти з повними найдивовижніших напоїв тацями. Узявши іще один "Зелений Диявол", Гарольд захоплено розглядав, як відбивається від напудрених жіночих плечей світло люстр. Він дослухався до дзюрчання чужих розмов, але майже нічого не міг второпати. Йому здалося, що тутешні люди мають якусь дивну манеру говорити. А тоді він раптом усвідомив, що вже розмовляє сам із якоюсь дуже гарною дівчиною з шоломом чорного блискучого волосся на голові. На ній була червона сукня, яка щільно облягала фігуру, лишаючи відкритими її чудові плечі й більшу частину повних грудей. Її звали Джекінс.

– Полювання – рятувальний клапан усього світу, – казала вона. – Нереалізовані імпульси однаково вийдуть на поверхню, але вже в гіршому варіанті. Цього нескладного психологічного закону досить, аби виправдати існування Мисливського Світу.