— Чуєш, який дощ? — голос був хрипкий, схожий на хлюпання проржавілих ринв.
Гайсин з огидою відсунувся:
— А тобі дня мало. Все гуляєш? Потім порядним людям спати не даєш.
— Ага. Видно, який порядний.
Дівчина аж засичала від холоду і почала схлипувати. Гайсин виштовхав її на панель:
— Забирайся до бісового батька. Тут і без твоїх сліз мокро!
Дівчина почала щось верещати. Але в цей час рипнули двері, Г бородатий швейцар націлився на Гайсина шваброю:
— Так це ти тут слідиш, голубчику? Гайсин вислизнув з-під його рук:
— Ну ти, плебей чортів, обережніше!
— Ти ще будеш мене всякими такими словами?.. Швабри захотів скуштувати?..
Але підходити ближче не насмілився, бо Гайсин і не думав далі тікати, а топтався на брудній панелі, як зігнана з сідала курка. Нарешті з-за рогу перевальцем вийшов міліціонер. Гайсин пирхнув, проганяючи остаточно сон, при-тис поли шинелі і почовгав вулицею.
На околицях міста на всі лади загули фабрики й заводи. Брудні тротуари почали вкриватися людом. Це були переважно робітники з клуночками під пахвою і заспані жінки з кошиками. Гайсин поплентався за ними, аби не стояти на місці. Коли його обганяв хтось у шкіряній куртці, він спідлоба зиркав на нього злими очима й цідив крізь зуби: "Сакраменто!"
Мокрий вітер обсипав обличчя мрячкою, і перехожі були мовчазні й наїжачені.
Перед брамою якогось заводу Гайсин зупинився. Робітники привітно кивали одне одному, підходили до дошки об'яв і розглядали свіжі плакати. На одному під чотирма малюнками були влучні написи: "Каждый прогул — радость врагу. А герой труда — для буржуев удар". ГІа другому плакаті змальовані вряд піп, рабин, сектант і мулла, яких за ниточки смикала рука з діамантовим перснем. Це було й без слів зрозуміло і викликало загальний регіт. Один плакат уже вицвів. На ньому був зображений червоноармієць у будьонівці. Клинком він гамселив генералів і царських офіцерів. Один із них був у дуже знайомій формі. Гайсин скривився, ніби надкусив кислицю, і не став читати підпису.
Ще раз гукнули заводи, і низка робітників біля прохідної будки урвалась. Гайсин вийшов на слизьку бруківку і повз похмурі будиночки попростував назад до міста.
Бруківка привела його до річки, яка сонливо проносила попід дерев'яним мостом покидьки міста. Від води тягло припахом болота і в'ялої зелені. За мостом починалася вулиця з кам'яними будинками і запиленими вітринами, в яких неп 109 починав уже виставляти свої принади — барвисту білизну, сукні, єдваби і кондвироби. Перед вітринами зупинялися перехожі і голодними очима пожирали виставлене.
Гайсии зліг на перила мосту й замріяно задивився в далину.
Чому в нас несподівано виникають перед очима ті чи інші картини спогадів, не берусь пояснювати. Гайсин пересмикнув плечима від холоду, враз перед ним вималювався довгий дортуар кавалерійської школи. Він у ліжку. У ногах на табуретці його сорочка, штани, ремінь і чоботи. Більше жодної речі не дозволяється тримати. Біля дверей під лампочкою сидить черговий юнкер. По дортуару гуляє вітер, і він, Гайсин, аж дрижить від холоду. Черговий десь вийшов, Гайсин шмигнув у гардеробну, схопив сусідову шинелю і засунув її під свою ковдру. Став уже засинати, коли почулися кроки чергового офіцера. Він, Гайсин, хутко перекинув шинелю на сусідове ліжко, але так обережно, що навіть не розбудив його. Це зробив уже черговий офіцер і за порушення правил дав тому три наряди поза чергою.
Гайсин озирається. Через міст тягнуться підводи, вантажні машини, пошарпані автомобілі різних марок. По вузеньких пішоходах поспішають люди, а на кінцях мосту сидять баби і торгують насінням. Поруч з ними жебраки з дітьми в дранті. Під бородатими копитами битюга глухо гудуть мостини, а Гайсин уже бачить манеж і чує команду капітана: "Без стремен, сі-і-дай!" Юнкери легко вискакують у сідла, тільки він, Гайсин, ніяк не може видряпатися на свого Аполлона. "Барейтор!" — знову чує Гайсин. І хоч не озирається, але знає, що капітан уже взяв із рук барейто-ра батожище. "Юнкер Гайсин, сі-дай!" Він це чує не тільки вухами, але й задом, в який в'їдається кінець батури. Ноги самі підкидають його вище коня, і він летить головою вниз аж на другий бік і падає на укіс з дощок, вибухає грім, коні шарахаються, кидають задом, а юнкери від несподіванки сиплються на землю.
Биндюжник з дровами прямує до центру міста. Там підноситься над присадкуватими будинками дзвіниця собору з круглими годинниками. Щодалі від центру дрібнішають будинки і нижчають церкви. А ще далі, мов палі з води, стирчать димарі фабрик і заводів. Вони вже ожили, і сіре небо з диму прикриває їх, як папаха.
ОСУГА НА ВОДІ
В Європі почав піднімати голову фашизм. Проглядаючи сторінки газети, вивішеної у вітрині редакції, Гайсин перш за все шукав кореспонденції з Італії. Він був певний, що фашизм, як і всяка пошесть, не знатиме кордонів і через цей міст теж переповзе. Переповзе і поглине Радянську владу. В який спосіб, ще не знає, але твердо вірив, що все має свій кінець.
Повз нього пройшов сухорлявий добродій з жовтим портфелем. І кроєм широкого пальта, і лайковими рукавичками він вирізнявся з-поміж перехожих. Його сухе обличчя з коротко підстриженими вусами Гайсину видалося ніби знайомим. Але де й коли він з ним зустрічався, згадати не міг. А коли його стало вже не видно, згадав: при штабі армії "Юг России". Представник англійської місії.
— Майор Джойс! — вигукнув він, зрадівши, і навіть подався вже слідом, але авто, пробігаючи через калюжу, обдало його болотом. У відкритій машині сидів чорнявий чоловік у шкіряному кашкеті з зіркою і невдоволено гукнув на свого шофера: "Обережніше, хлопче!" Гайсин упізнав його зразу. Григор! Машиніст із цукроварні, що була край, їхнього села. У більшовиків він, певне, посідав якусь високу посаду, бо позаду сиділо двоє чекістів у синіх картузах з червоними околичками.
Хтось із перехожих сказав:
— Начальник Чека поїхав.
Саме від органів Чека і ховався Гайсин після того, як почалася в його біографії чорна сторінка.
Хутко відвернувся до перил і навіть трохи пристояв, доки зникла машина. Але за цей час добродій з жовтим портфелем теж зник у натовпі.