"А що тут може зробити секретар? Самому ставати до роботи? Гасло нове малювати? Або другої ночі по півтори тисячі тонн металу з печей хіба не пішло в рівчак? Коли б він випадково не помітив, що в інших печах не поставлено як слід жолоба, що й там знову не вибили "козла", могла б статися аварія ще гірша.
Припустімо, що тут винен майстер, що йому треба було перед здачею уважніше оглядати, а не спихати, з рук, а якби біля цієї роботи ходила не наша єгипетська тьма, а більш кваліфікована сила, хіба б це сталося? Темні ми, от що! А вони тільки й знають: верхоглядство і відрив од мас!"
Сльоза знову закашлявся і, червоний од натуги, сплюнув на підлогу. Лікар одірвався від пера і покачав головою, але його пацієнт не помітив цього і продовжував дратуватись:
"Представникам усяким легко говорити, що подолання труднощів залежить від уміння вести нещадну боротьбу з розгнузданістю й вахлайством. Я теж зумію напустити туману. Прочитав передовицю й карьожиться. А ти скажи, як конкретно з цим боротися. Писати не важко".
Він про себе, червоніючи, пригадав, як Датюк глузував тоді, що секретарі цехосередків змагалися за те, хто на словах краще доведе райкомові добрий стан свого цеху.
"Ще й оргвисновками загрожував. Самі, мовляв, напрошуються. Будь ласка! — ображено огризався тепер Сльоза.— Залякали чим. Ви можете хоч за всі прориви на заводі скласти на мене вину, а я себе за винного не визнаю. Коли ми запевняли, що всі змагаються, що промфінплан 136 доведено до верстата, то це дійсно було в свій час зроблено. А все-таки, коли люди не хочуть рости, то в таких обставинах, як не стрибай, а вище носа не підскочиш".
"Робітництво вальцівного цеху 20 серпня прийшло вимагати від мартенівців організації наскрізної бригади. На летючому мітингу обер-майстер Кльопов виступив проти цієї ідеї. А 21 і 22 серпня виробіток при шести справних печах зменшився до ЗО %, зірвавши на кілька день роботу інших цехів, особливо вальцівного".
("Комуніст")
З таким настроєм він тоді через бокову прохідну, розмахуючи довгими, недоладно припасованими руками, вийшов на вулицю. Голова, начинена розбитими вже аргументами, давила, мов камінням, па дуги брів, і вони безперестанно ламалися над почервонілими з диму очима. Повернувши машинально повз заводську браму, він і трьох кроків не зробив, як нагло побачив монаха. Чорний монах немовби виріс із-під землі. У вечірніх присмерках його очі з глибоких западин світилися двома фосфоричними жаринами і ніби освітлювали мертве знекровлене обличчя.
Сльоза не міг тепер уже згадати, спитав його чорний монах вголос чи тільки самими очима:
— Як можна пройти на завод?
Збентежений з такої несподіваної зустрічі, він спочатку навіть не уяснив собі цього запитання і вставився на ченця без слів. На його обличчі десь із безодні приглядалися, гіпнотизували й кидали в жар очі, повні моторошної таємниці. З їх холодного пломеню сукалися дивної сили скалки й прошивали його наскрізь.
Сльоза не витримав цього погляду. Ніби шукаючи чогось замашного, обернувся і побачив, що позаду йде Датюк.
— Що за опудало, ти глянь? Темна сила! —гукнув з полегшенням.
— Де? — запитав Датюк.
— Монах!
— Який?
— Та ось.— І навіть показав рукою.
Датюк почав вдивлятися у сірі присмерки. Ніде нікого щоб хоч трохи подібного до монаха не було. Тільки на брамі гойдалася навкоси зламана тінь від стовпа.
— Ти що? — запитав він.
Сльоза відчув, як холодний липкий піт виступив на його тілі. Цього не могло бути, щоб йому чорний монах тільки привидівся, бо ж він чув його запитання: "Як можна пройти на завод?" Але ж біля брами повзала лише одна навкоси зламана тінь.
— А був же тут.
Коли на другий день він нагадав про це Датюкові, той, ніби не розуміючи, про що йде мова, жартома чи навсправжки сказав:
— Це, мабуть, тобі привиділось, коли ти куняв на зборах.— Потім приклав йому холодну долоню до лоба і, ніби в чомусь переконавшись, мугикнув: — Так, так.
Сльоза тоді роздратовано одкинув його руку, а тепер теж не без серця подумав: "Що він, за хворого мене мав, чи що? Я ж не тільки бачив цього монаха, а й чув його голос, монотонний, терпкий, ну да, чув: "Як можна пройти на завод?" Сльоза знизав гострими плечима. "А може, й справді приверзлося. Може, тому вони так хутко наладили мене сюди?"
Він зиркнув у вікно через мур. Будинок санаторію містився в колишньому монастирі, уславленому своєю природною красою, на березі Дінця. Скелястий берег, високо здіймаючись над білими будівлями, був густо опірений зеленим листям. Розмаїті гіллясті дуби, зігнувшись під вагою віків, дерлися нагору разом з рудими соснами, що зневажливо зупинялися на самих стрімких берегах, над вибіленими крейдою урвищами. Біля них, одвічно пройняті страхом, дрижали бліді берізки. Під ними шуміла ліщина, а на галявинах плутався з кропивою терен.
Густо соковита тінь манила до себе з душної кімнати. Осторонь від будинків, на крутому схилі крізь зелрне хутро до неба пнулась крейдяна гора. Знизу її квітчали рюші з буйних крон клена і тополі, берези і сосни, а зверху безглуздо давила церква на чотири маківки, з золотими банями. До неї вела з монастирського подвір'я крита галерея і білими баштами в лісі позначала свою путь. Западини, що виконували роль вікон до церков, дивилися, мов сови. В другому кінці, десь у зеленому затишку, чахкав паровик на електричній станції, а над нею високо над Дінцем на тлі хмар вимальовувався залізобетонний Артем у позі збудженого оратора 137. Відставивши одну ногу назад, а другою обпираючись на граніт, він стиснув кулак правої руки і рвучко подався вперед. Унизу тихо плинула ріка.
Сльоза порівняв голий, обкурений заводським димом їхній виселок і мимохіть вилаявся:
— Гади, для себе дбали про життя тут, а нам небо... Крайком пам'яті він зачепив чорного монаха:
— А їх же тут сотні таких було. Мабуть, і в цій кімнаті сидів якийсь христосик.
Кімната давила низькою стелею на голови, і єдине маленьке вікно вбирало в себе ліс. Обернувшись назад, Сльоза зустрівся з очима лікаря, який, мабуть, спостерігав його вже довгий час. У захованих за скельцями очах спіймав погляд, яким розглядають експонати, виставлені на полицях в анатомічних музеях. У кімнаті стало душно, а при-пах ефіру, захованого в зборах білого халата, почав неприємно дерти горло.