Чотири рази фашистська піхота вступала в рукопашний бій і чотири рази розчинялася в неосяжній водяній завісі.
Фронт тримався. Але, прорвавши Мануелів лівпй фланг, танки правого флангу фашистів насувалися на протитанковий взвод.
Цим взводом командував Пепе. Всі динамітники перших місяців війни, що залишилися живими й мали бодай найменші здібності до командування, тепер були командирами.
Пепе бурчав: "Шкода, що нема тут зі мною давнього друга Гонсалеса, ми проробили б з ним один маленький фокус". Гонсалес воював у Університетському містечку. І водночас Пепе радів: "Зараз ми дещо їм покажемо, вони цього ніколи не забудуть!" Фашистські танки, яких на досить великій відстані супроводжувала піхота, поспішали до першої долини, щоб сховатися там від республіканської артилерії. В кожній долині Сьєрри є шосе або путівець: ваговози вчасно доставили Пепе та його бійців.
Обабіч дороги місцевість була досить відкрита, лише подекуди видніли соснові гаї, чорні під дощем. Бійці Пепе залягли, витягтись на мокрій сосновій хвої, вдихаючи грибний запах.
У долину праворуч від дороги в'їхав перший танк. Це був німецький танк, швидкохідний і дуже рухливий. Усім динамітникам здавалося, що під цим безперервним дощем він повинен був затриматися. Поперед танка бігла зграя здичавілих собак, що повтікали в Сьєрру.
З'явилися інші танки. Пепе не бачив землі за чагарями, і тому здавалося, що танки наближаються чвалом, то перехиляючи, то підкидаючи свою башту, як коні голову. Вони вже стріляли, і їхні гусениці, здавалося, дзвеніли не стукотом механізму, який дощ доносив до динамітників, а тріскотом усіх кулеметів. Пепе звик до кулеметів і танків.
Він вичікував.
Зціпивши зуби, він відкрив вогонь.
Машина може мати змучений вигляд. Почувши стрілянину кулеметів, танки кинулися вперед. Чотири з них — три в першій лінії, один у другій — воднонас стали дибки, не розуміючи, що з ними трапилось, і стриміли таємничою загрозою серед дощової завіси. Два звернули, один упав, а четвертий залишився стояти сторчма під дуже високою
Вперше вони зіштовхнулися з протитанковими кулеметами.
Друга хвиля танків нічого не бачила з того, що сталося,— танк майже сліпий. Вона насувалася з найвищою швидкістю. Поверх першої лінії кулеметників, що залягли, вогонь відкрила друга, і танки завагалися, за випятком чотирьох, які пройшли повз Пепе й наткнулися па другу лінію кулеметників.
Це було передбачено: Мануель перешикував своїх бійців. Кулеметники другої лінії повернули два кулемети, а решта й кулеметники першої лінії й далі стріляли по танках, які зигзагами відступали під шаленою зливою серед почорнілих сосен. Пепе теж повернувся: ті чотири, яким удалося пройти, небезпечніші за всіх інших, якщо їхні водії мужні. Бригада, в яку вони зрештою прорвуться, подумає, що за ними йдуть інші танки.
Три танки наткнулися на сосни; вони під'їхали до пих самі по собі, бо їхні водії були вбиті.
Четвертий танк і далі йшов під вогнем двох кулеметів. Він виїхав на порожнє шосе й помчав зі швидкістю сімдесят кілометрів на годину без жодного пострілу, гуркочучи гусеницями під оглушливий скрекіт протитанкових кулеметів, недоладний і крихітний між дедалі крутішими схилами, загублений на незвично безлюдному відполірованому дощем асфальті, в якому відбивалося тьмяне небо. Він дійшов нарешті до повороту, налетів на скелю й зупинився, як дитяча іграшка.
Вцілілі танки йшли тепер у тому самому напрямі, що й республіканські, врізаючись у свою ж піхоту, яка в паніці розбігалася. Попереду й ззаду сосен, довкола танка, що, наче примара війни, стояв сторчма, скупчувалися в різних позах інші танки, вже всіяні гілками, сосновою глицею й шишками, збитими кулями,— віддані на поталу дощу, наче вони місяцями стояли тут. Щойно під'їхав Мануель. За останніми баштами, що підстрибували, правий фланг фашистів розбігався позад цього кладовища слонів. Важка артилерія республіканців відкрила вогонь по ворогові, що відступав.
Мануель одразу ж поїхав до свого центру.
Втеча правого флангу ворога від своїх власних танків — тепер за ними, ніби це були республіканські танки, ЙШЛИ бійці Пепе без кулеметів, а за ними, своєю чергою, наступали динамітники й бігли по багнюці Мануелеві резерви,— перетворилася на справжній розгром, що захопив і ворожий центр. Центр Мануеля, зміцнений частиною військ (друга залишилася в резерві), що приїхали на ваговозах з Мадріда, ВИЙШОВ зрештою з-за скель.
Це були ті, хто в день узяття казарми Ла-Монтанья лягав на площах, коли в них стріляли з вікон, ті, в яких був один кулемет на цілий кілометр, ті, хто позичав один в одного кулемети під час атаки, ті, хто йшов на штурм Алькасару з мисливськими рушницями; ті, хто тікав від літаків, а потім плакав у шпиталі, "що свої їх покинули", ті, хто тікав від тапків, і ті, хто стримував натиск ворога за допомогою динаміту; всі ті, хто знав, що señoritos упізнають "добрий народ" по плазуванню перед ними,— невичерпна юрма людей, яких у майбутньому розстріляють, невидима, як гармата, що барабанним боєм котилася з одного краю фронту до іншого.
В сьогоднішньому бою фашисти не візьмуть Гвадаррами.
Мануель, вдихаючи пахощі соснової гілки, яку він тримав У РУЦІ, дивився на змішані лави бійців Аранхуеса й бійців Пепе, мовби він бачив наближення своєї першої перемоги, ще забризканої багнюкою, в нескінченному, надокучливому дощі.
0 другій годині всі фашистські позиції було взято, але цим довелося обмежитися. Не могло бути й мови про те, щоб іти на Сеговію: там окопалися фашисти, а в Мануелево-го центру не було інших резервів, крім тих, які вже вступили в бій.
Розділ шостий
Тераса кав'ярні "Гранха" була порожня, але всередині всі столики були зайняті. Дощ, який прийшов із Сьєрри й лив над Мадрідом, тепер припинився. Звук пострілів був незвичний: слабкіший, ніж вибухи бомб, але снаряди рвалися на висоті десяти-двадцяти метрів над землею.
— Чи прибули наші зенітки? — спитав Морено, як ніколи гарний.
Ніхто не відповів. Майже всі відвідувачі кав'ярні знали один одного. Склянки тремтіли від безперервного гуркоту гармат Університетського містечка. В кав'ярні не горіло світло; о ціп пополудневій порі в глибині зали вже згущу-ьапйся сутінь.