Надзвичайні пригоди надзвичайного космонавта

Страница 45 из 53

Валерий Медведев

— Все, все, все, не можу ні по-хорошому, ні по-поганому не можу,— повторив батько.

З цими словами він побіг до своєї кімнати. Я пішов слідом за ним і побачив, що він поліз під ліжко.

"Невже він так перелякався",— подумав я, але в цей час батько виліз з-під ліжка з чемоданом у руці.

— Я йду з дому до бабусі. Я боюсь!

— Не бійся, ти зі мною! — заспокоїв я.

— Саме тому я і боюсь, що з тобою!

З чемоданом у руці батько пройшов у прихожу, накинув на плечі плащ і вискочив на сходи, забувши зачинити двері. Мама, яка мовчки спостерігала за цією сценою, вибігла слідом за татом на сходи й крикнула йому навздогін:

— А може, ти, не розібравшись, вимагаєш від сина того, що, на його погляд, робити нема рації? Тоді впертість Юрка — ознака першої, можливо, не зовсім прийнятно виявленої самостійності?! І треба не тікати до бабусі, а___

Проте тато вже був на вулиці і не чув маминих слів, у яких, як завжди, була велика доля істини, куди більше, аніж у вчинках мого тата. Коли я повернувся до своєї кімнати, на моєму столі лежав аркуш з віршами, що невідомо звідки і як опинився тут. Вперше в житті, звичайно, не показуючи того, я зрадів віршам. Ось ці вірші:

Попереду завжди червоний наш стяг. Він завжди в надійних і смілих руках. Коли йшов в атаку, на ворога йшов, На сонці горів, пломенів його шовк.

Діди заповіли про мужність дбати!

Вони на грудях стяги берегли.

Пройти під стягом!

Значить, буть солдатом,

І значить, слави боєм досягти! Над полем, над морем, над піками гір, Наш стяг над будовами лине до зір. Він з нами навіки, і ми з ним навік. Несе його свято в руках чоловік. .

І міць, і відвагу твою і мою

Він зважить у буднях, труді і бою.

Стяг завжди в напрузі, в борні, на вітрах.

Рівняйся, мій друже, рівняйся на стяг! Діди заповіли про мужність дбати! Бони на грудях стяги берегли. Пройти під стягом! Значить, буть солдатом, І значить, слави боєм досягти!

СПОГАД ДВАДЦЯТИЙ

Наджорстка надпосадка

Зранку лив холодний дощ. Я лежав на землі, в глухому закутку Ізмайловського парку і думав про сюрпризи генетики. Сюрприз генетики — це особливий склад організму. Людей, що не бояться нежиті і з задоволенням плавають у крижаній воді, називають "моржами". Але я серед цих моржів, звичайно, вважався б надморжем. Пролежав дві години на землі під дощем, і.це перед уроком співів, потім заскочив додому за портфелем і за гітарою Колесникова. Переодягнувся і з гітарою під пахвою з'явився в клас. Я сів за парту і почав аналізувати свої дії в мінливому зовнішньому середовищі і дійшов висновку: треба встигнути підтягнути емоціональну сторону своєї природи. А то завтра раптом, як грім з ясного неба, телеграма-"блискавка" з планети Нонплюсультра: "Вилітаємо! Зустрічайте!" Кругом паніка: кому зустрічати? І тут як глас з ясної землі: "Зустрічати Юрію Іванову!" Такі, як Маслов, загаласують: "А чому? А чому Іванову Юрію?" А їм у відповідь: "А тому... А тому, що він усе знає! Все вміє! І все може!"

Це коли вони до нас завтра прилетять. Ну а якщо ми туди до них через певну кількість років, то кому летіти?! Ну, природно, мені! Іванову! Звичайно, ще вчора Маслов зарепетував би: "Як Іванов? Він, звичайно, надкосмонавт і навіть надлюдина, але він же недовершений, у нього кінці кола не сходяться, він же в мистецтві не розбирається і не любить його. З ним за столом навіть хорошої космонавтської пісні не заспіваєш хором".

Та тепер, коли я все знаю про співи, тепер я покажу їм всім — і Маслову, і Ботову (він у нас кращий співак), як треба співати! Та я один при моїй силі голосу за весь хор хлопчиків заспіваю, можу під акомпанемент, можу і а капела. (А капела — це спів без музичного супроводу.)

Перед співами я виголошу невеличку промову про те, що людина повинна бути цільною особистістю і володіти повнотою душевних якостей, щоб виконати свою громадську і духовну місію, подібно до того, як тіло його повинно мати всі органи, щоб добре виконувати життєві функції. Однак, на жаль, наші турботи про тіло залишаються для нас значно важливішими, ніж турботи про душу. Жаліють, наприклад, людину, у котрої одна нога коротша за другу, але не жаліють того, хто короткий розумом і позбавлений ідеалу, хоч другий недолік куди небезпечніший і серйозніший, і для того, у кого він є, Г для тих людей, які потерпають від цього...

І тим, хто страждав від мене до сьогоднішнього дня, скажу: вибачте! І ще я скажу, ні, певне, натякну тільки, що: "Слухайте слова мої, народи, людина планети володар, він повне зібрання винаходів розумної природи, або скорочено— ПЗеВеРП-ОДИН!" І тут я розвину ту думку, що в майбутньому кожна людина буде не лише співати своїм людським голосом, але і голосом будь-якої найдивовижшшої співучої пташки.

Коли до класу увійшла вчителька співів і побачила мене, лице її почало на очах деформуватися, як кажуть на телебаченні, по рядках і по кадрах...

— Іванов,— сказала вона, що тобі тут потрібно?!

— Я, Агрипино Михайлівно, буду співати. Агрипина Михайлівна з недовір'ям похитала головою і, підійшовши до рояля, сказала:

— Друзі, ви всі, звичайно, пам'ятаєте міф про Орфея? Коли Орфей грав на кіфарі і співав, дикі звірі припиняли ворожнечу між собою і затихали. Навіть море затихало, а дерева й скелі рушали з своїх місць і наближались до співака. Там, де безсилим був меч, пісня Орфея робила чудеса. А тепер хто мені скаже, з яких компонентів складається музичний твір?

У класі настала довга і нудна пауза. Довелося, як завжди, взяти перше слово мені.

— Розминка капітанів,— сказав я, прокашлявся і повів далі: — Будь-який художній твір, у тому числі й музичний, складається із двох компонентів: інформаційного, до нього відносяться слова, мелодія, зображення, і ритмічного — найбільш яскраво висловленому у музиці й танці, але певною мірою присутньому також і в живописі, архітектурі, графіці. Саме ритмічний компонент, "внутрішній ритм" твору є фоном для сприйняття всієї закладеної в нього інформації, підсилює своєрідний емоційний настрій. А тепер,— сказав я,— дозвольте мені перейти із звичайної мови на музичну і заспівати вам свою пісню під назвою "Сер-Це-52" музика і слова мої. Розшифровую: "Серце-52" — це пісня про серце, котре за будь-яких обставин має п'ятдесят два удари на хвилину. Це про серце, а тепер про музику: могутню силу впливу має музична мова, зрозуміла людям всіх народів. Однак якщо словесною мовою людина володіє чи не з колиски, то, на жаль, не так виглядає справа з "мовою" музичною. Та чим раніше розвивається у людини розуміння музики і любов до неї, тим тонше сприймає вона музику протягом всього свого життя.