По другий бік, біля скверу, товпилися студенти. Враз по бруку заклацали підкови. І ми ще не зрозуміли, що сталось, як кінні стражники почали нагаями шмагати публіку.
Кинулися хто куди.
Я збіг на кам'яні сходи "Северного банка". Бігли ще й інші. Стражники на конях дерлися слідом. Нас пригасли до стіни і продовжували періщити нагаями.
Я сповнився таким запалом, що став пробиватися наперед, аби й мене дістала нагайка. В цей час щось наступило мені на ногу. Кінь царського сатрапа!.. Я витис з себе войовничий вигук, але... огрядний дядько озирнувся і винувато сказав:
— Пробачте, будь ласка!
А стражники вже гналися за натовпом угору Сумською вудицею.
БУКЕТИК НАГІДОК
До Валок від Харькова було п'ятдесят верстов по залізниці. Влітку майже щосуботи я приїздив додому. В церквах дзь'онили до вечерні. Жінки в плисових керсетках поверх вишитих сорочок, дівчата в білих косинках, дітлахи в нових черевичках і сиві діди у чумарках святочно простували до молитви. В лівій руці кожна жінка несла, мов молитовник, букетик нагідок, чи красолі, або чорнобривці. Вона покладе їх на аналой біля храмової ікони і, зібравши в разочок губи, шанобливо стане праворуч.
* Під одкритим небом.
В дворі вже підметені стежки й побризкані водою, від чого духмяно пахне земля. Заходить сонце, і рожеві сутінки у зеленому полум'ї садків роблять вечір ще більш святковим. Саме в цю пору в центр міста сходиться на гулі молодь. Це був своєрідний клуб sub divo *, і простягався він од перехрестя аж до ставка. Вище, за дорогою, на Мошу-рівці жила валківська інтелігенція — ісправник, його помічник, лікар, крамарі. Там же збудували і новий будинок земської управи41.
Коли вже сідало сонце, з Мошурівки гуртом спускалися в центр студенти, гімназисти, гімназистки. Діти місцевої інтелігенції — ситі, алюрні і самовпевнені. З тою молоддю, яка проходжалась "на дощечках", вони ніколи не водились і обмежувалися прогулянкою тільки в один кінець. Вслід їм ми посилали пісню: "Сбейте оковы, дайте мне волю, я научу вас свободу любить...", гадаючи, що слово "свобода" налякає їх.
З кожним роком вигляд Валок помітно змінювався. Перед першою світовою війною на Коржівці, в колишньому приміщенні спиртового заводу, відкрили реальне училище42. В самому центрі міста, в будинку Прокоповички, відкрилася прогімназія 43. Поруч з вищим початковим училищем 44, на яке я все ще гнівався, збудували новий будинок жіночої гімназії. З'явилися друкарня, аптечний магазин, гос-тиниця "Росія" на чотири номери. В дворі кредитного товариства 45 широко торгували плугами Сака, віялками Ель-ворті, навіть кінними молотарками Гельферіх-Саде.
Зайшли зміни і на Посуньках, на досі тихому патріархальному куточку, де ми малими засинали в літні ночі під мелодійні співи парубків і дівчат. Тепер тут чулися п'яні вигуки, крики й лайка жінок, які гнали додому чоловіків з пивних, що їх на Полтавському шляху з'явилось зразу аж дві.
Але найбільшою новиною була поява у Валках справжнього живого революціонера. Він звернув на себе увагу тим, що одного вечора нервово і заклопотано пробіг "по дощечках" туди й назад. Довгасте обличчя, русява борідка, сандалі на босу ногу і потертий піджачок на плечах. Мій приятель Ваня Мандрич чув уже про нього і шанобливо проказав:
— Левицький, есер. Висланий під нагляд поліції!
Ми почали мугикати: "Сбейте оковы, дайте мне волю...", але, на наше здивування, Левицький не звернув на те ніякої уваги і хутко попрямував назустріч студентам, які гуртом спускалися з Мошурівки. Мабуть, не почув! Ми замугикали голосніше: "...я научу вас свободу любить!.."
А коли й це не подіяло на революціонера, рушили додому. Хвіртка була вже засунена, в хаті темно. Я переліз через паркан, помацки нарвав слив, щоб угамувати голод, і ліг в садку на лаві. Та хоч як нили ноги, а спати не хотілось.
Дивно; коли Левицький справжній революціонер, то чому він підійшов не до нас, а до студентів?
Снилися стражники на конях, і на одному з них ніби сидів Левицький.
"ПО РЕВІЗІЇ"
У всі часи молодь шукає свого героя. На початку двадцятого століття в одних це був борець Іван Піддубний 46, наш земляк, шестикратний чемпіон світу. У других велеречивий адвокат Плевако — буржуазио-ліберальний юрист. Він брав участь у найвідоміших на той час судових процесах і вигравав справу. А серед студентів і гімназистів "божками" були прогресивні письменники.
Мої приятелі Сергій та Іван, як і я, служили в канцеляріях. І тільки Микола П. ще вчився в комерційному училищі 47. Проте і в нас були свої улюблені російські поети й прозаїки. Той же Горький, якого "Песня о Буревестнике", "Песня о Соколе" та роман "Мать" захоплювали і нас. Про "Рассказ о семи повешенных" Леоніда Андреева говорили як про сміливий революційний твір, а цього вже було досить, щоб вважати Андреева революційним письменником. Але ще популярнішою стала повість "Яма" Олександра Купріна 48. Вона приваблювала молодь не так розкриттям принизливого стану жінки в капіталістичному суспільстві, як тим, що автор надто натуралістично показував життя будинків розпусти, куди для тих, хто навчався в середніх школах, вхід був заборонений. А заборона будь-чого завжди стає приманкою.
Після революції' 1905 року в російській літературі взяв гору занепадницький напрямок. Фактично він був відбитком такого ж настрою серед молоді — модними вважалися аморалізм, розпуста, зневага до громадських ідеалів, розчарування в житті. Все це знайшло найбільш яскраве відображення в романі "Санін" Михайла Арцибашева49. І ми не тільки читали "Яму" та "Саиіна", а й наслідували їхніх героїв.
— Ходімте сьогодні "по ревізії"!
Нам було тільки по шістнадцять-сімнадцять років.
Раніше ми б на це не наважились — іти в дім розпусти! Хай ми, що жили далеко від батьків, вважали себе самостійними, але у Сергія була мати — культурна жінка, яка не спускала з єдиного сина очей. Раніше він вуха затуляв од слів: "Золотых наших,дней уж немного осталось50,, половина из них безвозвратно промчалась. Проведемте ж, друзья, эту ночь веселей..." А зараз...
— Тільки умова — там не лишатись! — Це вже були за-лишки від його моральних настанов.