Маньєн згадав, як Карлич і Хайме махали носовичками над тими, кого розстрілювали.
Нічне життя Мадріда, республіканський гімн з усіх гучномовців, пісні, крики "salud", гучпі й близькі або тихі й далекі, весь цей гамір сподівань і захоплення, яким жила ця ніч, знову заповпив тишу. Варгас похитав головою.
— Співати — це добре...— І понизив голос: — Війна буде довга... Народ сповнений оптимізму. Політичні керівники також. Майор Гарсіа і я за своїм темпераментом теж...
Він заклопотано підвів брови. Коли Варгас зводив брови, обличчя його ставало простодушним і одразу ж молоділо;
і Маньєпу спало на думку, що він ніколи не уявляв собі Дон-Кіхота молодим.
— Згадайте сьогоднішній день, пане Маньєн: своїми шістьма . літаками — маленькою колоніальною експедицією, як ви кажете,— ви зупинили ворожу колону. А колона своїми кулеметами перестріляла ополченців і взяла Бадахос. Зважте, що бійці ополчення не були боягузи. Ця війна буде передусім війною техніки, а ми її ведемо, говорячи тільки про почуття.
— Але народ відстояв Сьєрру!
Гарсіа уважно роздивлявся Мапьєпа; як і Варгас, він вважав, що це буде війна техніки, і не вірив, що керівники робітничих організацій стануть фахівцями тільки тому, що вони навідуються на місце боїв. Він передбачав, що доля народпого фронту почасти буде в руках фахівців, і все в Маньєні цікавило його: сором'язливість, неуважливість, уміння старшого майстра (насправді він був інженер), погляд за круглими окулярами, що виражав енергію й витримку. Було в Маньєні — либонь, через вуса — щось від класичного червонодеревника з паризького передмістя Сент-Антуан; і водночас у тюлевих губах, що виказували його вік, у погляді, коли він скидав окуляри, в рухах, у посмішці проступало складне життя інтелігента. Маньєн був інженером однієї з головних повітряних ліній у Франції, і Гарсіа, який не любив судити про людей з їхпього фаху, намагався розгледіти в Маньєні просто людину.
— Народ чудовий, пане Маньєн, чудовий! — сказав Варгас.— Але він безсилий.
— Я побував на Сьєррі,— мовив Гарсіа, показуючи в бік Маньєна чубуком люльки.— Розберімо по порядку. Сьєрра захопила фашистів зненацька; позиції були винятково сприятливі для партизанських дій; народ здатний на дуже могутній і швидкий удар. Любий пане Маньєн, ми водночас надихаємось і керуємося двома-трьома досить упередженими ідеями. Передусім — французи. Народ — з великої літери — здійснив Фрапцузьку революцію. Чудово. Але з того, що сто списів можуть перемогти жалюгідні мушкети, ще не випливає, що сто мисливських рушниць можуть перемогти добрячий літак... Як з'явилися перші барикади? Народ, який не мав кавалерії, спорудив їх, щоб за допомогою їх захищатися від королівської кінноти. Нині Іспанія теж вкрита барикадами, але чи захистять вони іспанців від авіації Фрапко? Наш любий голова ради міністрів одразу ж після відставки вирушив з рушницею па Сьєрру... Може, ви, пане Маньєн, недостатньо знаєте Іспанію? Нашого єдиного справжнього авіаконструктора Хіля щойно вбили па фронті, куди він пішов рядовим піхотинцем.
— Даруйте, революція...
— Це не революція. Спитайте у Варгаса. Ми — народ, еге ж, але це не революція. Хоча ми тільки й говоримо про неї. Я називаю революцією наслідок повстання, керованого певними кадрами (політичними, технічними, якими хочете), згуртованими в боротьбі, здатними швидко посідати місця тих, кого вони скидають.
— І головне, пане Маньєн,— озвався Варгас, підтягуючи свііі комбінезон,— ініціатива, як ви знаєте, йшла не від нас. Нам ще треба організувати наші кадри. У Франко зовсім нема кадрів, окрім військових, але з ним, як ви знаєте, дві країни. Ніколи ополченці не розіб'ють сучасної армії. Врангеля розбила Червона Армія, а не партизани...
Гарсіа вимовив чітко, відбиваючи такт люлькою:
— Віднині не буде соціальних змін, а тим більше революцій без війни, і не буде війн без техніки. Ось так...
Варгас схвально похитав головою.
— Люди не йдуть на смерть заради техніки й дисципліни,— відказав Маньєн.
— За сьогоднішніх обставин мене куди менше цікавить, заради чого люди йдуть на смерть, ніж які в них можливості розгромити ворога. З іншого беку, запам'ятайте: коли я кажу "дисципліна", то аж ніяк не маю на увазі гамівну сорочку. Я мато на увазі сукупність засобів, які забезпечують найбільший результат колективові, що бореться.— Гарсіа кохався у визначеннях.— Це та сама техніка. І ке мені вам казати, що віддання честі мене мало цікавить.
— У тому, що ми зараз чуємо за вікном, є дещо позитивне. Ви незгірше за мене знаєте, що це не революція. Тож хай буде революція. Гадаю, ви не такі наївні, щоб сподіватися на допомогу демократичних країн.
— Ви надто категоричні, пане Маньєн,— відповів Варгас.
Гарсіа спрямував у обох них свою люльку, наче дуло револьвера:
— На моїх очах демократичні держави втручаються в будь-що, тільки не в те, що треба. Єдина країна, яка рано чи пізно може нам допомогти, крім Мексіки, це — Росія. І їй зробити це буде нелегко, бо вона надто далеко. Що ж до того, що відбувається за океаном, пане Маньєн, то це апокаліпсис братерства. Воно вас хвилює. Я це чудово розумію. Це одне з найзворушливіших явищ на світі, і його бачиш не так часто. Але його треба видозмінити під страхом смертної кари.
— Можливо... Але дозвольте: щодо мене особисто, то я не схвалюю, я пе хочу схвалювати конфлікту між тим, що являє собою революційна дисципліна, і тими, хто ще не розуміє її необхідності. Мрія про повну свободу, про владу, гідну пошани, і так далі — все це в моїх очах належить до того, заради чого я тут. Я хочу для кожного такого життя, яке не визначається тим, чого він вимагає від інших. Ви розумієте, що я хочу сказати?
— Боюсь, що ви недосить добре знаєте становище. Ми маємо справу з двома державними переворотами, що сталися один за одним, любий пане Маньєн. Перший простий і очевидний, кастове пронунсьяменто річ знайома. Бургос, Вальядолід, Памплона, вся Сьєрра. В перший день заколоту в руках фашистів були всі гарнізони Іспанії. Тепер у них залишилася тільки третина. Одне слово, пронунсьяменто придушено. Воно переможене апокаліпсисом. Але фашистські держави, не такі вже й дурні, передбачили поразку пронунсьяменто. І ось із цього часу починається проблема Півдня. Зрозумійте, це вже щось нове. Щоб краще зрозуміти, про що йдеться, слід наголосити на тому, що Муссоліпі хоче мати в Іспанії уряд, який би слухався його. Для цього він і перетворив Марокко на базу агресії. Звідти виступає сучасна армія із сучасною зброєю. А що фашисти не можуть розраховувати на іспанських солдатів (у цьому вони пересвідчилися в Мадріді й Барселоні), то вони спираються на війська, хоч і нечисленні, але технічно добре озброєні: марокканців, Іноземний легіон тощо.