Завше готовий вірити в те, що його прагнення здійсненна річ, — якщо тільки Одетта подавала йому бодай якусь надію, — Сванн ловив її на слові.
— Ти можеш, варто тобі лише захотіти! — казав він їй і намагався переконати її, що втихомирити його, керувати ним, заохочувати його до роботи — завдання шляхетне, якому інші жінки залюбки присвятили б усю свою снагу, хоча істини ради слід зауважити, що якби вони справді заходилися спевняти такий шляхетний обов'язок, то Сваннові це показалося б безцеремонним і нестерпним замахом на його свободу. "Виходить, вона бодай трошечки, а кохає мене, інакше вона не прагнула б переробити мене, — міркував він. — Щоб переробити, їй доведеться частіше зустрічатися зі мною". Таким чином, у цьому докорі, звернутому до нього, він знаходив доказ її інтересу, може, кохання до нього, і справді, вона нині так мало сподобляла його кохання, що він мусив дивитися на заборони, які вона накладала на нього, як на свідчення її кохання. Якось вона заявила, що їй не до вподоби його візничий, він, на її думку, не дуже справний і не дуже шанобливий до нього. Вона відчувала, що Сванн прагне почути з її уст: "Не їздь з ним до мене", — як прагнув би, щоб вона його поцілувала. Тому, бувши в доброму гуморі, вона це йому сказала: він був розчулений. Ввечері, розмовляючи з паном де Шарлюсом, розмова з яким була йому приємна, бо він міг говорити з ним про Одетту відкрито (нині, навіть коли Сванн спілкувався з тими, хто Одетти не знав, його випадкові зауваження так чи інакше стосувалися її), він вирік:
— Але я думаю, що вона мене кохає. Вона така лагідна зі мною, все, що я роблю, її неабияк цікавить.
Якщо Сванн вирушав до неї, то, захопивши до екіпажу когось із друзів, який казав йому дорогою: "Еге, на передку в тебе не Лоредан?" — з якою меланхолійною радістю він йому відповідав:
— Авжеж ні, сто чортів! Признаюся тобі: я Лоредана не беру, коли їду на вулицю Лаперуза. Одетта не любить його, вона вважає, що він мені не підходить. Що тут поробиш: жінки примхливі. Вона б рвала і метала. Атож, спробував би я тільки поїхати з Ремі! Вона дала б мені перцю!
Те нове, що демонструвала нині Одетта у ставленні до Сванна: байдужість, недбальство, дратівливість, — звичайно, завдавало йому болю, але то був біль уже не так добре усвідомлюваний, оскільки Одетта байдужіла до нього поступово, день у день, отож лише наочно зіставивши, якою Одетта була колись і якою стала тепер, він міг би виміряти глибину цієї зміни. Ця зміна була його глибокою, потаємною раною, яка боліла йому день і ніч, і щоразу, коли Сванн відчував, що думки його надто близько підходять до неї, він квапливо спрямовував їх в інший бік з побоювання, як би вони не роз'ятрили її. Він часто говорив собі: "Колись вона кохала мене дужче", — але ніколи не малював собі картини тих часів. У себе в кабінеті він уникав дивитися на секретер, він обминав його, бо в шухляді секретера була схована хризантема, подарована йому Одеттою першого вечора, коли він одвозив її додому у своєму екіпажі, і листи, де вона писала: "Чому ви не забули у мене і свого серця? Я ні за що вам його не повернула б!", або: "В будь-який час дня і ночі, коли вам захочеться побачити мене, дайте мені знати і розпоряджайтеся мною як вам заманеться", — ось так і в нього в серці було місце, до якого він ніколи не дозволяв наближатися своїм думкам, не давав їм проходити поряд, а змушував збиватися на манівці якихось довгих міркувань: там домували спогади про щасливі дні.
А проте такі ретельні заходи перестороги пішли з вітром на одному великосвітському зібранні.
Це сталося у маркізи де Сент-Еверт на останньому з даних нею у тому сезоні музичних вечорів, куди вона запросила артистів, які згодом виступали в її доброчинницьких концертах. Сванн хотів побувати і на попередніх, але він ніяк не міг зібратися; коли він переодягався, щоб іти на той вечір, до нього завітав барон де Шарлюс і запропонував вирушити до маркізи разом, якщо Сваннові в його товаристві буде веселіше. Проте Сванн відповів йому так:
— Можете не сумніватися, що цим би ви мені зробили неабияку втіху. Але ще більшу втіху ви зробите мені, якщо підете зараз до Одетти. Ви уже бачили не раз, який чудовий вплив ви на неї справляєте. Здається, сьогодні вона нікуди не збирається, хіба тільки до кравчині, і, звісно, буде дуже рада, якщо ви її проведете. У кожному разі зараз ви застанете її вдома. Постарайтеся її розважити й напоумити. Якщо можна, влаштуйте що-небудь на завтра — таке, щоб її втішило і в чому ми могли б узяти участь всі троє! Промацайте ґрунт щодо літа: може, вона має якісь наміри, може, вона мріє, скажімо, про плавбу яхтою, тоді ми покаталися б утрьох. Сьогодні я навряд щоб з нею зустрівся; а втім, якби вона виявила бажання або якби ви їй натякнули, то пошліть тільки мені цидулку до дванадцятої до маркізи де Сент-Еверт, а по дванадцятій — сюди. Дякую вам за все, що ви робите для мене, ви знаєте, як я вас люблю!
Барон дав слово Сваннові зустрітися з Одеттою, провівши його аж до під'їзду особняка Сент-Еверт, куди Сванн підкотив, заспокоєний думкою, що пан де Шарлюс проведе вечір на вулиці Лаперуза, але в стані журливої байдужосте до всього, що не дотикалося Одетти, до всієї обстави панського особняка, в стані, що надавав цій обставі особливої зваби, якої набуває для нас кожна річ, перестаючи бути метою наших бажань і відкриваючи нам свою справжню сутність. Коли Сванн зліз із карети, його зір потішили на передньому плані (де господині у дні парадних прийомів, коли вони ретельно дбають про вишуканість костюмів та декорацій, виставляють гостям "показуху" домашнього життя) нащадки бальзаківських тигрів, груми, звичайний почет господинь під час прогулянок, які звичайно чергують у циліндрах і ботфортах, біля під'їздів на хідниках або біля стаєнь, скидаючись на садівників, порозставлюваних коло входу до панських квітників. Сваннове уподобання шукати схожости між живими людьми і портретами в музеях не підвело його і цього разу, ба нині воно давалося взнаки постійно і набуло навіть загальнішого характеру; все світське життя, потому як він одійшов од нього, малювалося йому картинною галереєю. Раніше, коли він був людиною світською, він роздягався у вестибюлі і йшов далі у фраку, не помічаючи круг себе нічого, бо думка його, поки він кілька хвилин ішов через вестибюль, усе ще залишалася на святі, яке він щойно покинув, або перенеслась уже на інше свято, на яке він подався, а сьогодні він уперше звернув увагу на сполошену несподіваним приїздом запізнілого гостя чудову, розсипану по кутках дозвільну зграю рослявих виїзних лакеїв, які куняли на лавах і скринях, а тоді раптово пообертали свої шляхетні гострі, як у хортів, профілі, посхоплювалися й пообступали його.