Далі в зошиті збереглися лише уривки речень. В ЦПКіВ імені Горького на атракціонах усе відбувалося так, як і передбачав Юрій Іванов: "розважатися" з ним на атракціонах почали всі хлопці, а закінчив він ці розваги у цілковитій самотності, навіть майбутній космонавт Маслов і той не витримав перевантажень, запропонованих Івановим.
Обкатавши всі атракціони, Юрій попрямував до Сан-дуновської лазні. До лазні з ним ледве доплентав один Маслов, але що відбулося в лазні, невідомо, бо в тексті знову були відсутні три-чотири сторінки. Далі Іванов •оповідав, як він сидів в актовому залі школи, чекаючи, поки розпочнуться уроки, і робив одразу п'ять справ...
"Отже, після відвідин ЩІКіВ імені Горького і Сан-дуновської лазні я, як нічого не трапилось, сидів в актовому залі школи і робив одразу п'ять справ; найважливішою з них були мої роздуми з приводу книги "Ораторське мистецтво". Цю книжку я купив у книгарні по дорозі до школи. Ще я купив книгу "Промови в суді". По книзі "Ораторське мистецтво" я збираюсь оволодіти мистецтвом красномовства, а на судових промовах звинувачувачів я збираюсь тренувати своє красномовство. Обидві книжки я прочитав у скве-* рі хвилин за сорок. Річ у тім, що я нещодавно оволодів мистецтвом так званого партитурного читання, і з допомогою цієї системи я можу прочитати приблизно двісті-триста сторінок на годину. Тому, сидячи у школі, я вже не читав, а тільки обмірковував прочитане. Мені як представникові земної цивілізації неодмінно доведеться представляти її на зустрічах з інопланетянами, а для спілкування з ними мені, звісно, необхідно оволодіти досить сильним і могутнім красномовством. Співвітчизників я, звичайно, можу і без усякого красномовства вразити першими-ліпшими словами, та одне діло — співвітчизники, інше діло — інопланетяни! До інопланетян, гадаю, доведеться застосувати більш науковий підхід. З прочитаного я зрозумів, що ораторське мистецтво тримається на філософії, логіці, психології, етиці, мовознавстві... Думки мої перервав Борис Кутирьов, що саме зайшов до залу. Я подивився на нього і подумав: на чому тримається красномовство, я знаю, але на чому тримається Борис Кутирьов, я збагнути не можу. В парку Кутирьов не витримав ' і зійшов з дистанції вже, здається, на третьому чи четвертому атракціоні, і зараз у нього було бліде й зелене лице, запалі щоки і блукаючі очі. Він поглянув на мою книгу, у знемозі .опустився на стілець і запитав:
— Ти ще можеш читати?
— Можу,— відповів я.
— І на уроках сидітимеш?
— Сидітиму,— сказав я. Кутирьов знизав плечима і мовив:
— Ну, Іванов, бачив я завзятих розважальників, бачив і загартованих атракціоністів, але такого, як ти, стрічаю вперше..,— Потім він подивився на книжки,
котрі я читав, і здригнувся. Зверху лежала книжка "Промови в суді".
— Товариші судді! Я починаю звинувачення на даному судовому процесі з глибоким усвідомленням його великого значення! — голосно крикнув я на весь зал. Я крикнув для того, щоб перевірити, як звучить мій голос у розумінні красномовності. Голос мій звучав чудово, просто навіть дуже чудово.
Кутирьов здригнувся, поглянув на мене з жахом, і в очах його можна було прочитати: де там — чи "закохався", чи "потрапив у дурну компанію", чи "його якась муха вкусила", чи "його інопланетяни підмінили"?! Тут, безумовно, все зразу: і закохався, і до дурної компанії попав, і муха вкусила, і інопланетяни підмінили!! Подумавши так," Кутирьов безсило і тихо спитав:
— А де всі?
— Ти хочеш знати, де всі хирляки? — перепитав я Кутирьова і розізлився: —Кинув би я всіх хирляків у річку, де плавають піраньї... під час відливу.
— Еге ж,— сказав Кутирьов,— тобі дай тільки волю, ти б те тільки й робив, що стояв на березі річки й кидав би всіх піраньям на поталу. А коли всіх перекидав би, тоді б що став робити?..
Я, звісно, відповів найпрезирливішим у світі мовчанням на цю намальовану словами Кутирьова картину. Якби я почав відповідати, довелося б розсекречувати, багато що — одне за другим. А я таке собі дозволити не можу, тож мусив вислухати слова Кутирьова цілком спокійно, не здригнувшись жодним надм'язом на моєму над обличчі. Не дочекавшись відповіді, Кутирьов'важко зітхнув і озирнувся.
— А де всі? — перепитав він мене стомлено, але настирливо.
— Коли тут я, виходить, тут усі,— сказав я.— А решта, по-моєму, в медпункті.
Кутирьов глибоко зітхнув І, мабуть, подумав, що йому теж не завадило б сходити до медпункту, але в нього не вистачило сили підвестися із стільця, тому він лишився сидіти. А потім у нього було до мене, я це відчував, дуже важливе діло. Я з жалем дивився на Кутирьова і думав: "Та це ж тільки мій Перигей, і навіть не сам Перигей, а, так би мовити, самий його початок".
Кутирьов, напевне, зрозумів мій погляд, бо, зітхнувши, сказав:
— Укатали сивку...
Він навіть не міг договорити до кінця' прислів'я.
— Укатали сявку,— виправив я Кутирьова.
Я прислухався до свого пульсу і артеріального тиску, перевірив апетит — він у мене був зараз ну просто вовчий — і подумав: "Усе в нормі, все в цілковитій нормі, самопочуття надкосмонавта Юрія Іванова чудове!"
Потім я знову хотів заглибитися у вивчення ораторського мистецтва і красномовства, але Кутирьов знову перешкодив цьому:
— Слухай, Іванов,— сказав він якось прісно і без особливих барвистих прикметників, які він так полюбляв вживати.— Я, значить, і група товаришів вирішили називати наш кінолюбительський гурток "Веселий тир". Знаєш, от є фотополювання,— це коли людина стріляє по тваринному світові не з рушниці, а в фотоапарата. Так-от, ми теж вирішили стріляти по живих мішенях, але з кіноапарата. Як ти на це дивишся?
Я розумів, до чого хилить Кутирьов, і прекрасно здогадувався, що це вони мене знову вибрали мішенню для свого кінополювання. Я хотів сказати Кутирьову, по своїх, мовляв, стріляєте, але не сказав, а тільки подумав, сказав же ось що:
— Значить, усе життя будеш останнім ділом займатися, Кутирьов?
— Чому останнім? — здивувався Кутирьов.
— А тому,— пояснив я,— ти ж знаєш, усякий гумор там, усякі байки-побрехеньки, всякі шаржі-смар-жі, пасквілі-масквілі завжди вміщують на останній сторінці журналу чи газети, а раз уміщують на останній сторінці, то, виходить, діло це останнє.